Фото: tsdkkfa.archives.gov.ua
Ці трагедії залишили глибокі сліди у колективній пам’яті народів. У той час суспільство всіляко намагається побороти посттравми того часу та робити все, щоби просто памʼятати.
У цьому матеріалі Правда ТУТ News зібрала кілька наймасштабніших і найболючіших прикладів голодів та голодоморів — з Ірландії, України, Китаю, які в першу чергу були спричинені діями владної структури країн. Також ви дізнаєтеся, як до наймасштабнішого голоду в історії (у Китаї) був причетний СРСР.
Великий ірландський голод (картопляний голод)
Фото: Arap/fotolia
У середині ХІХ століття Ірландія, що перебувала під владою Британії, пережила одну з найжахливіших трагедій своєї історії, відому як Великий голод. Це був період, коли мільйони ірландців зіткнулися з нестачею їжі, а багато хто загинув або був змушений покинути свою батьківщину. Хоча безпосередньою причиною стала фітофтора — грибоподібний організм, що вражав основну продовольчу культуру, картоплю. Хоча справжня картина була набагато складнішою та тісно перепліталася з колоніальною політикою.
До середини 1800-х років картопля стала основним джерелом їжі для кожного третього ірландця, а для багатьох (найчастіше бідніших) — єдиним. Ця залежність посилилася через перехід до великих пасовищних господарств, що зменшило кількість доступних земель для обробітку, змушуючи фермерів вирощувати культури, які давали більше їжі на меншій площі. Ірландці переважно вирощували один сорт картоплі, Irish Lumper, який міг рости навіть на бідних землях.
У 1845 році ситуація різко змінилася, коли до Ірландії дісталася фітофтора. Цей паразит, що вже раніше викликав продовольчі кризи в інших частинах Європи, почав стрімко знищувати врожай картоплі. Газети того часу вже повідомляли про загрозу, що поширювалася з Америки. Якщо у 1845 році ірландці втратили приблизно третину або навіть половину врожаю, то наступного року було знищено три чверті вирощеної картоплі. Це призвело до масового голоду, адже понад три мільйони ірландців повністю залежали від цієї культури.
Під час Голоду в Ірландії (1845-1852), супові кухні відігравали вирішальну роль у наданні допомоги голодуючому населенню. Ці супові кухні були створені різними благодійними організаціями, включаючи місцеві комітети допомоги, групи квакерів та британський уряд. Супові кухні надавали базові страви, зазвичай водянистий суп, приготований з овочів, таких як ріпа, капуста, а іноді й невелика кількість м'яса, якщо воно було доступним. Метою було забезпечити харчуванням якомога більше людей з обмеженими ресурсами.
Однак ефективність супових кухонь була обмежена логістичними проблемами, недостатнім фінансуванням та бюрократичною неефективністю. Багато людей все ще страждали від недоїдання та голоду, попри зусилля цих супових кухонь.
Незважаючи на катастрофічний голод, зі східного узбережжя Ірландії британські судна продовжували вивозити зерно та м'ясо на експорт. Цей факт, що підкреслює колоніальний характер взаємин, став однією з причин, чому історики розглядають Великий голод не лише як природну трагедію, а як наслідок цілеспрямованої політики.
Наслідки були жахливими: за різними даними, близько мільйона людей стали жертвами голоду. Ще два мільйони були вимушені емігрувати, переважно до Штатів. Унаслідок цього населення Ірландії скоротилося на 20–25%, а в деяких містах у період з 1841 по 1871 рік — на 67%.
Голодомор в Україні (1932–1933): геноцид, який замовчували десятиліттями
У 1932 році радянська влада під проводом Сталіна вирішила остаточно зламати українське селянство або буквально винищити. Після провальної колективізації та завищених норм хлібозаготівель держава почала масово вилучати харчі, запирали все до останньої крихти. Села заносили на так звані “чорні дошки”, за межі яких не можна було виїхати категорично, навіть щоб знайти їжу.
