У цьому матеріалі ПравдаТУТ News розглянемо поняття лінгвоциду, як свідомих рішень несвідомих осіб, які тими чи іншими способами викривляли сутність окремого народу, пристосовуючи їм свої імперські обличчя. Тут ми дослідимо історичні приклади лінгвоциду, його наслідки та зразковість сучасного мовного відродження.
Що таке лінгвоцид?
Почнемо з термінів, аби краще зрозуміти суть теми. Лінгвоцид — це навмисне знищення мови як фундаментального елементу національної ідентичності. Йдеться не лише про втрату лексики чи граматики, а про свідому спробу стерти пам’ять, культуру й самосвідомість народу, нав’язавши чужі цінності. У різні епохи лінгвоцид використовувався як знаряддя колонізації та асиміляції.
Сьогодні ми бачимо відродження автохтонних мов у багатьох країнах, зокрема в Ірландії, Шотландії та, особливо, в Україні. Після повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році мовне питання в Україні набуло особливої гостроти. Агресор прагне витіснити українську з освіти, культури, ЗМІ й публічного простору на захоплених територіях. Це — не просто політика окупанта, а спроба знищити самобутню культуру.
Яким чином проявляється лінгвоцид?
Лінгвоцид не є наслідком природного занепаду мови. Замість поступового зникнення, характерного для мов, що не отримують належної підтримки, лінгвоцид впроваджується через державну політику: заборони, ідеологічний тиск, зміну освітніх програм, витіснення з медіа та офіційної сфери. Усе це створює атмосферу, в якій мова асоціюється з чимось "нижчим", небажаним або навіть небезпечним.
Наслідки такої політики - розрив поколінь, коли молодь втрачає зв’язок із культурними коренями, а старше покоління залишається ізольованим.
Австралія
В Австралії впродовж ХХ століття діяла політика так званого «викрадення поколінь» - аборигенських дітей силоміць вилучали з родин і віддавали до англомовних інтернатів або сімей. Там їм забороняли говорити рідними мовами - за це били, принижували, карали. Метою було повністю асимілювати дітей у колоніальне англомовне суспільство. Результатом стала масова втрата мовної спадщини: із понад 250 аборигенських мов, що існували до колонізації, сьогодні лише кілька десятків збереглися, більшість із них - на межі такого ж забуття.
Активна фаза політики “викраденого покоління” тривала з 1910 до 1970 року.
Крім етнічної гілки, усе в цьому поколінні покладалося на расову ідентичність, тому тодішня влада робила все, аби забирати малих дітей від “чорних” батьків і аборигенської культури та вести їх до білих, оскільки “білий ген сильніший”.
Наслідки травми відчутні й у сучасній Австралії. 13 лютого 2008 року прем’єр-міністр Кевін Радд офіційно вибачився перед аборигенами Австралії та народами Торресової протоки, особливо перед представниками “вкраденого покоління”, чиї життя були зруйновані через політику попередніх урядів, що передбачала примусове вилучення дітей та їхню асиміляцію.
Ми вибачаємось за закони та політику послідовних парламентів і урядів, які спричинили глибокий смуток, страждання та втрати для наших співгромадян. Ми особливо просимо вибачення за примусове вилучення дітей аборигенів і народів Торресової протоки з їхніх родин, спільнот і рідної землі, - заявив він.
США
У США впродовж XIX–XX століть діяла політика примусової асиміляції корінного населення, зокрема через систему індіанських шкіл-інтернатів. Ці заклади, створені з метою "цивілізувати" дітей корінних американців, фактично стали інструментом культурного геноциду.
Дітей насильно відривали від родин і розміщували в інтернатах, де їх змушували відмовитися від рідної мови, культури та релігії. Використання рідної мови також каралося фізично. Наслідки цієї політики були катастрофічними: багато дітей загинули в інтернатах, а ті, хто вижив, втратили зв'язок зі своєю культурою та спільнотою.
Фраза “Kill the Indian, save the man” (“Вбий індіанця - врятуй людину”) стала символом політики етноциду корінного населення США. Її автором був Річард Генрі Пратт - засновник Карлайлської індіанської школи в Пенсильванії (Carlisle Indian Industrial School), першого великого інтернату для індіанських дітей, відкритого у 1879 році.
Пратт, ветеран індіанських війн, вважав, що індіанців можна "врятувати" лише повним викоріненням їхньої культури, мови, релігії та способу життя. Його концепція не передбачала фізичного винищення — йшлося про етноцид, тобто знищення культури як такої. Він вірив, що перетворення індіанської дитини на "цивілізовану людину" можливе тільки через повну асиміляцію у західну, християнсько-європейську систему цінностей.
