Фото: depositphotos
Про це йдеться в дослідженні, опублікованому в журналі Nature.
Науковці проаналізували зразки крові 47 диких тварин: 26 рівнинних тапірів (Tapirus terrestris) і 21 велетенського мурахоїда (Myrmecophaga tridactyla). Їх виловлювали на територіях із різним рівнем людського впливу: у районах вирубування амазонських лісів, саванах Серрадо та водно-болотних угіддях Пантанала.
Щоб визначити, наскільки сильно людина впливає на середовище проживання тварин, дослідники використовували індекс антропогенного впливу. Також за допомогою GPS-трекерів відстежували переміщення тварин, щоб з'ясувати, як часто вони наближаються до забруднених територій і скільки часу там перебувають.
Мікропластик виявили у крові 43 із 47 тварин. Частинки знайшли навіть у всіх досліджених особин, які жили в Пантаналі — більш ніж за 65 кілометрів від найближчої забудови та понад 112 кілометрів від найближчого місця утилізації відходів.
Середня концентрація мікропластику становила 73,8 частинки на мілілітр крові. Подібні показники раніше фіксували й у людей. Водночас у деяких тварин кількість частинок перевищувала 1200 на мілілітр.
Дослідники також з'ясували, що концентрація мікропластику залежала від того, наскільки близько тварини перебували до найбільш змінених людиною ділянок. При цьому важливішим виявився максимальний рівень антропогенного впливу на території їхнього проживання, а не середній показник.
Це може означати, що навіть окремі сильно забруднені ділянки, які відвідують тварини, здатні впливати на накопичення мікропластику в їхньому організмі.
Водночас забруднення поширюється далеко за межі місць, де утворюється. Ймовірно, частинки переносяться повітряними потоками, річками, дощовими стоками та сезонними повенями.
Як саме виявлені концентрації мікропластику впливають на здоров'я тапірів і мурахоїдів, у межах цього дослідження не оцінювали.
Стрілець Діана - pravdatutnews.com
