У новому випуску програми "Live Lviv" ведучий Олег Корейба поспілкувався з Іриною Оршак, радницею міського голови Львова, про її книгу "Депутати — теж люди", особливості написання й головні меседжі, а також про деякі екоініціативи Львова.

Про написання своєї книги "Депутати - теж люди"

Пишу я давно, ще з дитинства (і вірші, і проза). А цьогоріч я вирішила все ж справді видати свою книгу. Чому? Насправді я писала цю книгу, як відвертість собі самій, писала про те, що мене турбувало, що я хотіла "вилити" з душі фактично. І геть не планувала її видавати. Думала, роздрукую і віддам кілька копій рідним. Але що більше я писала, то більше мені подобалося те, що я пишу, і тоді я зрозуміла: те, що там написано потрібно почитати людям. Хоч сумнівалася все ще, чи правильно сприймуть мій меседж, а тому віддала почитати рукопис старшій дочці, їй 19 років. Вона — мій найбільший критик у житті, я завжди намагаюся дослухатися до її думки. Вона прочитала мій рукопис і відписала мені "мама — це бомба", "видавай книгу".

Який меседж отримають читачі?

Меседж про те, що депутати — теж люди. Депутати бувають різні, але вихід є. Книга — це моя історія: від дитинства і до сьогодні; чому я така, якою є, якою я була і якою я стала через свою депутатську і громадську діяльність.

Коли я не була депутатом міськради, то мені здавалося, що депутати — це зло, нормальних серед них немає і немає змісту брати участь у політичному житті, ходила на вибори, бо "треба" і вибір робила, може, несвідомо до цього часу.

Після того, як я стала депутатом і зрозуміла, зсередини що і як усе відбувається, побачила, що серед депутатів є хороші люди, але їх не потрібно обмежувати. Те хороше, що вони хочуть зробити — треба, щоб вони робили. Бо багато людей зневірюються, навіть будучи депутатом: через невдячність виборців, нерозуміння колег, десь слабкі політичні сили і людина невпевнено десь почувається, а тому здається. 

Власне, я б тому хотіла, щоб виробці прочитали книгу і зрозуміли, що депутати — теж люди, вони нормальні і треба з ними комунікувати.

Кілька конкретних імен депутатів я у книзі все ж згадую. Хочу наголосити тут, що незалежно від політсили, незалежно від фракції, в якій перебувають депутати, люди між собою товаришують, як і у звичайному житті. Коли я працювала в міськраді, у мене були друзі-депутати, і ми досі підтримуємо з ними нормальні стосунки, комунікація і співпраця триває. Зараз я працюю на посаді радника міського голови і співпрацюю не зовсім напряму з депутатами теперішньої ради, але пересікаюсь з ними по роботі. Можна сказати, що кожна людина — творець свого життя, кожен може робити те, що він вважає за потрібне і реалізовувати, до прикладу, ті програми і проєкти, які вважає за потрібне.

 Як у книзі висвітлені виборці?

Я пишу про те, як правильно комунікувати з депутатами, щоб вони вас почули. Тобто це не тільки інструкція для тих, хто хоче стати депутатом, це більше інструкція для тих, хто хоче робити правильний вибір і не помилятися, для тих, хто хоче вирішити якусь свою соціальну проблему, але не знає, як це зробити. Я навчила своїх виборців того, що я їх чую, тому я й пишу тут про це: як зробити так, щоб ваш депутат вас почув. Фактично книга про те, що ми дозволяємо депутатам бути такими, якими ми їм дозволили бути. 

Чи багато особистого в книзі?

Ця книга — це історія мого життя, в ній переплетені історії з депутатської діяльності з моїми секретами успіху і щастя, з історіями про моїх рідних, близьких, їхнє ставлення до виборів і до мене як до депутатки. Моїй дочці було 7-8 років, коли я стала депутаткою, вона мене тоді запитала: "Мам, то тепер якщо ти депутат, зможеш підняти людям пенсію?" Тобто є оце світосприйняття і розуміння дитини, вона ще ж маленька. Але десь так і мислили люди. Коли я стала депутатом багато хто вважав, що я маю їм зремонтувати дорогу, поміняти вікна, не знаю, які блага зробити вже й негайно, і ще й, мабуть, за свої гроші. Тому я про те, що депутати — це не олігархи, не люди, які йдуть суто лобіювати свої інтереси.

Я ніколи не мріяла і не планувала бути депутатом, я ніколи раніше не була в політиці і в період розвитку соцмереж, коли усі почали писати: "ой, все погано", то я під якимось дописом написала коментар "давайте не скиглити, що все погано, давайте об'єднуватися і вирішувати ті проблеми, які у нас є", і після цього до мене зателефонували з Народного контролю і запропонували доєднатися до їхньої команди. Ми зустрілися, поспілкувалися і мені видалося, що мені з ними буде комфортно. Хоч  на той час я все ще не планувала балотуватися. Я двічі відмовлялася, коли мені пропонували стати кандидатом на виборах, і втретє, коли мені запропонували я дуже довго сумнівалася, чи я зможу щось зробити, чи я зможу зламати цю систему, як звичайна людина, яка до того ніколи не була у політиці. І я пішла до священника й запиталася:

"Отче, мені пропонують йти в політику, але я сумніваюся, бо мені здається, що це бруд, що все не чесно. Я не сумніваюсь, чи мені треба туди йти". 

