Телефоную рідним, на тому кінці зв’язку, за сотні кілометрів – тривога. Впродовж останніх місяців щодня ми читаємо купу новин із розділу «Політика», перевіряємо данні штабу ООС про обстріли і чи не померли наші захисники. Видихаємо і йдемо на роботу, йдемо жити, поки нас охороняють.

Інформаційна війна, жертвою якої є наша психіка, навчила нас перевіряти інформацію, чекати підтвердження, критично ставитись до історій про «розіп’ятого хлопчика». Гучні заяви агресора, накопичення військ, велика стурбованість політиків інших країн, заяви західних ЗМІ надули бульбашку паніки до зловісного «Ба-БАХ».

Таке було, коли був Майдан. Я тоді не спала всю ніч і сиділа перед телевізором. Так і сьогодні, але телевізор не вмикала, сиділа в Інтернеті. А вранці встала і пішла закупила ліків.

Щось тривожно, я взагалі за натурою велика оптимістка, але мені дуже тривожно. Страшні речі, страшні…. -  каже жителька Сумської області, міста Конотоп.

У містах помітно збільшилась кількість поліцейських, що патрулюють та наче своєю лише присутністю змушують бути у спокої. Час від часу перевіряють сирени, на випадок надзвичайної ситуації. Проводять ревізії та готують бомбосховища, скрізь інформують людей «на випадок».

Я в шоці. Настрою немає. Я ні з ким не говорю про це та і дуже рада, що ніхто не починає, - засмучено розказує студентка медичного закладу освіти у місті Полтава.

Новини часом лякають, але допоки ми кожного дня виконуємо свою роботу і намагаємося жити, як є – Україна не втрачає свою міць, свою позицію. А як тим, українцям, що вже стикались з агресією? Важко бачити, як рік за роком безкарність та нахабство панує на твоїй рідній землі. Ми не «на порозі» війни, в Україні війна вже 8-ий рік.

Намагаюся уникати цілеспрямованого перегляду новин, отримую інформацію лише від друзів, і дивлюся вже відібрані новини. Мене бісить, що я перебуваю не у своїй країні, коли таке відбувається. Чи тривожно мені, не знаю як назвати це почуття, я зла, тривоги нема. Я кримчанка, і чудово розумію, як Росія працює, але зробити нічого не можу, - розказує дівчина, що вимушено поїхала на заробітки за кордон.

Паніка та тривожність у людей виникають не лише від новин. Дехто тверезо дивиться на ситуацію, а якісь проблеми визначає за іншими критеріями. Так молодь спостерігає за економікою, що розповідає їм більше про ситуацію ніж нагнітання від західних ЗМІ та гучних заяв-перепалок у Twitter чи Facebook.

Новини не читаю, немає на них часу, але дізнаюсь новини з іншої боку, бо політичні новини напряму впливають на фондовий ринок, - каже працівник IT-cфери з Київської області, місто Біла Церква.

Нестабільність – аспект паніки. Часто можна почути, що «в такій країни не можливо жити», буцімто постійно щось відбувається: то долар дорожчає, то на Сході неспокійно, то соняшник не вродив. Але майбутнє в України є, бо свідома молодь обирає Батьківщину. Молодь бореться за правду, допомагає військовим на Сході, створює українську культуру та творить історію. Підлітки, що були свідками Майдану, виросли – працюють, мають сім’ї та бажання жити в Україні.

Тривожність трохи є, особливо коли наслухаюсь цих новин, але стараюсь не зациклюватися, в будь-якому випадку від нас нічого не залежить. Стараюсь відганяти по максимуму всі ці новини, нічого хорошого там не кажуть. Гуляю з дитиною, проводжу час з чоловіком і будуємо плани на майбутнє - дуже гарно відволікає від всього цього, - пояснює молода мама, що проживає з сім’єю в околицях Києва.

Нещодавно морська блокада російськими військами привернула увагу українців, до начебто безпечного Півдня. Тиждень світ спостерігав за рухом окупантських військових на Чорному морі, проте днями в Одесі пройшов «Марш Єднання», що досить швидко заспокоїв інших жителів України. Тисячі людей, синьо-жовті прапори, гімн, українські заклики – як мед на душу, після стресових днів.

Не панікую, не вірю в це все. Спокійна, як удав, - каже жителька Одеси.

Центром дипломатичного Світу за останні кілька днів став Львів: тут посольства США, Великої Британії, Нідерландів та низки інших країн, тут журналісти з усіх можливих світових ЗМІ та українці, що вже вирішили перечекати «напругу» не у Східних частинах України. Місто помітно наповнилось людьми, проте паніки не спостерігається. Досі історичними вуличками гуляють туристи, групи дітей приїжджають сюди на канікули, а містяни працюють та, час від часу, збираються на патріотичні заходи – живуть.

Завжди краще знати, що відбувається і вчитись аналізувати інформацію. Тривога є, але не страх. Факт ескалації конфлікту, неминучі людські втрати і безпека дорогих для мене людей викликають тривогу.

Змушую себе переключати увагу на щось інше. Часто допомагають прогулянки з друзями, перегляд фільмів або прослуховування музики

На мою думку, не цікавитись новинами рівноцінно не цікавитись світом та своїм майбутнім. Часто можна почути подібний аргумент від людей, які уникають розмову про політику: - "Мене не цікавить політика. Занадто багато бруду там". Ці люди частенько забувають, що саме політика вирішує, як саме ти живеш, якою мовою ти спілкуєшся і за яким законам ти живеш! Свідомі люди читають новини і аналізують їх, для того, щоб вибудовувати модель поведінки та передбачувати найближче майбутнє і моделювати найкращий варіант для себе і своїх близьких, - пояснює свою думку львів’янин.

Ми єднаємось, коли співаємо «Червону руту», на вечірніх вулицях чи стадіонах, ми запалюємо вогник надії коли у пабі хтось зачинає «Гуцулку Ксеню», ми однаково закінчуємо рядок з вічної пісні «П*тін *уйло», бо ми українці. Витримка і гідність у нас від козаків, патріотичність та незламність у нас від предків. Любов до України у нас споконвіку!

Єднаймося у тверезості розуму та не будемо панікувати, бо правда за нами!

Злата Новосельська – pravdatutnews.com