У жовтні 2024 року президент США Джо Байден офіційно вибачився перед корінним населенням за цю політику, визнавши її неприпустимою та травмуючою для корінних народів.
Україна
Таких прикладів є безліч по всьому світові, проте не можна не згадати своє, українське.
Втручання Москви в українське культурне й мовне життя почалося ще в XVII столітті й тривало понад чотири століття. Перші кроки - це заборона українських церковних книг і примусове нав'язування московських видань, що мало на меті витіснити українську ідентичність, яка тоді формувалася через церковну освіту.
У XVIII столітті Петро І заборонив книгодрукування українською, а всі надруковані тексти мусили узгоджуватись із російськими нормами. Катерина ІІ, своєю чергою, закрила українські навчальні заклади, знищила гетьманщину та спалила бібліотеки. Відбувалося системне нищення культурної пам’яті.
У XIX столітті ці репресії посилилися. Валуєвський циркуляр (1863) і Емський указ (1876) офіційно заборонили друк українською мовою, її використання в освіті, театрі, музиці та навіть у приватному листуванні. Навіть саме слово «Україна» піддавали цензурі.
У ХХ столітті більшовики спочатку провели короткий період українізації, а потім - жорстко її згорнули. 1930-ті роки стали роками масових репресій проти української інтелігенції. Тисячі вчителів, науковців, письменників були знищені під гаслом "націоналісти". Це не були поодинокі акти, а системна й цілеспрямована політика лінгвоциду - знищення мови як ключового елементу національної ідентичності.
Нині, у час повномасштабного вторгнення сусідів на наші території, чи не найголовнішою мішенню Путіна є остаточне культурне знищення української нації з усіма проявами цінностей українця. Чого варте тільки активне втручання в освітню сферу на окупованих територіях, де свідоме насадження російської мови через дотичні сфери вздовж і поперек переключає дитячий мозок на вектор колонізатора.
Після Революції Гідності, анексії Криму та повномасштабного вторгнення Росії в Україну та всього очорнення українців, країна переживає глибокий процес деколонізації, подекуди успішний, подекуди не дуже вдалий. Перш за все помітний і відчутний мовний злам. Українська мова стала символом спротиву, самоусвідомлення та повернення до власного коріння. Мова зараз набуває поширення власного бренду, українською говорити модно.
Багато українців звертаються до своїх родинних історій, відкриваючи забуті традиції та мову предків. Бо коли громадянин зрозуміє початкові історичні прогалини та причини, він усвідомить сутність рідного, вартісність культури, збереження рідної мови, тощо.
Українська мова вистояла через всіляко можливі негаразди і зрештою стала сакральним полем перемоги України, символом опору та національної гідності.
Спільні риси Ірландії, Шотландії та України
Ірландія та Шотландія мають спільну історію лінгвоциду, де англійська влада систематично пригнічувала гельські мови, прагнучи витіснити їх з ужитку. Проте в обох країнах спостерігається відродження національних мов.
Ірландська мова, або Gaeilge na hÉireann, має давнє походження, що сягає IV століття. У період VI–IX століть вона була мовою освіти, літератури та релігії, коли в Європі домінувала латина. Проте з 1169 року, після вторгнення норманів, почалися спроби знищення ірландської мови. У 1366 році був ухвалений Статут Кілкенні, який забороняв використання ірландської мови під загрозою конфіскації майна та ув'язнення.
У XVII столітті англійські колонізатори продовжили політику придушення ірландської культури, забороняючи традиційні звичаї, одяг, музику та імена. Олівер Кромвелл у 1653 році провів жорстоке захоплення Ірландії, що призвело до загибелі близько 50% населення. Це, разом із голодом та епідеміями, сприяло занепаду ірландської мови, яка стала асоціюватися з селянством та неосвіченістю. Тут можемо вбачати спільні риси із українською мовою, де навіть зараз якась частка прихильників кремлівської влади продовжує вважати українську мову сільською та похідною від російської.
Великий голод 1845–1849 років особливо вразив ірландськомовні регіони, спричинивши масову еміграцію та подальше зменшення кількості носіїв мови. У 1800 році близько 800 000 осіб говорили лише ірландською, але до 1911 року їх залишилося лише 17 000.
Незважаючи на це, з XIX століття почалося відродження ірландської мови. За даними 2016 року, 39,8% населення Ірландії можуть спілкуватися ірландською, хоча лише близько 73 000 осіб використовують її у повсякденному житті. Це стало можливим завдяки освітнім програмам та зусиллям громадськості, яка організовує величезну кількість гуртків, дискусій, аби тільки зберегти те, що їм належить.
