У цьому матеріалі ПравдаТУТ News розповімо про походження цього свята, різні версії його виникнення, а також про традиції святкування.
Історія свята та версії його виникнення
Міжнародний день русалки не має офіційно визнаної дати заснування, його походження оповите різними теоріями. Одна з версій пов'язує цю дату з казкою Ганса Крістіана Андерсена «Русалонька». Хоча казка була опублікована 7 квітня 1837 року, припускають, що 29 березня може бути пов'язане з днем її написання або іншими подіями у творі. Однак конкретних підтверджень цієї теорії немає.
Інша версія сучасніша. Свято могло бути започатковане наприкінці 2017 року американським телеканалом «Freeform» у зв'язку з прем'єрою їхнього драматично-фантастичного телесеріалу «Сирена». Перший його сезон стартував саме 29 березня 2018 року, припускають, що ця дата була обрана для залучення уваги до проєкту.
Популярність та традиції святкування за кордоном
Попри відсутність офіційного статусу, Міжнародний день русалки набув популярності в різних країнах світу. У цей день проводяться тематичні заходи, присвячені русалкам та їхньому культурному значенню. Зокрема, організовуються фестивалі, виставки, лекції та майстер-класи, де учасники можуть дізнатися більше про міфи та легенди, пов'язані з цими істотами.
Однією з цікавих традицій є проведення костюмованих парадів, де учасники одягаються в образи русалок, демонструючи креативні костюми.
Крім того, зростає популярність так званого «мермаїдінгу» — мистецтва плавання в костюмах русалок. Це заняття поєднує елементи фітнесу, мистецтва та самовираження, дозволяючи учасникам відчути себе частиною підводного світу.
Окрім міфологічного значення, сучасне святкування має також екологічний підтекст. Вода – життєво важливий ресурс, а річки, моря й океани щороку зазнають дедалі більшого забруднення. Тому цей день став нагодою для екологічних активістів привертати увагу до проблем водойм, організовуючи прибирання узбереж, екопросвітницькі заходи та флешмоби на захист морських екосистем.
Русалки в різних культурах: від давніх міфів до сучасних уявлень
Образ русалки — напівжінки-напівриби — є поширеним у міфологіях багатьох народів світу. Ці істоти часто символізують зв'язок між людським світом і водною стихією, відображаючи різноманітні уявлення про природу, життя та смерть. Однак природа русалок може відрізнятися: у деяких традиціях вони доброзичливі та допомагають людям, у інших — небезпечні та підступні. Ці відмінності відображають різні уявлення народів про воду як життєдайну та водночас руйнівну силу.
Стародавня Ассирія: Атаргатіс
За однією з легенд, першою русалкою була Атаргатіс – морська богиня в стародавній Сирії. Її історія сповнена трагічної романтики. Колись вона була жрицею та закохалася в молодого чоловіка. Однак він не витримав її пристрасті й помер. Незабаром у жриці народилася дитина. Після цього Атаргатіс вирішила накласти на себе руки та кинулася в море. Але боги, вражені її незрівнянною красою, не дозволили їй загинути й перетворили на русалку.
Стародавня Греція та Рим: Сирени та Тритони
У грецькій та римській міфологіях існують подібні істоти — сирени та тритони.
Сирени — демонічні створіння, що уособлювали оманливу привабливість моря. Спочатку їх зображували як напівжінок-напівптахів, які своїм чарівним співом заманювали мореплавців на скелі, спричиняючи їхню загибель. Згодом, під впливом різних культур, образ сирен трансформувався - в переказах вони набули рис, схожих на русалок, з риб'ячими хвостами. Вважалося, що сирени були доньками річкового бога Ахелоя та однієї з муз — Мельпомени, Терпсіхори або Калліопи. За однією з легенд, вони були перетворені на птахоподібних істот як покарання за те, що не допомогли богині Деметрі в пошуках її викраденої доньки Персефони. Сирени мешкали на островах, усіяних кістками та висохлою шкірою їхніх жертв, символізуючи небезпеку, що приховується під привабливою зовнішністю.
