Фото: pexels

Одні домашні тварини ходять за господарем із кімнати в кімнату, важко переносять його відсутність і вимагають постійної уваги. Інші охоче проводять час поруч, але без проблем залишаються на самоті. Є й ті, хто після розлуки ніби демонстративно уникає контакту.

У соціальних мережах таку поведінку дедалі частіше пояснюють за допомогою людської теорії прив’язаності. Собак і котів називають «тривожними», «уникаючими» або «надійно прив’язаними», а їхні звички порівнюють із поведінкою людей у романтичних стосунках.

Проте чи справді у тварин існують типи прив’язаності, чи ми просто наділяємо їх людськими рисами? У цьому матеріалі ПравдаТУТ News розбирається, що про це свідчать наукові дослідження.

Що науковці називають прив’язаністю

Прив’язаність – це не просто любов, слухняність або бажання бути поруч. У поведінковій науці цим терміном позначають особливий емоційний зв’язок, за якого одна істота використовує іншу як джерело захисту й підтримки.

Зазвичай дослідники звертають увагу на кілька основних ознак:

• тварина шукає близькості з конкретною людиною;
• розлука може викликати в неї занепокоєння;
• у стресовій ситуації вона шукає підтримки саме у свого опікуна;
• присутність знайомої людини допомагає їй заспокоїтися та досліджувати незнайоме середовище.

Останній ефект називають «надійною базою». Його суть полягає в тому, що присутність близької істоти допомагає безпечніше взаємодіяти зі світом.

Спочатку теорію прив’язаності розробили для вивчення зв’язку між маленькими дітьми та їхніми батьками. Пізніше науковці почали перевіряти, чи можна подібні механізми побачити у відносинах людей із домашніми тваринами.

Як перевіряють прив’язаність тварини

Одним із найвідоміших методів є адаптована процедура «Незнайома ситуація». Спершу її використовували для дослідження дітей, а згодом пристосували до поведінки собак і котів.

Тварину приводять до незнайомого приміщення разом із господарем. Пізніше до кімнати заходить незнайома людина, після чого власник на певний час виходить, а потім повертається.

Науковців цікавить не лише те, чи сумує тварина під час розлуки. Значно важливішою є її реакція на повернення господаря: чи шукає вона контакту, чи швидко заспокоюється, чи продовжує досліджувати приміщення та чи відрізняється її поведінка поруч із власником і незнайомцем.

Саме реакція після возз’єднання дає дослідникам найбільше інформації про можливий тип прив’язаності. Зокрема, цей метод застосували автори дослідження прив’язаності 59 домашніх собак та їхніх опікунів.

Водночас результати лабораторного тесту не варто сприймати як незмінний психологічний діагноз або повний опис характеру тварини.

Чи мають собаки типи прив’язаності

Найпереконливіші докази існування прив’язаності до людини наразі отримали саме для собак.

Ще 1998 року дослідники з Університету Етвеша Лоранда провели адаптований тест «Незнайома ситуація» за участю 51 пари «людина – собака». Тварини по-різному реагували на розлуку та повернення господарів, а вчені змогли розташувати їхню поведінку вздовж умовного спектра від надійної до ненадійної прив’язаності.

Подальші дослідження показали, що господар справді може виконувати для собаки функцію «надійної бази». В експерименті 2013 року собаки наполегливіше взаємодіяли з іграшкою та намагалися виконати завдання, коли поруч перебував їхній власник. Присутність незнайомої людини не забезпечувала такого самого ефекту.

Інше експериментальне дослідження засвідчило, що під час потенційно загрозливої ситуації собаки шукають підтримки у власника, а його присутність може діяти як своєрідний «безпечний прихисток».

Які типи прив’язаності виявляли у собак

У роботі за участю 59 домашніх собак дослідники адаптували класифікацію, яку використовують для дітей, до собачої поведінки. Приблизно 61% тварин віднесли до надійно прив’язаних, а 39% – до різних варіантів ненадійної прив’язаності.

