Фото: Ярослав Ємельяненко / chornobyl-tour.ua
Наразі у світі існує безліч міст, які з тих чи інших причин залишилися без мешканців і перетворилися на пусті місцини. Війни, природні катастрофи, техногенні аварії, економічні занепади чи політичні рішення — усе це могло стати вирішальним чинником для остаточного зникнення життя в колись повноцінних населених пунктах.
Сьогодні ці покинуті міста зберігають у собі відбитки минулого й слугують нагадуванням про крихкість людських поселень перед обставинами, що якимись способами виходять за межі контролю.
Правда ТУТ News у новому матеріалі зібрала найяскравіші міста-привиди, які знаходяться в Європі і готова ділитися з читачами.
Орадур-сюр-Глан
Орадур-сюр-Глан є одним з найбільш відомих і жахливих прикладів нацистських звірств у Західній Європі. Це місце стало символом пам'яті про невинних жертв війни та варварство, яке вона несе. Руїни старого села є відкритим музеєм, де відвідувачі можуть побачити залишки будинків, школи, крамниць, а також спалені автомобілі, які так і залишилися на вулицях. Церква, де загинули жінки та діти, залишається в тому ж стані, що і після трагедії, її обвуглені стіни та розплавлені дзвони свідчать про масштаби руйнування.
Фото: Фlepoint.fr
Орадур-сюр-Глан, що у Франції, це спустошене селище з трагічною історією. Під час Другої світової війни, а саме 10 червня 1944 року, його повністю зруйнували есесівці з дивізії СС «Рейх», а більшість населення знищили. Старий Орадур не стали відновлювати, залишивши його руїни як нагадування для нащадків про жорстокість війни.
Французькі партизани, відомі як «маки», перед висадкою союзників у Нормандії посилили свою активність, щоб відвернути увагу німецьких військ. Саме в цей час, до штабу дивізії СС «Рейх» надійшла інформація, що в селищі Орадур-сюр-Глан партизани утримують полоненого штурмбанфюрера Гельмута Кампфа. У відповідь на це, вранці 10 червня, 1-й батальйон полку «Дер Фюрер» під командуванням гауптштурмфюрера Кана оточив селище.
Мешканців зібрали в центрі, після чого чоловіків відокремили, а жінок та дітей загнали до церкви. Чоловіків відвели до сараїв, де розстріляли з автоматів, стріляючи переважно по ногах. Після чого їх обливали горючою сумішшю і підпалювали. Лише п'ятьом чоловікам вдалося втекти, 197 загинули.
Фото: europe-cats-tour-2016.blogspot.com
У церкві есесівці встановили потужний запальний пристрій. Після його спрацювання вони стріляли в жінок і дітей, які намагалися вибратися з вогню. Вижити вдалося лише одній жінці, а 240 жінок і 205 дітей були знищені. Ще близько 20 осіб змогли втекти до того, як селище повністю оточили.
Після війни, 12 грудня 1953 року, у Бордо розпочався суд над учасниками різанини. З приблизно 200 солдатів, які брали участь у злочині, на лаві підсудних опинилися лише 28: 7 німців і 21 ельзасець.
Фото: franceinfo.fr
За рішенням Шарля де Голля, Орадур-сюр-Глан був оголошений меморіальним центром, а нове селище збудували осторонь від старого. У 1999 році президент Ширак назвав Орадур «містом-мучеником». У 2008 році меморіальний центр отримав премію Австрійської меморіальної служби.
Піраміда (Норвегія)
Піраміда — це покинуте радянське шахтарське селище у норвезькій Арктиці, на архіпелазі Шпіцберген. Колись воно було символом комуністичних ідеалів, адже тут діяли найпівнічніші у світі дитячий садок і початкова школа. Свою назву селище отримало від гори, що височіє над вугільними шахтами і за формою нагадує піраміду.
Фото: Вікіпедія
Усе почалося з того, що Радянський Союз придбав Піраміду у шведів у 1927 році. Основна мета полягала не стільки у видобутку вугілля, скільки у закріпленні радянської присутності на Шпіцбергені, відповідно до Договору 1920 року, який надавав усім підписантам рівні права на господарську діяльність. До 1934 року, разом з Баренцбургом, Піраміда стала одним із двох радянських селищ на архіпелазі, поряд з норвезькими.
На піку розвитку, наприкінці 1980-х, у Піраміді проживало понад тисячу людей, здебільшого шахтарів та їхні родини з України та Сибіру. Селище було рекламною вітриною комунізму, де знаходилися найпівнічніші у світі Палац культури, басейн, балетна студія, театр, кінотеатр, пивний бар та лікарня. Воно відображало мрію Москви про освоєння Арктики.
Фото: ChefNik
Після розпаду Радянського Союзу, Піраміда втратила своє значення для Росії. Авіакатастрофа 1996 року, в якій загинув 141 гірник та члени їхніх сімей, стала однією з причин закриття селища трестом «Арктиквугілля».
Сьогодні Піраміда є містом-примарою, де збереглися будівлі з червоною комуністичною символікою — серпом і молотом, червоними зірками. Це місце стало своєрідним музеєм радянського минулого. Хоча видобуток вугілля там уже не ведеться через його економічну невигідність та необхідність дотримання норвезьких стандартів, Росія підтримує свою присутність через розвиток туризму. У Піраміді постійно проживає від 20 до 40 осіб, які займаються обслуговуванням та туристичним бізнесом.