У XVIII столітті, після підкорення гірської Шотландії, англійська влада заборонила місцевим жителям не лише користуватися рідною гельською мовою, а й носити національний одяг та грати на волинці — одному з символів шотландської культури. Лише у 1995 році гельська мова отримала офіційне визнання, після чого було ухвалено мовний закон, що гарантує її використання в офіційних установах, на публічних слуханнях та культурних заходах. Відтоді всі державні документи перекладаються гельською, а у школах дозволено навчання цією мовою.
Поступово гельська повертається до активного суспільного життя: з’являються теле- і радіопрограми, театральні вистави, а на святкових подіях дедалі частіше звучить саме вона. Особливо яскраво це помітно на Гебридських островах, де більшість мешканців спілкуються гельською в повсякденному житті.
Цікаво, що протягом століть гельська мова була також мовою церкви — саме нею користувалися ірландські та шотландські монахи, перекладаючи Святе Письмо й укладаючи релігійні тексти. Деякі дослідники навіть вважають, що американські госпел-пісні мають спільне коріння з гельськими псалмами, адже саме шотландські переселенці першими принесли християнство афроамериканцям на півдні США.
Як звучить гельська мова, можна послухати тут.
Приклади лінгвоциду в інших країнах
| Винен | Британська імперія та пізніше режим апартеїду | Французька колоніальна адміністрація | Сербський націоналізм | Португальська колоніальна влада | Іспанська колоніальна влада |
| Постраждав | Південна Африка | Франкомовна Африка | Сербія / Косово / Македонія | Бразилія (індіанські народи) | Аргентина |
| Форми | Примусова англізація в освіті, дискримінація африканських мов (зулу, коса, сесото). | Французька мова — єдина мова освіти, адміністрації, престижу. Місцеві мови вважалися «неповноцінними». | Придушення албанської мови в Косові, заборона використання мов меншин у публічних інституціях | Знищення племен, інтернатна освіта виключно португальською, стигматизація рідної мови. | Іспанізація мапуче, кечуа, гуарані. У школах дозволялась тільки кастильська іспанська. |
| Мета | Зміцнення британського контролю через англізацію та асиміляцію корінних народів, зменшення впливу місцевих культур і мов, а також забезпечення мовної гегемонії англійської мови як символу влади. | Підкорення колонізованих територій через домінування французької мови в освіті та адміністрації, що мала слугувати не лише функціональною метою, а й культурним засобом підкорення та відокремлення місцевих народів від їхніх культурних коренів. | Зміцнення сербського націоналізму через обмеження та витіснення албанської мови, що слугувало основою для політичної та етнічної домінації сербів на території Косова і прилеглих районів. | Примусова асиміляція індіанських народів, ліквідація їхніх мов та культур через інтеграцію в португальськомовне суспільство, що дозволило колонізаторським силам зміцнити своє домінування. | Знищення корінних мов, щоб прискорити процес інтеграції місцевих народів до іспанської культури, забезпечити їхнє підкорення та зниження культурного опору через монополізацію кастильської мови. |
За даними ЮНЕСКО, у світі щотижня зникає одна мова, і разом із нею — цілий пласт культури, історії та ідентичності народу. З понад 6800 нині живих мов більшість знаходиться під загрозою: 90% з них мають менше 100 тисяч носіїв, а деякими володіє лише кілька десятків або й одна людина. Якщо тенденція збережеться, за 25 років може зникнути до 90% мов світу.
Зникнення мов відбувається швидше, ніж вимирання видів тварин.На думку науковців, для повноцінного життя та розвитку мови потрібно щонайменше мільйон носіїв. Нині таких мов у світі — не більше 250, тому існують серйозні підстави вважати, що впродовж найближчих десятиліть зникне до 90% сучасних мов.
Враховуючи всю складність і багатоаспектність процесу асиміляції та зникнення мов, ми повинні усвідомити важливість збереження мовної та культурної різноманітності для збереження людської спадщини. Втрата кожної мови це втрата частини людської ідентичності та культурного надбання. Тому, важливо докладати зусиль для підтримки та розвитку малих мов, що знаходяться під загрозою вимирання, а також розвивати політику, яка сприятиме мовному різноманіттю та інтеграції культур, зберігаючи цілісність кожного народу. Це наш спільний обов'язок, аби не допустити зникнення ще однієї мови, і разом з нею - частини нашої спільної історії.
Нагадаємо, Чи доступна в Україні російська книга: заборони та стан ринку
Ростислав Шваник - pravdatutnews.com
