Фото: ШІ

Цей матеріал від ПравдаТУТ News — спроба розібратися, чому для мільйонів українців суд залишається не інструментом захисту, а символом безсилля.

Відсутність довіри як системна криза, а не тимчасова емоція

Недовіра до судової системи в Україні — це не ситуативне невдоволення окремими резонансними вироками, а вкорінений соціальний діагноз. Це хронічна проблема, яку соціологи фіксують роками, і яка створює глибоку прірву між громадянином і державою.

Фото: ШІ

Мовою цифр: стабільний антирейтинг 

Статистика виглядає невблаганно. За даними останніх соціологічних досліджень, судова система стабільно входить до антилідерів за рівнем суспільної довіри, поступаючись навіть державним чиновникам.

• Центр Разумкова (2024 рік): Опитування показало, що судова система має критично низький баланс довіри. Повністю або скоріше не довіряють судам близько 70–73% українців. Рівень повної довіри часто коливається в межах статистичної похибки. Для порівняння: ЗСУ та волонтерським організаціям довіряють понад 90% громадян.
• КМІС (Київський міжнародний інститут соціології): За даними їхніх досліджень, суди залишаються інституцією з одним із найвищих запитів на реформування. Українці ставлять "справедливе правосуддя" в один ряд із боротьбою з корупцією як головні умови для євроінтеграції.

Ефект «закритого клубу» 

Ключовий бар'єр — сприйняття суду як герметичної корпорації. Експерти Фундації DEJURE (профільна організація, що займається судовою реформою) зазначають, що головною причиною недовіри є відсутність реального очищення системи. Судді, щодо доброчесності яких є обґрунтовані сумніви, часто зберігають свої посади або йдуть у почесну відставку з довічним утриманням.

Аналітики виділяють три фактори, що формують імідж «закритого клубу»:

• Корпоративна солідарність. Система захищає "своїх" навіть ціною репутації.
• Вибірковість. Переконання громадян, що закон діє по-різному для звичайної людини та для представника еліт.
• Непередбачуваність. Відсутність сталої судової практики, коли в ідентичних справах можуть ухвалюватися протилежні рішення.

Економічний вимір: бізнес теж не вірить 

Відсутність довіри має цілком практичні наслідки для економіки. Інвестор не готовий вкладати гроші в країну, де він не зможе захистити свою власність.

• Європейська Бізнес Асоціація (EBA) у своєму регулярному "Індексі інвестиційної привабливості" постійно вказує недовіру до судової системи як один із головних стримуючих факторів для бізнесу (поряд із війною та корупцією). У 2024 році 60–70% опитаних директорів компаній називали судову реформу пріоритетом №1.

Досвід, що демотивує: суд як марафон на виснаження

Для багатьох українців бар’єром стає не стільки корупція, скільки бюрократична «в’язкість» процесу. Суди сприймаються як місце, де час зупиняється, а пошук правди вимагає ресурсів, яких у пересічної людини просто немає.

Фото: ШІ

Проблема у цифрах: чому так довго? 

Затягування справ — це не завжди зла воля суддів, а часто результат критичного кадрового голоду.

• Вища рада правосуддя (ВРП) регулярно звітує про дефіцит кадрів. Станом на 2024 рік у системі не вистачає близько 30–40% суддів (понад 2000 вакансій). Це створює шалене навантаження на тих, хто працює: суддя фізично не може приділити справі достатньо часу, через що засідання переносяться місяцями.

Світовий контекст: "Затримане правосуддя — це відсутність правосуддя"

Міжнародні аудитори також фіксують цю проблему. У авторитетному рейтингу Rule of Law Index від організації World Justice Project, Україна традиційно отримує низькі бали в категорії «Цивільне правосуддя» саме через пункт «відсутність необґрунтованих затримок».

• Експерти зазначають: коли розгляд простої справи триває роками, судове рішення втрачає сенс. Для людини без фінансової «подушки» (на адвокатів та поїздки до суду) така боротьба стає економічно невигідною, і вона змушена відмовитися від захисту своїх прав.

«Дорого і страшно»: фінансовий та психологічний поріг

Навіть якщо людина вірить у свою правоту, її часто зупиняє «цінник» справедливості. Судовий процес в Україні — це не лише судовий збір (який прив’язаний до прожиткового мінімуму і постійно зростає), а й витрати на адвокатів, експертизи та логістику.

Фото: ШІ

Фінансова прірва: дані опитувань 

Згідно з національними опитуваннями, проведеними у рамках Програми USAID «Нове правосуддя», висока вартість — це бар'єр №1 після недовіри.

• Близько 40–46% респондентів, які стикалися з юридичними проблемами, визнали, що не зверталися до суду саме через брак коштів.
• Для соціально вразливих верств населення (пенсіонерів, ВПО) витрати на професійного юриста часто перевищують ціну самого позову (наприклад, у справах про перерахунок пенсій чи комунальні борги).

Експерти Центру політико-правових реформ (ЦППР) наголошують: система безоплатної правової допомоги хоч і працює, але не покриває всіх потреб. За словами правників, в Україні існує проблема «диспропорційності витрат»: щоб відсудити невелику суму або захистити просте право, громадянин змушений пройти складну процедуру, яка вимагає кваліфікації адвоката. Самостійно заповнити документи пересічній людині вкрай складно через заплутаність процесуальних кодексів.

Психологія: «Краще змиритися» 

Окрім грошей, працює потужний психологічний блок. Суд у свідомості українця асоціюється не із захистом, а зі стресом, агресією та приниженням.