Тритон — морське божество, син Посейдона та Амфітріти. Він зображувався як чоловік із верхньою частиною людського тіла та риб'ячим хвостом. Тритон мешкав у золотому палаці на дні моря та виконував роль вісника свого батька, використовуючи мушлю, звук якої міг як заспокоювати, так і викликати бурі на морі. Його образ символізує могутність та непередбачуваність морської стихії. Окрім Тритона, існували також тритони — морські істоти, що становили свиту Посейдона й Амфітріти, плаваючи на дельфінах і дуючи в морські мушлі.
Японія: нінґьо
У японському фольклорі нінґьо (人魚, що дослівно означає «людина-риба») — це водна істота, яку можна порівняти з русалкою. Вважалося, що м’ясо нінґьо наділяє людину довголіттям, зберігаючи молодість і красу. Проте зустріч із цією істотою часто розглядалася як поганий знак. Рибалки, які випадково виловлювали нінґьо, зазвичай відпускали його назад у воду, оскільки вважалося, що його загибель може спричинити бурі чи інші лиха. Якщо нінґьо викидало на берег, це трактували як передвісник війни або великої трагедії.
За давніми описами, нінґьо мало людське обличчя, рот, схожий на мавп’ячий, гострі дрібні зуби, риб’ячий хвіст і тіло, вкрите блискучою золотою лускою. Його голос був м’яким і мелодійним, подібним до співу жайворонка чи звучання флейти.
Європейський фольклор: ундини
Ундини — водяні духи, що зустрічаються в європейському фольклорі, зокрема в німецьких переказах, балтійських легендах і навіть частково в давньогрецькій міфології. Це прекрасні дівчата, іноді з риб'ячим хвостом, які мешкають у водоймах — озерах, річках та водоспадах.
Ундини мають чарівні голоси, що нагадують плескіт води. Вони здатні зачаровувати своїм співом. Істоти заманюють мандрівників і моряків, інколи гублять їх у глибинах вод, а інколи беруть до свого підводного царства як коханців. Вважається, що вони шукають кохання з людьми, адже лише після народження дитини від смертного можуть отримати безсмертну душу. Однак у деяких легендах говориться, що, одружившись і народивши дитину, ундина втрачає свою водну природу й більше не може повернутися до свого світу.
Згідно з народними віруваннями, людина, яка відшукала цвіт папороті, могла не піддаватися чарам ундини й навіть заручитися її допомогою. Вважалося, що ці істоти мають владу над водою та здатні викликати дощі, що могло сприяти врожаю. Подібні вірування існують і в слов’янських традиціях.
Русалки в українській міфології
В української демонології русалка - один із найяскравіших образів. Вона поєднує риси язичницького божества, що сприяє врожайності, та небезпечного духа, пов’язаного з водною стихією. Народні вірування тісно пов’язують істот із людьми, які померли не природною смертю. Вважалося, що русалками ставали молоді дівчата, які втопилися, нехрещені діти, чи навіть ті, хто загинув під час русального тижня, відомого також як «зелена неділя».
Русалки уявлялися прекрасними дівчатами з довгим, розпущеним зеленим волоссям, що мешкають у річках, озерах або на дні водойм, де стоять їхні кришталеві палаци. Вони виходять на берег уночі, особливо в період русального тижня, розчісують коси, водять хороводи, співають і можуть заманювати людей до себе. За повір’ями, той, хто піддався чарам русалки, ризикував бути залоскотаним до смерті або потягнутим у воду. Щоб уберегтися від них, люди носили з собою полин, часник або креслили на собі хрест.
Українська міфологія розрізняє кілька категорій русалок. Окрім класичних утоплениць, існували «мавки», «лоскотниці» або «потерчата» – міфічні істоти, що уособлюють душі дітей, котрі народилися мертвими або померли нехрещеними. Вони мали вигляд гарних дівчат із довгим волоссям, залишали на землі сліди босих дитячих ніг і любили влаштовувати танці. На відміну від русалок, мавки не мали спини, а натомість — порожню оболонку, через яку було видно нутрощі. Вважалося, що потерчата — душі нехрещених немовлят — могли літати у вигляді птахів і благати про хрещення. Якщо хтось кидав на них тканину й нарікав ім’ям, дитяча душа ставала ангелом і відлітала в рай. Існувало повір’я, що якщо до семи років їх не хрестити, вони перетворюються на русалок і стають нечистими духами.