Надійно прив’язані собаки після повернення господаря зазвичай шукали з ним контакту, але могли досить швидко заспокоїтися та знову почати досліджувати приміщення. Власник для них був джерелом підтримки, а не лише об’єктом безперервної уваги.

За ненадійно-уникаючого патерну собака могла не шукати близькості після повернення людини, менше контактувати з нею або відвертатися. Автори порівняльного дослідження надійно та уникаюче прив’язаних собак виявили, що після возз’єднання надійно прив’язані тварини активніше шукали близькості та фізичного контакту з власником. У собак з уникаючим патерном такого вираженого ефекту не спостерігали.

За тривожно-амбівалентного, або резистентного, патерну тварина може дуже активно прагнути контакту, але водночас довго не заспокоюватися, залишатися напруженою або демонструвати суперечливу поведінку.

Дезорганізованим патерном називають ситуації, коли поведінка не має послідовної стратегії: тварина може одночасно прагнути наблизитися та відступати, завмирати або виконувати незвичні, суперечливі дії.

Проте ці категорії описують поведінку собаки в конкретно організованій стресовій ситуації. Вони не означають, що тварина завжди поводитиметься однаково вдома, на прогулянці, у ветеринарній клініці або з іншими членами родини.

Чи залежить прив’язаність собаки від господаря

Прив’язаність формується не лише через темперамент тварини. Значення має й поведінка людини.

У дослідженні з 59 собаками надійна прив’язаність була пов’язана з більшою чутливістю опікуна до сигналів тварини. Йдеться про здатність помічати стан собаки, відповідати на її потреби та не нав’язувати контакт у моменти, коли вона намагається дистанціюватися.

Водночас це не означає, що будь-яку ненадійну прив’язаність можна пояснити «поганим господарем». На поведінку впливають генетика, темперамент, ранній досвід, стан здоров’я, умови утримання, попередні травматичні події та особливості конкретної ситуації.

Науковці також досліджували, чи пов’язані особливості людської прив’язаності з поведінкою домашнього улюбленця. Автори експерименту з парами «людина – собака» виявили зв’язок між стилем прив’язаності власника та тим, як собака шукала підтримки під час складних ситуацій.

Однак такі результати не доводять, що тварина автоматично «копіює» тип господаря. Відносини між людиною і собакою формуються взаємно та можуть змінювати поведінку обох.

Чи можуть собаки з притулків надійно прив’язуватися

Перебування у притулку або зміна родини не означає, що собака назавжди втратила здатність формувати близькі зв’язки.

Ще одне дослідження дорослих собак із притулків показало, що тварини можуть досить швидко формувати вибірковий зв’язок із людиною, яка регулярно з ними взаємодіє.

Під час дослідження собак у притулках і тимчасових родинах науковці також виявили, що тварини здатні формувати значущі зв’язки з опікунами. Надійна прив’язаність у частині випадків була пов’язана з більшою наполегливістю та кращими результатами під час виконання пізнавальних завдань.

Інший експеримент із колишніми притулковими та домашніми собаками засвідчив, що тварини з обох груп використовували господаря як надійну базу. Присутність незнайомця не давала такого самого ефекту. Водночас колишні притулкові собаки могли залишатися загалом тривожнішими в незнайомому середовищі.

Отже, тривожність тварини не завжди означає, що вона не довіряє власнику. Собака може мати міцний зв’язок із людиною, але водночас важче реагувати на незнайомі місця, звуки або людей через попередній досвід.

Що відомо про прив’язаність котів

Із котами ситуація значно складніша. Результати досліджень суперечать одне одному, а науковці досі сперечаються, чи можна оцінювати котячу прив’язаність за тими самими правилами, що й собачу або дитячу.

Автори дослідження 2015 року за участю 20 домашніх котів не виявили переконливих доказів того, що тварини використовували власника як особливе джерело безпеки в незнайомому приміщенні.

