Як повномасштабна війна дала поштовх розвитку українського кіно та культури

Фото: Unsplash
Після повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року українська культура опинилась перед викликом, який перетворився на точку росту. Обстріли, окупація, руйнування культурних установ — усе це мало стати вироком. Але стало каталізатором. Кіно, театр, музика, література — замість мовчати почали говорити голосніше. Говорити про війну, про втрату, про незламність. І головне — говорити українською, без огляду на колишні «інтеграції» в пострадянський простір.
В українському кіно відбулась майже революція. Лише за останні два роки кількість національних фільмів зросла вдвічі. Спочатку — це були здебільшого документальні стрічки, як-от «20 днів у Маріуполі», який у 2024 році приніс Україні перший «Оскар». Але згодом акценти почали зміщуватись: з’явились воєнні драми, фільми про внутрішні переживання солдатів, психологічні розповіді про повернення додому. Сьогодні українське кіно не боїться показувати біль — воно використовує його як матеріал для мистецтва. Поруч з цим — росте й жанрове кіно: комедії, інді-драми, сатири, фільми для сімейного перегляду. Український глядач повернувся до національного продукту — і вже не тому, що «своє треба підтримати», а тому, що воно стало якісним, чесним, конкурентним.
Така сама тенденція — і в театрах. Попри війну, попри міграцію, українці повернулись у зали. Театри оновлюють репертуар, шукають нові формати — від мобільних постановок у прифронтових містах до інтерактивних вистав на базі реальних історій військових. Театр МУР, наприклад, у своїй постановці про поетів ХХ століття показує Павла Тичину не як радянського чиновника, а як людину, розірвану між покликанням і страхом. Крім Павла Тичини у виставі висвітлюються інші постаті Розстріляного Відродження.
У видавничій сфері теж зламався старий порядок. Зменшено кількість перекладів з російської, натомість — активізувались переклади з польської, скандинавської, німецької літератур. Але головне — це поява великої хвилі українських авторів, які пишуть про досвід війни: щоденники, листи, фронтові історії, романи про окупацію і звільнення. Молоді письменники, багато з яких самі воювали або волонтерили, стали голосом покоління, що більше не шукає себе в чужих культурних матрицях.
Музика — ще один фронт, де зміни помітні буквально в усьому. Ті, хто раніше виступав російською, свідомо перейшли на українську. Нові тексти стали глибшими, відвертішими. Часто звучать теми втрати, дороги, дому, смутку і сили. Українські музиканти організовують тури на підтримку ЗСУ, створюють пісні, що стають гімнами цього часу, і наповнюють зали не лише в Україні, а й у Європі, Америці, Канаді. Багато хто поєднує фольклор з сучасними жанрами — з’являється нове українське звучання, що об’єднує покоління.
Повномасштабна війна стала переломним моментом для української культури. Відбулося те, чого не вдавалося досягти десятиліттями: масове, глибоке і остаточне віддалення від російського культурного впливу. Зміст і форма стали українськими. Більше не копіюємо чужі формати — формуємо власні. Свідомо, органічно, через досвід.
Роксолана Маїк (практикант) - pravdatutnews.com