• Соціологи фіксують феномен «правового нігілізму» або вивченої безпорадності: люди переконані, що "проти системи не попреш". Ця установка передається через покоління та медіа.
• Дослідження правових потреб громад (проведені за підтримки Міжнародного фонду «Відродження») показують, що понад 60% українців у разі конфлікту намагаються вирішити його самотужки або просто ігнорують проблему, аби не зв’язуватися з бюрократичною машиною суду.

Спадок «совка» та культура мовчання

Недовіра до суду в Україні має не лише фінансові, а й глибокі історичні причини. Ми успадкували модель відносин, де держава (і суд як її частина) завжди була сильнішою за людину. Ця травма минулого досі впливає на те, як українці вирішують конфлікти.

Фото: ШІ

Радянський слід: суд як каральний орган 

Історики та правознавці зазначають: у СРСР суд ніколи не був незалежним арбітром. Він виконував роль "карального меча" партії.

• Звідси походить феномен «телефонного права» — коли рішення диктувалися дзвінком "згори", а не законом.
• Громадянин знав: судитися з державою або її представниками — марна справа, яка може призвести лише до нових проблем.

Ця історична пам’ять трансформувалася у сучасну правову пасивність. Люди підсвідомо уникають офіційних процедур, бо не вірять, що "маленька людина" може виграти чесно.

Соціологія: життя «по понятіям», а не за законом 

Дослідження Інституту соціології НАН України, які проводяться в рамках моніторингу «Українське суспільство», фіксують цікавий феномен:

• Більшість громадян декларують підтримку демократії, але на практиці схильні до «подвійної інституціоналізації». Це означає, що люди знають офіційні закони, але живуть за неписаними правилами («домовитися», «знайти знайомих», «дати на лапу»).
• За даними багаторічних спостережень соціологів, значна частина населення (часто понад 50%) вважає, що для вирішення життєвих проблем важливіші зв’язки та знайомства, аніж знання законів чи звернення до суду.

Ефект «втрачених надій» 

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва у своїх аналітичних записках вказує на ще один наслідок такої культури. Коли громадяни не йдуть до суду, вони обирають одну з двох стратегій:

• Неформальне вирішення: Самосуд, тиск через медіа, звернення до кримінальних елементів або «впливових людей».
• Адаптація (терпіння): Людина просто відмовляється від захисту своїх прав, сприймаючи несправедливість як норму життя.

Експерти фонду підкреслюють: допоки суд не стане ефективнішим за «кума» чи «хабар», подолати цей радянський спадок буде неможливо.

«Вічний ремонт»: чому реформи не змінюють реальність

За останні десять років в Україні оголошували судову реформу кілька разів. Змінювалися назви судів, створювалися нові органи (ВРП, ВККС), запроваджувався «Електронний суд». Проте для пересічного громадянина ці зміни часто виглядають як «зміна вивіски».

Фото: ШІ

Парадокс сприйняття: чому арешти не додають довіри? 

Здавалося б, гучні затримання топ-корупціонерів мали б підвищувати довіру. Але соціологи фіксують зворотний ефект.

• Кейс Князєва: Затримання голови Верховного Суду Всеволода Князєва на хабарі у 2023 році стало шоком. З одного боку, це перемога антикорупційних органів (НАБУ/САП). З іншого — це сигнал суспільству.
• Експерти Transparency International Ukraine зазначають: коли медіа постійно висвітлюють корупційні скандали, але суспільство не бачить фінальних вироків та реальних тюремних термінів, це лише поглиблює скепсис і втому.

Статистика «очищення»: старі обличчя в нових мантіях 

Ключова обіцянка реформ — оновлення суддівського корпусу. Але цифри громадських організацій свідчать, що процес йде повільно.

• За даними Фундації DEJURE, під час кваліфікаційного оцінювання (перевірки суддів на доброчесність) переважна більшість старих суддів зберегли свої посади.
• Громадська рада доброчесності (ГРД) часто надає негативні висновки щодо кандидатів (невідповідність статків доходам, сумнівні рішення), але система часто ігнорує ці висновки.
• Як наслідок: громадянин приходить до суду і бачить того самого суддю, до якого у суспільства були питання ще 5–10 років тому

Проблема не в законах, а в практиці 

Аналітики Центру спільних дій підкреслюють: реформа «зверху» (зміна законів) не доходить до «низу» (районних судів). Для звичайної людини реформа відбудеться лише тоді, коли:

• Судове засідання розпочнеться вчасно, а не з затримкою в 5 годин.
• Рішення буде написане зрозумілою мовою, а не складним канцеляризмом.
• Суд захистить слабшого (пенсіонера, працівника), а не того, хто має дорожчого адвоката.

Поки цього немає, будь-які законодавчі зміни сприймаються як бюрократичний шум, що не має відношення до реального життя.

Висновок

Українці не вірять у суд не тому, що не хочуть справедливості, а тому, що надто часто не бачать у суді шляху до неї. Недовіра, досвід поразок, фінансові та психологічні бар’єри формують замкнене коло: люди не звертаються до суду — і система не відчуває суспільного тиску змінюватися.

Відновлення довіри можливе лише тоді, коли суд стане зрозумілим, передбачуваним і рівним для всіх. Поки цього не станеться, для багатьох українців боротьба за справедливість залишатиметься поза межами судових залів.

Кольц Максим - pravdatutnews.com