Коти більше нявкали, коли виходив господар, а не незнайомець. Проте інших чітких ознак надійної прив’язаності дослідники не зафіксували. Автори припустили, що дорослий кіт може мати соціальний зв’язок із людиною, але не обов’язково залежати від неї як від джерела безпеки.

Однак 2019 року інша група науковців отримала протилежні результати. Під час тесту надійної бази за участю кошенят і дорослих котів надійний патерн виявили у 64,3% кошенят та 65,8% дорослих тварин, поведінку яких вдалося класифікувати.

Надійно прив’язані коти після повернення господаря відновлювали контакт, заспокоювалися, а потім поверталися до дослідження приміщення. Ненадійно прив’язані могли надмірно чіплятися за людину, уникати її або зберігати напруження після возз’єднання.

Дослідники також провели для частини кошенят шеститижневу програму соціалізації й тренувань. Розподіл типів прив’язаності суттєво не змінився, що автори розцінили як можливу стабільність сформованого патерну. Однак короткочасна програма не дозволяє стверджувати, що котяча прив’язаність узагалі не може змінюватися протягом життя.

Чому науковці досі сперечаються про це

Одна з головних проблем полягає в тому, що незнайоме приміщення саме по собі може бути для кота дуже сильним стресором. Тварина може ховатися, завмирати або відмовлятися від контакту не через особливості прив’язаності, а через страх перед новим середовищем.

Крім того, коти можуть демонструвати підтримку зв’язку інакше, ніж собаки. Наприклад, вони не завжди активно шукають фізичного контакту, але можуть триматися неподалік, повільно кліпати, тертися об людину, спостерігати за нею або повертатися до звичайної поведінки після її появи.

Під час експерименту щодо впливу присутності та запаху власника приблизно половина протестованих котів демонструвала ефект надійної бази поруч із господарем. Тварини також виявляли менше ознак стресу в його присутності, а після короткої розлуки 83% котів терлися об власника. Самого запаху знайомої людини без її присутності було недостатньо для такого ефекту.

У дослідженні 2025 року науковці також виявили зв’язок між класифікованим типом котячої прив’язаності, поведінкою під час взаємодії з господарем та змінами рівня окситоцину.

У надійно прив’язаних котів рівень окситоцину після взаємодії з власником підвищувався. За повідомленнями господарів, у цих тварин також було менше поведінкових проблем. Проте одне дослідження не закриває дискусію щодо того, наскільки точно людські категорії описують котів.

Ба більше, автори іншої роботи 2025 року, у якій досліджували звичайних домашніх і спеціально відібраних терапевтичних котів, не виявили специфічної прив’язаності саме до власника.

Терапевтичні коти були спокійнішими й товариськішими, але приблизно однаково взаємодіяли як із господарем, так і з незнайомою людиною. На думку авторів, котячі відносини з людьми можуть ґрунтуватися не на залежності, а на більш рівноправній соціальній взаємодії.

Тому науково коректна відповідь наразі звучить так: коти безперечно формують соціальні зв’язки з людьми, але питання про те, чи завжди ці відносини відповідають класичній моделі прив’язаності, залишається відкритим.

Чи буває прив’язаність в інших тварин

Поведінку, схожу на прив’язаність, досліджують не лише у собак і котів.

У приматів зв’язок із матір’ю або постійним опікуном має велике значення для розвитку. Автори дослідження 231 макаки-резуса встановили, що несприятливі умови раннього утримання та відсутність стабільних відносин із матір’ю були пов’язані з довготривалими наслідками для фізичного і психічного здоров’я тварин. Пізніше нормальне соціальне середовище не повністю компенсувало ранній негативний досвід.

Дослідження вирощених людьми вовків і собак також показало, що вовки можуть демонструвати спрямовану на знайомого опікуна поведінку під час «Незнайомої ситуації». Це свідчить, що здатність формувати зв’язок із людиною не є винятковою рисою домашніх собак.

Водночас одомашнення могло посилити й зробити таку поведінку більш типовою для собак. Під час експерименту вовки частіше, ніж собаки, виявляли стрес та уникали незнайомої людини.

