Зустріч, що мала тривати лише 20 хвилин, затяглася більш ніж на годину.

Серед присутніх були військові, які пережили найскладніші моменти на фронті. Ця зустріч дала їм шанс відволіктися, відновити сили та отримати потужний заряд позитиву.

- Чи все добре? Чи все пройшло так як ви хотіли? Як ви себе почуваєте?

Усик: Пройшло так, як ми й хотіли, Слава Богу. Симетрія болю в тілі порушена: ліва рука більше болить і права нога. Не знаю чому, але, можливо, тому що він бив мені нижче пояса сюди, в сідницю. Ну, і в потилицю трішки вдарив.

- Не хочу задавати питання. Хочу від всього батальйону, від всіх бійців передати вітання, хочу просто від всього нашого батальйону від всіх бійців передати вам вітання, це перемога наша ми всі слідкували за цим боєм. На щастя, я святкував тут, передавав своїм побратимам, які всі були біля екранів, і ми всі вас вітаємо цього батальйону. 

Усик : Спілкуємось і знаємо. З Михайловичем, ми були в різних частинах нашої країни, де зараз кордон фронту. Не тільки з повномасштабного вторгнення, а й з 2015 року подорожуємо, так. Порівняно з тим, яка в мене напруга на ринзі, її не можна порівняти з напругою на фронті. Коли в 2015 році ми поїхали в Донецьк і повернулися, у мене дисонанс в голові відбувався. Я вже жив в Києві, бо переїхав з Сімферополя в Київ, там 50 км в Київ, я повертаюся, а через 650 км там війна. А зараз повномасштабне, тому я дуже вдячний вам за вашу підтримку, за те, що ви знаходите можливість час бути тут зі мною. Це дуже велику силу Господь всім нам дає і енергію, яку ви мені даєте. Це, що я там зробив свою справу, Слава богу, але вона зараз на всіх нас розповсюджується, на всіх українців, які боронять країну від ворога.

- Можна слово додам, хотів сказати, що були на війні, на фронті. Переживання, коли там думаєш за жінок, за дітей своїх там, от. А вчора на бої, то я дуже сильно хвилювався, в мене серце поколювала. Я молився Богу.

Усик: В мене мама за тиждень до поєдинку зі мною не спілкується. Переживає, поєдинки вона не дивиться. Сидить десь там в кімнаті. Переживання є тому, що ви не можете контролювати ситуацію, от через це. Я ж там (на ринзі - ред) відчуваю, що відбувається. Здебільшого в мене не потіють руки, а от коли мої хлопці приїджають на змагання, я такий: "Чому в мене руки потіють?" я там його перехрестив, таке. Вчора в них було змагання, вони виграли пояси. Мені старший набирає каже: "Тато, ти наступний".

- Хочу висловити подяку, адже такі перемоги атлетів дають нам зрозуміти, що ми рано чи пізно переможемо.

Усик про релігію:  Коли були молодшими думали, що ми круті і все самі зможемо. Я не скажу, що в мене родина була віруюча. Я не ходив в церкву, не причащався. Вперше причастився в 19 років, це було моє свідоме рішення. Я сам собі молився, читав, купував біблію.

- Хто наступна жертва українського героя?

Усик: Поки взагалі не хочеться думати про це. Хочеться повернутися додому зустріти Новий Рік, Різдво. Донька вже почала казати “тата”.  Хочеться відключити телефон і сидіти у дворі дивитися як ростуть дерева. Так воно, звісно, не вийде, тому що вдома є справи, які чекають тебе. 

- Хоч долька відсотка припущення була, що циган може щось учудити?

Усик: Шанси завжди є. Він спробував піти різними шляхами, але у тренера є мінімум декілька варіантів, які ми пропрацьовуємо в тренувальному таборі. Потім ми проговорюємо перед поєдинком. Умовно він каже, що той піде на мене три раунди, а потім фізично не зможе, якщо я буду рухатись - йому буде важко. Потім момент, що буде чекати, аби ударити тебе на зустріч чи ще щось. Всяке стається, добре, що все сталося так, як мало бути.

- А можна питання щодо особистих фізичних якостей? Минулого разу, коли ви приїжджали до хлопців на передову, казали, що ви на піці своїх можливостей, сили і спритності, а тут ми чули від хлопців, що ви перевисили свої можливості. Що ви скажете з цього приводу?

Усик: Запросили до себе в табір науковця, який працює над цим. Постійно моніторить мій організм. Там раз на тиждень здавали кров, аби побачити в якому стані організм. Повністю 2-3 рази на тиждень лікар перевіряє тиск, пульс, стан, кардіограму, цукор. У нас все переносне в таборі. Організм - штука неймовірна. Вінс Ломбарді казав, що Господь нам дав таке тіло, яке здатне витримати все. Наша задача переконати в цьому мозок. І людина з якою ми працюємо, це - Куба, чоловік, який давав мені неймовірні тренування. Ясно, що з моєю командою вони об’єдналися, бокс і наука, і показали максимальний результат, який могли витягнути з мого організму.

Юлія Педюк  - pravdatutnews.com