Вони знайомі вже 20 років, і раптом пролунав той самий тривожний дзвінок. Микола В’юк важко поранений. Він у лікарні і залишився без ніг. Андрій Чобіт практично щодня відвідував друга та слухав його розповіді про війну, і кожен раз дивувався тому, як можна пережити стільки жахів та залишитися таким сильним оптимістом.
Усе почалося з ідеї репортажу. Андрій записав на телефон спогади Миколи, але боєць був проти публікації. Тоді його друг вперше в житті сів писати. Спершу це був невеличкий нарис про дитинство В’юка. Веселий та саркастичний, спеціально аби розрадити товариша у важкий час.
Детальніше в сюжеті:
Андрій Самойленко - pravdatutnews.com