Однак не всі тварини, яких утримують як домашніх, демонструють аналогічні патерни. У порівняльному дослідженні молодих собак і домашніх свиней собаки показували характерну для прив’язаності реакцію на господаря, тоді як свині – ні.

Свині могли бути соціальними та цікавитися людиною, але не використовували її як надійну базу так само, як собаки. Це підкреслює важливу різницю: прихильність, дружня поведінка, звикання до людини та прив’язаність у науковому значенні – не завжди одне й те саме.

Чи означає постійне ходіння слідом тривожну прив’язаність

Не обов’язково. Тварина може ходити за людиною через цікавість, очікування їжі, нудьгу, звичку, темперамент або тому, що господар є джерелом цікавих подій.

Так само незалежний кіт або собака, які не люблять сидіти на руках, не обов’язково мають уникаючий тип прив’язаності. Тварина може не любити дотики, але водночас почуватися безпечно поряд із людиною, спокійно досліджувати середовище та шукати її підтримки під час стресу.

Навіть сильне занепокоєння під час самотності не дає змоги самостійно визначити «тривожний тип». Вокалізація, руйнування речей, сечовипускання поза лотком, надмірне вилизування або спроби втечі можуть бути пов’язані з медичними проблемами, страхом, недостатньою адаптацією чи розладами, пов’язаними з розлукою.

Тип прив’язаності не можна достовірно встановити за одним відео, тестом із соцмереж або окремою звичкою улюбленця. Навіть автори пілотного опитувальника для оцінювання ненадійної прив’язаності собак наголошують, що інструмент потребує подальшої перевірки та не замінює комплексного поведінкового оцінювання.

Як допомогти тварині почуватися безпечніше

Результати досліджень не означають, що господар має постійно тримати тварину біля себе. Надійна прив’язаність проявляється не безперервною залежністю, а здатністю звернутися по підтримку, заспокоїтися та знову взаємодіяти з довкіллям.

Сприяти відчуттю безпеки можуть передбачуваний розпорядок дня, спокійна реакція на сигнали тварини, позитивне навчання, поступове знайомство з новими умовами та можливість відмовитися від контакту.

Важливо також не карати тварину за страх і не змушувати її взаємодіяти, коли вона ховається або намагається збільшити дистанцію. У дослідженні домашніх собак чутливість опікуна до поведінкових сигналів тварини була пов’язана з надійнішою прив’язаністю.

Якщо тварина панікує під час розлуки, травмує себе, перестає їсти, постійно ховається або раптово змінює поведінку, варто насамперед звернутися до ветеринарного лікаря. Такі прояви не слід автоматично пояснювати типом прив’язаності.

То чи існують типи прив’язаності у тварин

Так, у деяких тварин науковці справді фіксують різні патерни прив’язаності. Найбільше доказів існує для собак: вони можуть сприймати господаря як надійну базу, шукати в нього захисту та по-різному реагувати на розлуку і возз’єднання.

Для котів результати поки неоднозначні. Частина досліджень виявляє надійні й ненадійні патерни, поведінкові та навіть гормональні відмінності. Інші роботи не знаходять доказів того, що кіт сприймає власника як особливе джерело безпеки, відмінне від доброзичливого незнайомця.

Поділ на «тривожний», «уникаючий» або «надійний» типи є лише способом описати поведінку тварини в певній ситуації, а не незмінною характеристикою її особистості.

Улюбленець, який не сидить на руках, може вам довіряти. Собака, яка ходить слідом, не обов’язково має психологічну проблему. А кіт, який ховається після приходу гостей, не намагається продемонструвати «емоційну холодність».

Наука підтверджує, що тварини здатні формувати складні й вибіркові соціальні зв’язки. Проте зрозуміти ці відносини можна лише тоді, коли ми спостерігаємо за їхньою реальною поведінкою, а не просто переносимо на них людські сценарії.

До слова, чому коти й собаки можуть гратися разом: що вчені дізналися з поведінки.

 Юлія Люшньова - pravdatutnews.com