В українському фольклорі також зустрічається образ мелюзин — напівжінок-напівриб, схожих на русалок, але з лускатим або зміїним хвостом. За легендами, вони походять із апокрифічних історій і могли передавати людям знання, навчати пісень, однак водночас залишалися небезпечними, оскільки їхня привабливість могла бути згубною для смертних.
Русальний тиждень
Русалки були особливо активними в певні періоди року, коли, за віруваннями, межа між світом людей і духів ставала тоншою. Одним із таких періодів був Русальний тиждень — період після Трійці, коли, за народними віруваннями, русалки виходять з води й мандрують полями, ховаючись у житі, гойдаючись на гілках дерев або танцюючи у місячному світлі. Вважалося, що в цей час не можна купатися у водоймах, бо можна потрапити в тенета водяних духів. У багатьох регіонах України збереглися обряди «проводів русалок», коли дівчата плели вінки, одягали білий одяг і, співаючи обрядові пісні, виходили за село або на кладовище. Там вони символічно «відправляли» русалок назад у їхній світ, кидаючи вінки у воду або залишаючи їх на полях, аби ті не шкодили врожаю та не забирали людей із собою. Під час цих обрядів промовляли: «Йдіть, русалоньки, йдіть, і наше жито не ломіть». Після завершення ритуалу учасники розбігалися, щоб русалки не наздогнали їх і не нашкодили.
Русалки в сучасній культурі
Образ русалки продовжує надихати митців і знаходить відображення в сучасній культурі. Найвідомішою русалкою є Аріель, героїня казки Ганса Крістіана Андерсена та її численних екранізацій.
Казка Ганса Крістіана Андерсена "Русалонька" (1837)
Казка "Русалонька" розповідає про молоду русалку, яка, закохавшись у людського принца, прагне отримати безсмертну душу і стати людиною. Заради цього вона звертається до морської відьми, яка дарує їй людські ноги в обмін на голос. Попри всі жертви, принц одружується з іншою, і русалонька, не бажаючи вбивати коханого, перетворюється на морську піну.
Мультфільм "Русалонька" (1989)
У 1989 році студія Walt Disney випустила анімаційний фільм "Русалонька", який став 28-м за рахунком мультфільмом студії. Режисерами виступили Рон Клементс та Джон Маскер. Мультфільм значно відрізняється від оригінальної казки, зокрема, щасливим фіналом, де Аріель одружується з принцом Еріком. Ця адаптація здобула велику популярність і стала класикою анімації.
Фільм "Русалонька" (2023)
У 2023 році Disney випустив римейк класичного мультфільму — художній фільм "Русалонька". Головну роль Аріель виконала співачка та акторка Голлі Бейлі. Вибір темношкірої акторки на роль Аріель викликав дискусії та суперечки в суспільстві та медіа. Прихильники рішення відзначали важливість репрезентації різних етнічних груп у кіно, тоді як критики вважали, що це відхилення від оригінального образу персонажа.
Серіал "H2O: Просто додай води"
Одним із найпопулярніших серіалів 2000-х років про русалок є австралійський підлітковий серіал "H2O: Просто додай води". Сюжет обертається навколо трьох дівчат-підлітків — Емми, Клео та Ріккі, які після відвідування таємничого острова Мако виявляють, що при контакті з водою перетворюються на русалок із надприродними здібностями. Серіал досліджує їхні пригоди, спроби приховати свою таємницю та балансування між звичайним життям і новими можливостями.
Русалки у всесвіті "Гаррі Поттера"
Образ русалок також згадується у серії книг про Гаррі Поттера, а саме в четвертій частині — "Гаррі Поттер і келих вогню". Вони мешкають у Чорному озері біля Гоґвортсу та мають суворий і войовничий характер. На відміну від традиційних зображень, ці русалки мають грубіші риси, зеленувату шкіру та довге темне волосся. Вони відіграють ключову роль у другому завданні Тричаклунського турніру, охороняючи викрадених близьких учасників на дні озера.
Юлія Педюк - pravdatutnews.com
