Фото: pexels

Коти й собаки, які ростуть поруч, іноді не просто звикають один до одного, а й починають гратися, спати разом та шукати контакту. Подібна поведінка трапляється й серед інших тварин, хоча для науки вона досі залишається рідкісною та складною для пояснення.

Про це пише Popular Science.

Нове дослідження в Німеччині показало, як представники двох різних видів лемурів змогли перетворити потенційно напружену взаємодію на гру.

У напіввільному парку для тварин у місті Зондерсгаузен науковці зафіксували чотири епізоди гри між молодими кільцехвостими лемурами та дорослими чорно-білими лемурами-руфами. Представники цих видів не перетинаються у природі: перші мешкають у сухіших районах Мадагаскару, а другі – у вологих лісах острова.

Про це йдеться у дослідженні, опублікованому в журналі Frontiers in Ecology and Evolution.

Під час спостережень молоді кільцехвості лемури стрибали на старших тварин, легко хапали їх лапами та запрошували до боротьби. У відповідь дорослі лемури-руфи лягали на спину, боролися з молодшими партнерами та демонстрували розслаблений відкритий рот – так зване «ігрове обличчя».

Саме такі сигнали дали підстави вченим вважати поведінку грою, а не конфліктом. Для тварин це важливо, адже рухи під час ігрової боротьби можуть нагадувати агресію. Без зрозумілих жестів, пози та реакції партнера звичайна гра може перерости у справжню сутичку.

Особливу роль, ймовірно, відіграла поведінка старших лемурів. Вони навмисно ставали у вразливішу позицію та дозволяли молодшим тваринам отримати перевагу. Такий прийом називають самостримуванням: сильніший учасник гри зменшує власну перевагу, щоб взаємодія залишалася безпечною для обох.

Автори дослідження наголошують, що поки не можуть точно сказати, чому лемури обрали для гри представників іншого виду, хоча поруч були тварини їхнього власного виду.

Серед можливих пояснень – спільний простір, регулярний контакт і звичка одне до одного. Тварини жили поруч, разом отримували їжу, користувалися спільною територією та не мали потреби конкурувати за ресурси так, як це могло б відбуватися у дикій природі.

Ще одним чинником може бути вік. Молоді тварини частіше досліджують навколишній світ, легше йдуть на контакт і більше схильні до гри. Дорослі особини, зі свого боку, можуть підтримувати таку взаємодію, якщо не сприймають її як загрозу.

Дослідження не доводить, що коти та собаки дружать з тих самих причин. Проте воно показує важливий принцип: різні види можуть навчитися читати сигнали одне одного, коли мають час на безпечну взаємодію та не відчувають постійної загрози.

Тому коти й собаки, які знайомляться поступово, мають власний простір і не змушені боротися за їжу чи увагу господаря, частіше можуть спокійно співіснувати. Іноді це справді переростає у спільні ігри та міцну прив’язаність.

До слова, які яблука обрати: чим відрізняються червоні, зелені та жовті сорти.            

Юлія Люшньова - pravdatutnews.com