У цьому матеріалі ПравдаТУТ News розгляне, чи залишаються російські книжки доступними на ринку та в книгарнях, попри ухвалені закони. Також зануримося в історію та проаналізуємо, як активне витіснення російськомовної літератури вплинуло на український книжковий ринок і його прибутковість.
4 століття утисків, 400 років заборон
Втручання московської влади в українські справи розпочалося ще у XVII столітті, коли на престолі Московії утвердилася династія Романових. Уперше це проявилося в 1626 році, коли Московський синод наказав вилучити з українських церков книги місцевого друку та замінити їх московськими виданнями.
Це стало потужним ударом по українській культурі, оскільки в той час церковна література відігравала ключову роль у формуванні національної свідомості, особливо після прийняття Берестейської унії. Фактично, це був не просто акт цензури, а свідома політика витіснення української ідентичності.
Уже наступного, 1627-го року, російський цар Михайло Федорович, за наполяганням московського патріарха Філарета, видав указ про спалення всіх примірників Учительного Євангелія Кирила Транквіліона-Ставровецького, українського богослова та церковного письменника.
У 1677 році Московський патріарх Іоаким наказав вилучати з українських книжок сторінки, що відрізнялися від московських текстів. Це стало ще одним кроком до повного контролю над культурним простором України.
Той же патріарх, у 1690 році, видав указ, яким фактично заборонив майже всі українські книги того часу. Крім того, Московський церковний собор наклав анафему на видатних українських науковців і богословів, пов’язаних із Києво-Могилянською академією. Серед них були Петро Могила, Кирило Ставровецький, Лазар Баранович, Йоаникій Ґалятовський та інші. Ця заборона мала на меті знищення впливу Київської богословської школи та її просвітницьких ідей.
У 1720 році Петро І видав указ, який забороняв книгодрукування українською мовою, включаючи церковну літературу. Уже за рік він наказав, щоб усі книги, надруковані в українських друкарнях, надсилали до синодальної контори в Санкт-Петербурзі для так званого «виправлення та узгодження» з російськими текстами. Це запровадило жорстку цензуру, примусову русифікацію змісту та фактично позбавило Україну можливості зберегти власну літературну та культурну самобутність.
У цей же період, у XVIII столітті, Московія привласнила собі назву «Русь». Вагому роль у цьому зіграв українець Феофан Прокопович, який підтримував Петра І та сприяв закріпленню цієї назви за Московією.
Коли до влади прийшла Катерина II, німкеня за походженням, вона продовжила політику придушення всього українського. У 1763 році вона заборонила викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії. У наступні роки її правління стали фатальними для української автономії: вона ліквідувала гетьманство, знищила козацький устрій, закрила українські навчальні та культурні заклади. Ба більше, за її наказом спалили бібліотеки, зокрема найбільшу на той час бібліотеку Києво-Могилянської академії. Усе це було спрямовано на повне знищення української ідентичності.
У XIX столітті двома найжорстокішими указами, спрямованими проти українців, стали Валуєвський циркуляр і Емський указ. Вони суттєво обмежили можливість використання української мови та загрожували самобутності української культури.
У 1863 році міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв видав наказ, який забороняв друк українською мовою релігійної, наукової та навчальної літератури. Російська влада тоді вважала українську мову "штучною", стверджуючи, що "ніякої окремої малоросійської мови не було, немає й бути не може". На їхню думку, це лише "зіпсована версія російської мови під впливом Польщі".
Політику Валуєва продовжив таємний Емський указ 1876 року, підписаний імператором Олександром II. Він суттєво розширив заборони: під удар потрапили не лише книги, а й будь-які тексти українською мовою, включно з нотними записами.
Заборонялося викладання українською в школах, проведення концертів і театральних вистав, а також ввезення україномовних видань з-за кордону. Крім того, указ закрив Південно-Західний відділ Російського географічного товариства — один із головних центрів українофільського руху.
Згодом, за наказом імператора, було заборонено святкувати день народження Тараса Шевченка, а саме слово "Україна" намагалися витіснити, замінюючи його на "окраїна".
У ХХ столітті після революції більшовицька влада продовжила політику русифікації. Особливо трагічними стали 1930-ті роки. Телеграма Сталіна про згортання "українізації" відкрила шлях до масових репресій проти української інтелігенції. Протягом наступних років зазнали переслідувань і знищення інженери, письменники, науковці, лікарі, учителі та багато інших представників інтелектуальної еліти. Під час Великого терору 1937–1938 років жертвами репресій стали понад 260 тисяч українців, більшість із яких були страчені.
Секретний документ совєтів в період “Розстріляного відродження”.
Протягом усього радянського періоду, аж до здобуття Україною незалежності, російську мову та культуру нав’язували в усіх сферах життя. У школах дітей змушували вчити російською, українське книговидання обмежували, а твори багатьох українських поетів просто забороняли. Російська мова отримала статус офіційної в Українській РСР, що ще більше витісняло українську. Репресії не припинялися: людей продовжували переслідувати, ув’язнювати й розстрілювати за найменші прояви української самобутності.