Шпіцберген наразі залишається стратегічно важливим регіоном для Росії в Арктиці, незважаючи на свій демілітаризований статус. Центром російської присутності та туризму на архіпелазі є Баренцбург, тоді як Піраміда відведена для тих, хто бажає відчути “ностальгію” за Радянським Союзом.
Крако (Італія)
Крако, розташоване на півдні Італії, недалеко від знаменитого печерного міста Матера, — це дивовижне місто-примара, де час ніби зупинився з 60-х років минулого століття. Попри відсутність мешканців, здається, ніби вони покинули свої домівки лише вчора, а тишу порушують лише звуки природи.
Автор: caronte89
Це середньовічне поселення, колись населене приблизно двома тисячами людей, стало безлюдним внаслідок сильного землетрусу 1963 року. Тоді підземний поштовх викликав руйнівні обвали, зробивши проживання в будинках вкрай небезпечним. Більшість мешканців були змушені перебратися до сусіднього селища Крако Песк'єра, залишивши свої домівки на поталу природі. Лише одиниці з людей похилого віку відмовилися залишати рідні стіни.
Крако унікальне своєю архітектурою, що ніби зливається з вапняковою скелею, на якій воно розташоване. Будинки, церкви та фортифікації, включаючи нормандську вежу та замок XIII століття, мають ідентичне природному забарвлення, створюючи враження єдиної скульптурної композиції. Ця містична атмосфера приваблює багатьох кінематографістів; зокрема, Мел Гібсон обрав Крако для зйомок сцени страти Юди у фільмі «Страсті Христові».
Фото: кадр із фільму «Страсті Христові».
Гуляючи вулицями, можна заглядати у старі будинки, відчуваючи дух минулого та побут їхніх колишніх мешканців.
Цукроварів (Україна, Кіровоградщина)
На Кіровоградщині колись існувало місто Цукроваров, засноване як поселення для працівників найбільшого в Україні цукрового заводу. У 1980-х роках це місто активно розвивалося і розширювалося, нараховуючи близько 10 тисяч мешканців.
Фото: Суспільне Кропивницький
Завдяки стабільним і високим зарплатам на цукровому заводі, а згодом і на побудованому кондитерському заводі, місто приваблювало дедалі більше людей, що забезпечувало його постійне зростання. Однак, на жаль, на початку 2000-х років, подібно до сотень інших українських підприємств, обидва заводи були викуплені олігархами та згодом розпродані на запчастини.
Ця подія призвела до миттєвої втрати роботи для понад 6 тисяч людей, які не могли прогодувати свої родини. Як наслідок, мешканці почали масово покидати Цукроваров, переїжджаючи в інші міста. Незабаром усі будівлі спорожніли, а місто було повністю ізольоване від газу та води.
Фото: Суспільне Кропивницький
Сьогодні Цукроварова немає на карті, він повністю зник, ставши одним із багатьох сумних прикладів деградації промислових центрів після економічних змін в Україні. Це місто-припривід, яке колись було символом процвітання та стабільності, тепер є лише відлунням минулого, ілюструючи, як доля одного підприємства може повністю змінити життя цілого населеного пункту.
Доля Цукроварова є типовою для багатьох мономіст, що виникли навколо великих промислових об'єктів. Коли основне виробництво припиняє свою діяльність, місто втрачає свій економічний базис, що призводить до масового відтоку населення та поступового занепаду. Ці процеси, на жаль, спостерігалися в багатьох регіонах України після розпаду СРСР та приватизації.
Відео:
Чорнобиль
Не можна не згадати одне із найвідоміших у світі міст-привидів – Прип’ять поблизу Чорнобиля в Україні, який став символом найбільшої техногенної катастрофи XX століття. Після вибуху на Чорнобильській АЕС у 1986 році, населення міста було терміново евакуйовано, а Прип’ять перетворився на зону відчуження. Попри заборону на постійне проживання, місто стало об'єктом туристичного інтересу, а також нагадуванням про небезпеку недбалості в поводженні з атомною енергією.
Чорнобильська трагедія – це одна з найбільших техногенних катастроф в історії людства, що сталася 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) в Україні, яка тоді входила до складу СРСР.
ІГОР КОСТІН/LAW NET
Вибух на четвертому енергоблоці ЧАЕС призвів до масштабного радіоактивного забруднення, викинувши в атмосферу величезну кількість небезпечних речовин, що поширилися на значні території України, Білорусі, Росії та низки європейських країн. Це спричинило негайну евакуацію понад 350 тисяч людей із зони відчуження, перетворивши, зокрема, місто Прип'ять на покинуте місто-привид. Фото: 24 канал.
Десятки людей загинули безпосередньо після аварії, а сотні тисяч зазнали впливу радіації, що згодом призвело до значного зростання захворюваності на рак, особливо щитовидної залози, та інших серйозних проблем зі здоров'ям. У ліквідації катастрофи брали участь сотні тисяч "ліквідаторів", які ціною власного здоров'я та життя працювали над мінімізацією наслідків, зокрема, збудувавши саркофаг "Укриття" над зруйнованим реактором, а пізніше – новий безпечний конфайнмент "Арка". Екологічно значні території залишаються забрудненими радіонуклідами, впливаючи на місцеву флору та фауну.
Історії міст, про які ми написали — це лише декілька прикладів з довжелезного списку покинутих міст Європи. Таких місць набагато більше, і кожне з них несе в собі особливий досвід — часом трагічний, часом повчальний.
Від Франції до Норвегії, від Італії до України – порожні вулиці міст-примар зберігають мовчазні уроки для сучасності. Вони вчать нас пам’ятати, переосмислювати та будувати майбутнє більш відповідально.
Ростислав Шваник - pravdatutnews.com