Україна в той час була заблокована повністю. Тоді як радянська влада експортувала українське зерно, люди масово відходили. За різними оцінками, загинули від 3 до 9 мільйонів людей. Найбільше постраждали Київщина, Полтавщина, Харківщина. Смерть не оминула жодної родини.
Архівне фото
Насильницька колективізація та розкуркулення, що розпочалися наприкінці 1920-х років, стали ключовими факторами Голодомору. Комуністичний режим примусово заганяв селян до колгоспів, повністю ліквідуючи приватну власність на землю та засоби виробництва. Це руйнувало віковий устрій сільського господарства, катастрофічно знижувало продуктивність праці та позбавляло селян будь-якої мотивації, адже вони більше не могли розпоряджатися результатами своєї праці. "Розкуркулення" використали як інструмент для фізичного знищення найпрацьовитіших та економічно незалежних селян, яких цинічно оголошували "ворогами народу", масово виселяли або вбивали.
Паралельно з цим, на колгоспи та ще існуючі одноосібні господарства накладалися абсолютно непомірні хлібозаготівельні плани. Ці нереалістичні вимоги значно перевищували реальні можливості виробництва і постійно зростали, ігноруючи будь-які об'єктивні умови. Невиконання цих планів розцінювалося як "саботаж" і тягло за собою найжорстокіші репресії, що ще більше деморалізувало та виснажувало селян.
Кульмінацією цього терору став "Закон про п'ять колосків", прийнятий 7 серпня 1932 року за особистою ініціативою Сталіна (офіційна назва: "Постанова ВЦВК і РНК СРСР "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення соціалістичної власності"). Закон став одним із найжорстокіших інструментів геноциду, передбачаючи суворе покарання — аж до розстрілу з повною конфіскацією майна — за будь-яке "розкрадання соціалістичної власності". На практиці це означало, що навіть спроба селян зібрати кілька колосків пшениці з колгоспного поля, аби врятувати себе та своїх дітей від голоду, вважалася тяжким злочином. За неповні п'ять місяців дії цього антилюдського закону десятки тисяч людей були засуджені, понад 2 тисячі з них — до розстрілу. Покарання, що не знали пощади, стосувалися навіть дітей.
Постанова, надрукована в газеті "За соціалістичне постачання»ʼ
Фото: Інститут національної памʼяті
Упродовж усього існування Радянського Союзу Голодомор був найтабуйованішою темою. Радянська влада свідомо замовчувала факт голоду, забороняла будь-яку згадку про нього в ЗМІ та відмовлялася від пропозицій міжнародної допомоги, що надходили від країн Заходу та міжнародних організацій. Це дозволило режиму здійснювати свій злочин без зовнішнього втручання. Лише в 2000-х роках світ почав визнавати цю трагедію як геноцид українського народу. Сьогодні це — символ боротьби за історичну правду.
Не варто забувати про ще два голоди, які перейшли через український дух до та після Голодомору (32-33 років).
Перший масовий голод в Україні у XX столітті розпочався у 1921 році та тривав до середини 1923 року, охопивши переважно південні губернії УСРР. Хоча більшовицька влада офіційно пояснювала його наслідками Першої світової та громадянської воєн, посухою та неврожаєм, справжні причини були значно глибшими.
Політика "воєнного комунізму" з її насильницьким вилученням продовольства через продрозкладку викликала масове невдоволення та глибоку економічну кризу. Заборона вільної торгівлі позбавила селян можливості продавати надлишки зерна, що значно знизило їхню зацікавленість у сільськогосподарському виробництві. Попри настання голоду, більшовики продовжували активно вивозити зерно за кордон, забезпечуючи поставки до російських промислових центрів та утримуючи владу в умовах кризи. Голод став цинічним інструментом для придушення селянських повстань, що були відповіддю на більшовицькі репресії та продовольчі вилучення. Наслідки були жахливими: від голоду померло від 500 тисяч до 1 мільйона осіб.