Після здобуття незалежності Росія не припинила політику придушення української культури, особливо на окупованих територіях. Це стало особливо помітним після вторгнення на Донбас у 2014 році та незаконної анексії Криму. Окупаційна влада нав’язує російську мову та законодавство, знищує все українське, забороняє використання української мови, закриває українські школи та переслідує тих, хто зберігає національну ідентичність. Будь-які прояви української культури піддаються жорстокому придушенню.
Книжковий ринок України після заборони російської книжки
Після початку повномасштабного вторгнення Росії кількість українців, які підтримують національну ідентичність і культуру, значно зросла. Разом із цим різко зріс і попит на українські книги, який продовжує активно зростати й досі.
Російські книги були дешевшими за українські, оскільки їхній ринок у понад 10 разів перевищував український. Це давало російським видавцям перевагу в боротьбі за ліцензії: вони пропонували вищі суми за права на переклад світових бестселерів, а інколи навіть викуповували ліцензії на український переклад, але не видавали книги. У східних і південних регіонах книгарні часто відмовлялися продавати україномовні видання, що обмежувало можливості збуту та стримувало розвиток українських видавництв.
До 2014 року український книжковий ринок був переповнений російською літературою, а україномовні видання залишалися на другорядних позиціях. Однак після Євромайдану ситуація змінилася: українці масово почали бойкотувати російську продукцію, зокрема книги.
Чи дало це конкретний результат?
Безумовно, так. Але важливо оцінити, наскільки значним був цей ефект.
У 2016 році Верховна Рада України в черговому засіданні прийняла законопроєкт, що запроваджував заборону на ввезення книг і друкованих медіа з Росії та тимчасово окупованих територій, якщо вони містили пропаганду війни, насильства, жорстокости, розпалювали міжнаціональну, расову чи релігійну ворожнечу, прославляли тоталітарні режими або підтрумували дії РФ.
Це був добрий поштовх у бойкотуванні, хоч і малий. Усе ж, російськомовні книжки та праці московських письменників не вилучали. Крім того, ця заборона була частковою, оскільки закон передбачав можливість ввезення книг за умови отримання ліцензії та перевірки на відсутність антиукраїнського змісту.
З початку 2017 року, після запровадження обмежень на ввезення російських книг, їхній потік до України почав стрімко скорочуватися. Якщо у 2016 році було завезено 50 тисяч назв російських видань, то в 2017 році — лише 7,7 тисячі. Вартість імпорту також суттєво знизилася: з 30 мільйонів доларів на рік до 1,5 мільйона у 2017-му.
Водночас українські видавництва почали друкувати менше книг російською мовою. Якщо у 2013 році їхня частка становила 27%, то у 2018-му вона скоротилася до 14%.
Однак із часом російські видавці пристосувалися до нових умов. Уже у 2018 році вартість імпорту книг із Росії зросла до 3,4 мільйона доларів. Крім того, вони почали відкривати дочірні компанії в Україні, що дозволяло видавати книги російською мовою без необхідності їхнього офіційного ввезення.
Діаграма: ввезені книги, вартість імпорту (2016-18 рр).
Уже в 2022 році ситуація з російською книжкою стала оптимістичнішою. На сайті Президента зареєстрували законопроєкт “Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції, що стосується держави-агресора, Республіки Білорусь, тимчасово окупованої території України”. Результати голосування народних депутатів вражають: жодного голосу "проти" чи "утримався". 19 червня 2022 року 306 депутатів Верховної Ради підтримали законопроєкт №2309-ІХ. Цей закон забороняв ввезення книг російською мовою та дозволяв їх поширення лише українською, мовами корінних народів України або офіційними мовами ЄС.
Однак ухвалення закону парламентом було лише першим кроком — остаточне рішення залишалося за чинним президентом, який мав підписати документ.
Понад рік закон чекав підпису Володимира Зеленського, і, врешті, 22 червня 2023 року, він усе-таки підписав його.
За опитуванням Forbes, ситуація на українському книжовому ринку після прийняття вищезгаданих законів значно змінилася.
«З 12–13%, що купували у нас книги російською, приблизно 10% перейшли на український продукт, – зауважив директор мережі книгарень “Книголенд” Зарудко. – Решта пішла, але ми знайшли іншого читача».
Виторг «Книголенду» у 2022 році зріс майже на 1,5 млн грн, до 52 млн грн.
Після повномасштабного вторгнення українці почали активно заміщувати російськомовні книги україномовними. Це позитивно вплинуло на продажі, зокрема, мережа "Книгарня Є" у 2022 році збільшила свій виторг на 108 млн грн, досягнувши 418 млн грн.
