З 5 ранку у нас починалися бої. Та і вночі були, але як ото півень кукурікає, то в нас вже починалися залпи, снаряди літати.

Творчість рятує навіть на війні. Не з чуток це знає Вікторія. Жінка 4,5 місяці прожила в окупації на рідній Херсонщині. Рашисти «зайшли» у її село наприкінці березня і встановили там свої так звані «порядки».

Це і наявність паспорта обов’язкове, якщо ти мешкаєш тут і пересуваєшся по місцевості.

Почали продавати російські сімки у місті, але доведені  були люди до відчаю, що хотілося почути голос рідних і куплялися ті сімки. А зв'язок… дуже складно. Треба було знайти таке місце, де зловить інтернет, або водафон. На лайф переходили, на київстар і таким чином спілкувалися і досі спілкуємся зі своїми рідними, - каже Вікторія, переселенка з Херсонщини.

Остаточним поштовхом, аби виїхати з окупації для Вікторії стала новина про те, що рашисти переводять школи на російський освітній процес. Відтак жінка з двома дочками кинули у валізи речі першої необхідності та вирушили спершу до Запоріжжя. 26 блокпостів та ніч у спортзалі.

Не скажу, що було не страшно, не легко. І моторошно, адже ти зустрічав на своєму шляху багато техніки і техніки зі зброєю, і багато «їх».

Із Запоріжжя евакуаційним потягом прибули до Львова. Тут мешкають в одному з гуртожитків. За фахом Вікторія – педагог. У рідному селі працювала вихователькою в центрі розвитку дитини. Власне за малечею жінка сумує по-особливому.

Ми коли заїхали сюди першого дня, я думаю: поруч десь садочок. Я не могла відірватися від вікна тому, що як почула гомін дитячий за вікном, я просто стояла біля вікна мабуть декілька годин і то все слухала. Мені діти вже кажуть: мамо, що ти там робиш?

Уся її сім’я не уявляє свого життя без творчості. Спочатку були співи, які з Вікторією і в горі, і в радості, аж одного разу жінка завітала до місцевого клубу.

І пропала, як-то кажуть. Закохалася в українську пісню, ми співали укр народні пісні. Також я була учасницею дівочого гурту, в нас був прекрасний гурт «Течія», квартет». І також був колектив народний «Ольвія»…укр пісні.. різні місця на різних концертах. Як би мені не було погано, як би мені не було весело, але душа просить, мабуть, отого соловейка випустити і якось так на душі стає навіть легше

Раніше Вікторія любила в’язати, а перед новим роком у бібліотеці зустрічалася з коліжанками, їхні зустрічі прозвали «клубом анонімних повітруль», адже жінки наче ті феїчки ділилися своєю хендмейд-творчістю. Так жінка й опанувала нове для себе ремесло, яке не лише прикрашає, а й відволікає від похмурих думок навіть в окупації.

У перші місяці окупації я вдома вибрала усі намистини, усі бусини, весь бісер, який у мене був. А далі – все. І в мене була ломка тому, що руки мої – не зайняті.

Моніста створює за настроєм і для подарунку, і для продажу.

Дівчина з Польщі замовила у мене. Буде час, я їй відправлю ось такі патріотичні і з трояндочками, так що вона у Польщі буде носити ось такі мої маністечка

Також під рукою завжди пакет, із якого лине аромат кориці й кави. Насправді ж це запашні іграшки: бойові гуси, підвісні сердечка в машину та ось такі котики.

Ми його так і називаємо, що це «Кітик Вусик», який своїми рукавичками відстоїть усіх від усього і надасть нам такий захист.

Спочатку вони обробляються таким розчином спеціальним, а потім я уже придбала акрилові фарби по тканині і розфарбовую їх спереду-ззаду.

Згодом ця ідея переросла у малюнки на крафтових конвертиках та й це – ще не все. Незабаром котячий принт з’явиться на одязі.

Ми їх намалювали, показали одній знайомій, а вона і говорить: «Ти чому таке залишати у шафі?

І вона нам запропонувала, вірніше, показала нашого цього котика вусика одним крутим львівським хлопцям.

І у нас скоро вийде з ними спільний проект. Нашого котика побачать ще й на одязі.

А з ескізами їй допомагає старша донька Катерина. У виші дівчина опановує образотворче мистецтво. Із простого хобі малювання переросло у стиль життя.

Спочатку я малювала по мультсеріалу, а потім через рік я перейшла – я зараз слухаю корейську групу «BTC» і по ній уже малюю комікси, також я анімацію пробую, - каже Катерина, донька Вікторії.

А цього принца Катруся намалювала у підвалі, ховаючись від обстрілів.

Вікторія наголошує: хоче залишитися у Львові, наповнювати Україну творчістю. Про закордон сім’я не думала ані хвилини. Загалом ж дівчата відкриті до співпраці.

Злата Новосельська - pravdatutnews.com