Днями у Львові виник секс-скандал пов’язаний із журналом відвертого характеру. Його побачила відвідувачка міського муніципального мистецького центру. Ажіотажу ця ситуація набрала після опублікованого у соцмережах допису.
 

Абсолютно будь-що, якщо захотіти, можна запакувати під мистецький проєктний соус. Навіть якщо це пропаганда розпусти й порнографічного сприйняття сексуальності, — йдеться у дописі.
 

Однак, за словами авторки проєкту, яка зараз проживає у Києві, цей журнал не пропагує секс та збочення, а має на меті підняти питання тілесності у мистецтві та розкрити тему еротики у сучасному суспільстві.
 

Глобальна місія редакції та контриб’юторів видання — продемонструвати суспільству, що речі, до яких можуть ставитися зі скепсисом, відразою та ворожнечею насправді не несуть ніякої загрози, а навпаки, дозволяють світу бути більш інклюзивним, толерантним та безпечним місцем для усіх людей.
 

Після розголосу до обговорення моральності журналу долучилися й священнослужителі.
 

Оскільки кримінальний кодекс України забороняє пропагувати порнографію тому це називають мистецький арт-зін. Тоді завтра зраду подружню назвіть не таким баченням шлюбу, потім легалізуйте ті нетрадиційні відносини. Усе можна робити під заміною понять, — зазначає священник о. Юстин Бойко.
 

Та от фахівці кажуть, що з юридичної точки зору це аж ніяк не можна вважати пропагандою порнографії.
 

Ця справа немає жодної перспективи в судочинстві, абсолютно жодної. Бо насправді еротики більше ніж в будь-якому журналі «Playboy» ніж у розглянутому об’єкті. Це навіть не еротичний журнал, це те що віддалено нагадує еротику, але це інший жанр, — пояснює науковий консультант Верховного суду Володимир Гончаров.
 

Володимир Гончаров також додає, що питання швидше в тому, як хто особисто сприймає цей журнал.
 

Прихована порнографія це взагалі круглий квадрат — це неможливо. Тобто порнографія в принципі вона візуалізує, демонструє статеві органи, статевий акт. Це слово було вжито умисно для того, щоб підняти суспільний резонанс і далі всі наступні переповідання це усе лише свідчення того, як відбувається ось цей от ланцюг, — зауважує Гончаров.
 

У нас постійно дискусії. Ми стараємося так реагувати на такі всякі маленькі вибухи у суспільстві. Дехто навіть вважає, що ми на цьому спекулюємо, але насправді ми для цього і створені. Для того, щоб трошки гнучкість розвивати суспільства і сіяти сумніви тим, у кого їх немає. Бо найгірше, що може бути, то це особа, яка немає сумнівів і вважає, що вона усе знає, — додає директорка муніципального мистецького центру Ляна Мицько.

Карина Бовсуновська — pravdatutnews.com