Третій масовий голод в Україні стався у 1946–1947 роках, вже після закінчення Другої світової війни. Хоча йому передувала посуха, головною причиною знову стала грабіжницька хлібозаготівельна політика Кремля.
Післявоєнний голод 1946–1947 років був викликаний, перш за все, надмірними хлібозаготівлями, які встановив радянський уряд. Він відчайдушно потребував зерна для відновлення економіки та експорту, тому наклав непомірні плани на сільськогосподарські регіони України. Хоча значна посуха 1946 року посилила ситуацію, її вплив не був би настільки руйнівним без агресивної політики вилучення зерна. Селянські господарства, й так сильно зруйновані війною — зі скороченим поголів'ям худоби та знищеною технікою — замість допомоги зіткнулися з вилученням останніх запасів. Як і під час попередніх голодів, радянська влада замовчувала факт голоду та відмовлялася від міжнародної допомоги.
Унаслідок цього голоду померло щонайменше мільйон людей.
Великий китайський голод (1959–1961). Найбільший голод в історії людства та як СРСР був причетний до цього
Коли Мао Цзедун запустив програму «Великий стрибок уперед», Китай мав за кілька років перетворитися на світову індустріальну державу. Влада змушувала селян виробляти сталь на подвір’ях, ліквідувала приватне господарство і збирала «надлишки» зерна. Але ці надлишки були вигадані: насправді в селах панував голод.
Постійна конкуренція з Микитою Хрущовим, який вихвалявся швидким обгоном США за обсягами виробництва, підштовхнула Мао Цзедуна до радикальних дій. У 1956 році в Китаї розпочалася колективізація земель, яка швидко переросла у катастрофу, відому як "Великий стрибок".
Мао Цзедун та Микита Хрущов у Китаї у 1959 році / Фото Library of Congress
Китайських селян позбавляли будь-якого приватного життя, об'єднуючи сім'ї у народні комуни, кожна з яких спочатку налічувала близько 2 тисяч родин. За три роки "Великого стрибка" їхня кількість сягнула 26 тисяч.
Їсти та зберігати продукти вдома селянам було суворо заборонено. Натомість, для харчування розбудували мережу громадських їдалень, де на кожного працівника передбачалося лише 250 грамів їжі на день. Однак навіть цю мізерну порцію потрібно було заслужити. Керівники комун мали повне право відмовити у харчуванні будь-кому на власний розсуд. Що найтрагічніше, їжу взагалі не розраховували на непрацездатну категорію населення, тобто вагітні жінки, хворі та люди похилого віку були приречені на голодну смерть.
Протягом усього періоду "Великого стрибка" в країні панував страшний голод. Селяни змушені були споживати все, що могли знайти: траву, насіння, просіяне з випорожнень тварин, кору дерев і домашніх тварин. Офіційні звіти містять безліч жахливих випадків канібалізму, який суворо карався владою. Інколи рідні вбивали своїх близьких, аби позбавити їх від невимовних страждань.
Мао Цзедун лише частково визнав свої помилки, а офіційно програму скасував лише у 1962 році. Дослідники підрахували, що за цей період через голод у країні не народилося 16 мільйонів дітей, а близько 3 мільйонів людей покінчили життя самогубством. "Великий стрибок" став однією з наймасштабніших антропогенних катастроф XX століття.
Фото Xinhua
Втрати голоду – від 15 до 45 мільйонів людей. За деякими джерелами ця цифра сягає 61 мільйона.
Висновок
Аналізуючи ці трагедії, ми бачимо спільний знаменник: голод найчастіше був не наслідком природної катастрофи, а результатом політичних рішень. У кожному з описаних випадків їжа існувала — але вона або вивозилася, або знищувалася, або була недоступна для тих, хто її найбільше потребував.
У ХХ столітті голод став ідеологічною зброєю. Його використовували, щоб покарати, змусити підкорятися, знищити. Замовчування, заборона на правду, пропаганда — все це супроводжувало ці голоди, посилюючи трагедії.
Ростислав Шваник - pravdatutnews.com