Державна підтримка книжкової галузі також зросла. Запровадили програму субсидій і сертифікатів для книгарень, але отримати допомогу можуть лише ті магазини, які відповідають суворим критеріям. Зокрема, субсидії не надають, якщо у продажу є хоча б одна книга російською мовою або якщо прибуток від супутніх товарів перевищує 20%. Крім того, фінансування доступне лише для офлайн-книгарень, оскільки кошти спрямовані на покриття витрат на оренду.
У 2023 році загальна потреба книгарень у субсидіях становила приблизно 50 млн грн. У більшості обласних центрів максимальна річна допомога для однієї книгарні – 435 800 грн. Очікується, що це стимулюватиме розвиток мережевих книгарень, особливо у великих містах.
Крім україномовної літератури, книгарні почали приділяти більше уваги англомовним виданням. Станом на 2023 рік книги англійською складали близько 2% продажів у "Книгарні Є", але попит на них зростає. Продажі обмежували труднощі з постачанням, проте ситуація поступово покращується. Онлайн-замовлення також свідчать про зростаючу зацікавленість українців англомовною літературою. Великий книжковий ритейлер Yakaboo активно співпрацює з міжнародними видавництвами, реагуючи на високий попит серед українських читачів.
Ситуація у 2025 році: майже ідеальна картина
Українські видавництва та книгарні продовжують активно розвиватися, сприяючи поширенню україномовної книги. Попит на українську літературу зростає, а читачі дедалі частіше обирають видання рідною мовою. Російські книги повністю зникли з полиць книжкових магазинів, а на сайтах провідних онлайн-книгарень їх більше не продають. Це свідчить про зростання національної свідомості та повагу суспільства до власної культури.
Проте російська мова і культура глибоко вкоренилися в Україні, тому певні прояви російського впливу все ще можна знайти в різних сферах життя. Одним із таких прикладів є "барахолки" або блошині ринки, які набувають популярності серед молоді, зацікавленої у вінтажних і раритетних речах. Там можна знайти все – від посуду та фотоапаратів до картин і старих радіоприймачів.
Однак на таких ринках продають не лише нейтральні товари. Досі можна зустріти предмети, що популяризують радянську символіку: військові форми, монети, значки з комуністичною ідеологією, касети та книги радянського періоду. Окрему нішу займають російськомовні книги – кулінарні видання, словники, підручники з медицини, радянська історія та твори російських письменників.
Щоб не допустити подальшого поширення російської ідеології в Україні, такі ринки варто або контролювати, або обмежити продаж товарів із пропагандистським змістом. Прикладом цього є нещодавно запроваджений нагляд за букіністами у Львові, які довгий час продавали російські книги біля пам’ятника Івану Федорову.
4 березня 2025 року міська рада Львова на виконкомі ухвалила документ, де йдеться про заборону продажу російських товарів, книг російською мовою та російських авторів, радянську символіку на стихійних ринках.
«Ми прийняли рішення про категоричну заборону продажу будь-чого російською мовою: продажу книг російських авторів, продажу книг російською мовою, окрім технічних, перекладених на українську мову, продажу будь-якої символіки «совєцької»: значків, емблем, вимпелів, будь-чого, що може містити неприйнятну в Україні символіку.
Також передбачили контроль. Йдеться про встановлення камер відеоспостереження та інформування про номери телефонів, за якими можна повідомляти про порушення вимог. Також Галицька райадміністрація спільно з Муніципальною вартою проводитиме обстеження ярмарку. В перший період їх робитимуть частіше, щоб всі чітко зрозуміли правила продажу і їх уважно дотримувались», – розповіла Інна Свистун, директорка департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.
Проте після заборони, на стихійному ринку й надалі можна віднайти російськомовні книжки, хоч і не так багато, як було раніше.
“Листи сада моріїʼ”- Реріх Микола - російський письменник і маляр.
Американська література російською мовою ( 2 зверху), Борис Пастернак - російський поет, прозаїк (знизу)
Книжки російською мовою українського та польського походження
Витіснення російської літератури з українського книжкового ринку є закономірним результатом як історичної боротьби за національну ідентичність, так і сучасних законодавчих змін, спрямованих на підтримку української культури. Сотні років цензури, заборон і знищення українського книговидання лише підкреслюють важливість сьогоднішніх кроків у напрямку посилення позицій української мови та літератури.
Попри перші труднощі, український книжковий ринок демонструє позитивну динаміку: збільшується кількість видань державною мовою, росте попит на українські книги, а книгарні адаптуються до нових умов. Підтримка держави у вигляді субсидій та сертифікатів також сприяє розвитку галузі.
Завдяки свідомому вибору українських читачів, активному книговиданню та державним обмеженням на поширення російськомовної продукції, українська книга отримала шанс на новий розквіт. Це не лише зміцнює національну культурну самобутність, а й створює перспективи для подальшого зростання видавничої справи в Україні.
Ростислав Шваник - pravdatutnews.com
