Фото: Steam

Є ігри, які розважають. Є ігри, які захоплюють на сотні годин. Journey належить до іншої категорії: вона триває близько двох годин, майже нічого не пояснює, але має 92 бали на Metacritic, номінацію на «Греммі» та Legacy-відзнаку Peabody Awards.

ПравдаТУТ News у цьому матеріалі з’ясовує, чому гра 2012 року досі залишається популярною серед користувачів та кому варто спробувати її пройти.

Що відбувається у грі

Гравець прокидається в пустелі. На горизонті видніється гора. Більше нічого: ні завдань, ні карти, ні пояснень. Просто треба туди дійти.

Персонаж – безіменна фігура в червоному плащі з шарфом. Механіки зведені до мінімуму: неспішний рух, коротке планерування за рахунок заряду шарфа та один звуковий сигнал.

Наратив розкривається через середовище: фрески на стінах руїн; мінливі пейзажі, що змінюються від сонячної пустелі до засніженої вершини; істоти з чарівної тканини, які відновлюють заряд шарфа при контакті. Гра не пояснює значення кожного образу, проте поступово складає їх у цілісну картину – без жодних слів.

Кожна локація має власний ритм і поступово змінює настрій подорожі. Тут можна ковзати піщаними схилами, ширяти над руїнами, а ближче до фіналу – летіти понад хмарами. Сонячні дюни й руїни поступаються темним занедбаним залам, а згодом – засніженому схилу, де мандрівник ледь рухається проти вітру, а під ногами хрустить сніг. Гліфи подовжують шарф і дають змогу довше літати, а настінні розписи відкривають фрагменти історії стародавньої цивілізації. Усе це веде до фінального підйому на гору.

Спільний шлях без пояснень

Під час мандрівки гравець може зустріти іншого користувача з мережі. Його ім’я не відображається, а можливості поговорити в чаті чи голосом немає – спілкуватися можна лише короткими звуковими сигналами. Водночас присутність такого супутника має практичне значення: коли мандрівники рухаються поруч, їхні шарфи швидше відновлюють заряд. Вони можуть допомагати одне одному долати складні ділянки, показувати напрямок або просто йти разом цим шляхом. Іноді ця випадкова зустріч триває до фіналу, іноді шляхи розходяться раніше. Лише в титрах гра розкриває імена людей, яких гравець зустрів у дорозі, – і тоді стає зрозуміло, що частину подорожі поруч був не бот, а жива людина.

Таке обмеження комунікації – один із ключових задумів thatgamecompany. Творчий директор Дженова Чен хотів показати, якою може бути людська взаємодія в онлайн-грі без мови та конкуренції. На тлі мережевих ігор, де взаємодія часто будується на змаганні або спільному виконанні цілей, Journey запропонувала інший сценарій: що відбувається між двома людьми, якщо прибрати все зайве.

Відповідь у Journey народжується із дій. Хтось чекає, поки напарник дістанеться гліфу, повертається, щоб показати шлях, або не рухається далі, доки інший не відновить заряд шарфа. Анонімна взаємодія без жодного слова тут може запам’ятатися сильніше, ніж чимало традиційних ігрових сюжетів.

Саундтрек, який вийшов за межі гри

Саундтрек написав Остін Вінторі. Разом із командою thatgamecompany він вибудував музику так, щоб вона не існувала окремо від дії, а реагувала на ритм подорожі та підсилювала відчуття руху, небезпеки, самотності або близькості з іншим мандрівником.

В основі партитури – соло віолончелі. На початку вона звучить самотньо серед стриманих електронних шарів, а ближче до фіналу розгортається до масштабного оркестрового звучання. Через це саундтрек сприймається не як музичний фон, а як ще один спосіб розповісти історію героя.

Після релізу альбом потрапив до Billboard Charts і став одним із найпомітніших оригінальних ігрових саундтреків у чартах того часу. У 2013 році Вінторі отримав номінацію на «Греммі» в категорії Best Score Soundtrack for Visual Media – першу в історії номінацію для саундтреку до відеогри в цій категорії. Він конкурував із роботами Джона Вільямса, Ганса Зіммера, Говарда Шора, Трента Резнора та Аттікуса Росса.

У 2022 році Американська академія звукозапису оголосила про окрему категорію для музики до відеоігор та інших інтерактивних медіа, а вперше її вручили у 2023-му. Номінація Вінторі стала одним із ранніх знакових моментів, коли ігрову музику побачили поза межами самої індустрії.

Оцінки, рекорди й визнання

На Metacritic Journey має 92 бали зі 100. У Steam гра зберігає статус «дуже схвальні» відгуки. IGN оцінив її у 9/10, а GameSpot і The Guardian поставили по 10/10.

Journey отримала вісім номінацій BAFTA та здобула п’ять нагород: за художні досягнення, звук, ігровий дизайн, онлайн-мультиплеєр та оригінальну музику. Після релізу вона стала найшвидше продаваною грою в PlayStation Network у Північній Америці, а згодом встановила аналогічний рекорд і в Європі.

У 2022 році Journey увійшла до Legacy class Peabody Awards у категорії Interactive Narrative and Game + Play. Це не просто ще одна ігрова відзнака, а визнання роботи, що вплинула на розвиток інтерактивного сторітелінгу.

Кому варто спробувати зіграти

Journey не потребує ігрового досвіду: достатньо освоїти базовий рух, а відсутність бойової системи суттєво знижує поріг входу. Основне проходження займає близько двох годин, тому гра не вимагає багато часу й водночас не перевантажує гравця механіками чи поясненнями.

Її варто спробувати тим, хто лише знайомиться з відеоіграми, давно не тримав у руках контролер або загалом не вважає ігри «своїм» медіумом. Journey не ставить за мету перевірити реакцію чи змусити перемогти складного суперника. Натомість вона пропонує пройти власний маршрут: ковзати піщаними схилами, літати над руїнами й хмарами, долати холод і вітер, зустрічати випадкових супутників.

Гора з’являється на горизонті від перших хвилин, тож кінцева ціль відома одразу. Проте Journey запам’ятовується не самим моментом підкорення вершини, а дорогою до неї – тишею, зміною мальовничих пейзажів, несподіваною присутністю іншої людини поруч і відчуттям, що навіть коротка подорож може залишити по собі яскраві враження.

Гра вийшла на PS3, а нині доступна на PS4, ПК та iOS. На PS5 її можна запустити через зворотну сумісність із версією для PS4. Тож для знайомства з Journey не обов’язково мати PlayStation: її можна придбати й завантажити на ПК через Steam.

Через 14 років після релізу Journey залишається рідкісним прикладом гри, де мінімалізм не спрощує емоцію, а загострює її.

Юлія Люшньова - pravdatutnews.com