Фото: Depositphotos

Ще донедавна для більшості українців Івана Купала асоціювалося з ніччю з 6 на 7 липня. Саме так свято закріпилося в масовій пам’яті: через народні гуляння, фестивалі, пісні, образи вінків на воді й легенду про цвіт папороті. Однак після календарної реформи дата змінилася: тепер в Україні свято відзначають у ніч з 23 на 24 червня.

Чому змінилася дата

У 2026 році Івана Купала святкують у ніч із 23 на 24 червня. Причина - перехід Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на новоюліанський календар. Через це нерухомі церковні свята змістилися на 13 днів раніше, і Різдво Івана Хрестителя, з яким історично пов’язали Купала, тепер припадає на 24 червня, а не на 7 липня.

Водночас важливо розуміти: Івана Купала і Різдво Івана Хрестителя це не одне й те саме. Церковне свято присвячене народженню Іоана Предтечі, а Купала має значно давніше, дохристиянське походження. З часом ці традиції наклалися одна на одну, і в народній свідомості почали сприйматися як єдине свято.

Купала до християнства: свято сонця, природи і межі

Коріння Івана Купала сягає дохристиянських часів. Дослідники пов’язують його зі святом літнього сонцестояння. Для традиційної аграрної культури це був особливий момент року: природа досягала піку сили, земля давала врожай, а люди намагалися через обряди “заручитися” підтримкою стихій, здоров’ям і добробутом.

Саме тому в центрі купальської обрядовості були вогонь, вода, рослини й ніч як межовий час. У народній уяві Купала було святом очищення, оновлення, молодості, родючості та кохання. Після християнізації давнє церква пов’язала його з днем Івана Хрестителя, і так виникла звична назва - Івана Купала. У результаті українська традиція поєднала два пласти: християнський і народний. Тому свято має подвійний характер: з одного боку церковна дата, з іншого язичницька символіка вогню, води, ворожінь і міфів.

Легенда про цвіт папороті

Найвідоміший символ Івана Купала - цвіт папороті. За народною легендою, лише в купальську ніч папороть на мить розквітає чарівною квіткою. Той, хто її знайде, нібито отримає здатність бачити скарби, знати майбутнє або здобуде щастя й багатство.

Звісно, папороть не цвіте, тому цей сюжет варто сприймати лише як частину народної міфології. Цвіт папороті - це символ пошуку чогось виняткового й недосяжного. У особливий час, Купальську ніч, коли світ ніби стає іншим, а людина може спробувати знайти те, що в будні лишається прихованим.

Як святкували Купала в Україні

Традиційно люди збиралися ввечері біля річок або на луках, розпалювали вогнища, співали, водили хороводи, плели вінки, ворожили, стрибали через вогонь. Дівчата пускали вінки на воду і за тим, як вони пливуть, намагалися вгадати свою долю або майбутнє кохання. Вважалося також, що купальська ніч має особливу силу для збирання трав, а ранкова роса приносить здоров’я й красу.

У обрядах відображалася також важлива соціальна функція: Купала було одним із тих свят, де молодь могла відкритіше спілкуватися, знайомитися, проявляти симпатії. Це був простір, у якому поєднувалися ритуал, розвага і суспільне життя громади. Так народ проживав літо, молодість, шлюбні очікування й зв’язок із природою.

Які традиції збереглися, а які змінилися

Сьогодні Івана Купала в Україні існує вже в іншому форматі. Збереглися насамперед найпомітніші символи свята: вінки, багаття, народні пісні, фестивалі, легенда про папороть, збирання трав, тематичні гуляння біля води. У багатьох громадах, музеях просто неба чи на етнофестивалях Купала відтворюють як частину нематеріальної культурної спадщини.

Однак змінився сенс багатьох обрядів. Якщо колись люди справді вірили в магічну силу купальської ночі, то сьогодні більшість сприймає її радше як красиву традицію, елемент фольклору або культурний символ літа. Ворожіння, віра в нечисту силу чи буквальний пошук цвіту папороті майже зникли з повсякденної практики. Свято втратило свою магічну функцію, але не зникло - перейшло в культурну й символічну площину.

На це вплинула і урбанізація. Купала виникло в сільському середовищі, де річка, луг, багаття й колективне святкування були природною частиною життя. У місті ж воно частіше існує як фестиваль, культурна подія або сценічне відтворення.

Сьогодні свято вже не виконує тієї ролі, яку мало для давньої громади. Але воно досі важливе як культурний маркер. Традиції продовжують жити, змінюватися і по-новому пояснювати зв’язок сучасної людини з її минулим.

Софія Сімонова (практикантка) – pravdatutnews.com