А отець мені сказав: "Все, що дається нам, усе дається Богом, і якщо вам пропонують — треба згоджуватися. Якщо ви відчуєте, що це не ваше, — ви в будь-який момент зможете відмовитися". І, власне, ці слова, переконали мене балотуватися в депутати.

В книзі дуже багато відвертого про моє дитинство, мою юність: я рано вийшла заміж, хотіла одразу бути дуже самостійною. І коли мій чоловік читав книгу він казав, що це дуже відверто, невже я хочу, щоб люди це читали? А я справді хотіла, щоб вони читали, щоб вони бачили, що ми — прості люди. Я ніколи не мріяла досягти якоїсь посади чи стати депутатом, але я завжди приймала якісь виклики і намагалася їх здолати. Як у ситуації із тим коментарем "давайте об'єднуватися і щось змінювати" - це було для мене своєрідним викликом рухатися далі.

Наскільки відчутною є відповідальність перед виборцями? 

Я вперше відчула відповідальність, коли відбувалися вибори і до мене підійшла знайома старша жіночка і сказала:

Пані Ірино, я за вас проголосувала. Але, як ви нічого не будете робити — трясця вам!

І оця фраза дала мені зрозуміти, що люди чогось від мене очікують, вони дали мені кредит довіри і я мушу його виправдати.  Я увечері перед сном уже думала про те, що не хочу бути ніяким депутатом, люди чогось хочуть від мене, хоч я ще навіть і не стала ним, але все ж вирішила, що на все воля Божа. А вранці мені подзвонили, і сказали, що я третя в списку партії і точно проходжу. Ця відповідальність перед людьми наростала сама собою.

Я пішла в депутати, бо хотіла змінити свій район — мене не влаштовувала інфраструктура, відсутність дитячих майданчиків, нормального дозвілля. Мої діти зростали і я розуміла, що я мушу для них це змінити, це була моя мотивація.

Скільки часу пішло на написання книги

Вирішила написати книгу я спонтанно, але коли почала писати і про дитинство, і про роботу, то зрозуміла, що, наче муза до мене прийшла. Писалося дуже легко. Я справді за два дні написала кістяк книги. А далі близько двох місяців я вже змінювала форму, щось додавала, щось забирала. В мене не було редактора чи когось іншого, усе, що написала — сама. І обкладинка теж моя насправді. Освоїла програму і зробила те, що відчуватиметься "моїм".

Назва до мене прийшла одразу: "Депутати теж люди", я завжди це говорила своїм виборцям, що я звичайна людина, проте маю десь більше впливу, через який можу лобіювати ваші інтереси. Давайте будемо разом працювати, можете допомагати, якщо є така необхідність, і ми це разом реалізовуємо.

Насправді про книгу, крім дочки не знав ніхто. Вже коли я у фейсбуці написала допис на свій ювілей, що реалізовую свою мрію, то чоловік насамперед запитав, що це за мрія, але я не розповіла. Вже аж коли видала книгу, то подарувала усім близьким примірник І всі були в шоці.

Мене насправді не дуже хвилював погляд "зі сторони", я заклала туди багато меседжів і хочу їх передати людям, щоби в них десь було розуміння людськості і політичної свідомості. 

Тираж книги був 100 штук, я думала, роздам близьким і рідним, і все. Але коли я написала в соцмережах, що видала книгу, то вони мені ще до сьогодні пишуть з побажаннями замовити примірник. Навіть домовилася з видавництвом, вони продаватимуть книгу на сайті, і тираж ще збільшиться. 

Переходячи від книги до безпосередніх обов'язків: як ідея з посипанням снігу кавою прийшла до нас?

Насправді коли я стала радницею міського голови, у мене вже були ідеї, які я не встигла реалізувати як депутат, і маючи інструмент, маючи можливість впроваджувати, я міському голові в особистій зустрічі розповіла про свої ідеї, серед яких і була посипання доріг кавовою гущею. Прочитала я про це у фейсбуці, у знайомих: виявляється такий досвід є в Скандинавських країнах. В Києві цей проєкт так і не розглянули і я вирішила запропонувати таку ідею у Львові. Міському голові дуже сподобалася ідея, ми одразу звернулися до мереж кав'ярень, які радо відгукнулися. Вони запропонували ресурс безкоштовно. Зараз, до речі, не усі кав'ярні просто викидають кавову гущу: частину віддають на посипання доріг, частину — на створення компосту.

 Чи відмовиться Україна від використання одноразових пакетів?

Роботу над цим проєктом ми розпочали у 2019 році, тоді й провели акцію "Скажи поліетилену — ні!" Переговорили із мережами супермаркетів, домовилися, що з квітня 2019 року вони даватимуть альтернативу поліетиленовим пакетикам: паперові пакетики, торбинки тканинні тощо. Зараз уже Закон говорить про те, що має бути альтернатива. Сьогодні супермаркети трохи хитрують в цьому плані: вони не можуть безкоштовно видавати ті пакетики, проте продають їх за символічні суми в кілька копійок. Але за три місяці їхній продаж буде взагалі заборонений, а у 2023 році буде заборонене навіть виробництво одноразових поліетиленових пакетиків. Такий проєкт дуже на часі, я вважаю. Це звичка: користуватися багаторазовими торбинками чи іншою альтернативою, і до того ще звикнуть. 

Привітання і побажання для глядачів

Вітаю із прийдешніми святами, з Новим роком і бажаю реалізовувати мрії, не боятися. Якщо у Вас є мрія — треба її реалізовувати.  

Віра Коновал - pravdatutnews.com