Фото: pexels

У багатьох сім’ях бабуся чи дідусь стають дорослими, до яких дитина або підліток звертається у складні моменти. Їм можна розповісти про страхи, невдачі чи сварки, поплакати або просто побути собою без страху негайного осуду.

Психологиня Сільвія Меріда Експосіто називає такого дорослого своєрідним «емоційним притулком». Йдеться не лише про кількість часу, який бабуся проводить з онуком чи онучкою, а передусім про якість їхнього зв’язку. Дитина має відчувати, що її вислухають, не принизять і не перестануть любити через помилку.

Для дитини батьки часто пов’язані з правилами, вимогами, рішеннями та наслідками. Через це син або донька можуть боятися їх розчарувати. Бабуся ж перебуває трохи осторонь щоденного виховного тиску, тому її реакція може здаватися спокійнішою.

Дитині легше говорити з нею про власні страхи, сумніви чи помилки, не очікуючи миттєвої критики.

Такий зв’язок може допомагати й емоційній саморегуляції. Коли дитина переживає сильні емоції, спокійний дорослий може допомогти їй зрозуміти, що саме вона відчуває, назвати ці емоції та поступово заспокоїтися. Для підлітків це особливо важливо, оскільки зниження емоційної напруги іноді допомагає уникнути імпульсивних дій і замкнутості.

Вислуховувати дитину без осуду не означає схвалювати всі її вчинки. За словами психологині, важливо розділяти поведінку дитини та її цінність як людини.

Якщо бабуся ставить запитання без тиску, уважно слухає та допомагає виправити ситуацію без приниження, дитина отримує важливе розуміння: помилка не робить її негідною любові.

Це може сприяти більш стабільній самооцінці, яка менше залежить від схвалення інших. Дитина вчиться аналізувати власні вчинки, не занурюючись у руйнівне почуття провини чи сорому.

За певних обставин бабуся або дідусь можуть стати важливою фігурою прив’язаності. Особливо це стосується регулярних, стабільних та емоційно чутливих стосунків. Важливим є не лише кровний зв’язок, а й доступність дорослого, послідовність його присутності та здатність реагувати на емоційні потреби дитини.

Самі по собі теплі стосунки між бабусею та онуками не є проблемою. Складнощі виникають тоді, коли бабуся фактично виходить за межі своєї ролі або бере на себе відповідальність, яка належить батькам.

Психологиня радить звернути увагу на шість сигналів:

• дитина звертається лише до бабусі, коли потребує допомоги чи підтримки;
• дитина починає приховувати від батьків важливу інформацію;
• бабуся самостійно ухвалює виховні рішення, які мають приймати батьки;
• бабуся відчуває провину, коли не може бути поруч із дитиною;
• через її участь починають частіше виникати конфлікти з батьками;
• через таку взаємодію страждають відпочинок і психологічне благополуччя.

Окремою проблемою можуть стати фрази на кшталт «Тільки не кажи мамі» або «Тато тебе не зрозуміє». Вони можуть змусити дитину відчувати, що їй потрібно обирати сторону, та створити так звану розділену лояльність.

Здорова підтримка виглядає інакше. Бабуся може прийняти та визнати почуття онука чи онучки, але водночас не дискредитувати батьків і допомогти дитині спокійно поговорити з ними.

Особливий зв’язок із бабусею може бути одним із важливих емоційних ресурсів дитинства. Однак такий «емоційний притулок» не має перетворюватися на таємний союз проти батьків або заміну їм. Його цінність — у підтримці дитини без руйнування інших сімейних зв’язків.

Стрілець Діана - pravdatutnews.com