Фото: depositphotos

Сьогодні Різдво святкують ледь не в кожній українській домівці. Усі приїжджають з інших міст чи країн, щоб побути разом із сім’єю й відчути незабутню родинну атмосферу. Це свято здається нам тим, яке існувало споконвіків, проте перші зародки Різдва з’явилися ще задовго до нашої ери. 

Близько IV-I тисячоліття до народження Ісуса Христа люди почали святкувати зимове сонцестояння — день, «коли світло перемагає темряву». Тоді це свято припадало на дату, коли ми сьогодні зустрічаємо Різдво.

Та священник УГКЦ розповів редакції ПравдаТУТ News, що насправді стоїть за днем зимового сонцестояння та як воно трансформувалося в Різдво.

У язичників саме в цей час (25 грудня - ред.) був день народження бога сонця, оскільки воно (сонце - ред.) тоді починало «наростати» (день збільшувався, ніч меншала, - ред.), і вони вважали, що воно в такий спосіб зародилося. Тому в них тоді були різного роду культи, як проводити оце свято поклоніння сонцю. Вони в такий спосіб задобрювали, так би мовити, сили природи, - розповідає о. Андрій Міджак.

Це був час, коли люди запалювали вогнище, як знак перемоги добра над нечистою силою, та ворожили на майбутній рік. Так у нас досі в різдвяних звичаях є ціла низка дохристиянських елементів. Вони тоді мали накликати добрий урожай наступного року, багатство й добробут у домі. Окрім цього, люди вірили, що ті символи можуть забезпечити щасливі лови для мисливця, весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка. Ба більше, у давнину люди закликали й усі стихійні сили природи, щоб ті не діяли їм та їхній худобі на шкоду.

Тоді дуже часто люди дивилися на певні зміни клімату, погоди, вітру і приписували їм властивості таких духів чи божества і, відповідно, намагалися задобрити їх, – каже о. Андрій. 

Проте офіційно святкування Різдва, наближеного до сьогоднішнього, в Україні зародилося в часи Київської Руси, коли князь Володимир охрестив її 988 року. Саме тоді християнські традиції тісно переплелися з давніми язичницькими обрядами. Багато із них ми знаємо й сьогодні, але їхні значення та сенси змінилися.

Коли народився Христос, він показав усьому світу, хто є наше сонце. Тобто не явище, не якась матеріяльна річ, а це є Господь Бог. І тоді християни почали заміняти ті культи ідолопоклонства поклонінням Богу. А тих, хто продовжував вшановувати богів сонця та природні явища, уважали такими, які виступають проти Бога, – додає о. Андрій.

«Поминальна» кутя, яка стала святковою

У язичницьких традиціях кутя, пшенична каша з медом, була головною стравою на поминках. У давні часи кутею «годували» душі померлих родичів, а ті, у свою чергу, мали допомогти живим із врожаєм.

Коли ж християнство з’явилося на українських землях, кутя стало основним символом Святвечора. Її зараз зображають як символ вічного життя та єднання з Богом. 

Фото: depositphotos

Та сьогодні існують два трактування, чому кутю та інші страви часто залишають на ніч на столі.

• Подорожнім: на випадок, якщо хтось прийде з дороги, то зміг би спожити їжу. Наприклад, ті самі колядники. 
• Для душ померлих

Але ми прекрасно розуміємо, що ті, хто помер, фізично з’їсти цього не можуть. Тому це більше про духовне єднання з цілою родиною. Проте в цьому випадку основне, що відрізняє християнство від язичництва - це те, що ми не просто сідаємо їсти, а спочатку молимося. І молимося за всіх: і живих, і померлих. Тому і вечерю називають святою, бо проводиться в молитві, - трактує священник.
 

Дідух 

Серед дохристиянських звичаїв був і дідух – сніп пшениці або жита, який тоді втілював символ Коляди, слов’янського мітологічного персонажа, та зв’язок із померлим родом. Окрім цього, він символізував й оберіг, який мав забезпечити ситість родини.

Фото: depositphotos

Та християнські традиції внесли певні правки: дідух почали трактувати як символ ясел, у яких народився Ісус Христос.

Сіно 

За традиціями язичництва, сіно було на столі, підлозі або під скатертиною, варіюючись у різних регіонах. Саме так люди намагалися задобрити духів родючости і мітологічних істот. Зараз-таки сіно тракткують як символ ясел Вифлеєму, де лежав новонароджений Ісус.

У нашій родині господар хати ставив сіно на стіл і під нього, щоб був урожай у домівці. А діти вже залізали під той стіл і кукурікали, щоб кури файно неслися. Проте після цього солома була розкидана по всій хаті. Та те сіно потім давали їсти коровам, щоб вони файно доїлися, – розповідає 73-річна Софія.

Колядування: від ворожіння до прославлення Христа

Колись колядників сприймали як «гостів з іншого світу». Саме тому вони одягали костюми, маски, що можна побачити і в сьогоднішніх вертепах чи маланках. Та в давні часи їхні пісні мали прикликати добробут і врожай. А тепер-таки колядки співають з метою прославити новонародженого Ісуса, змінивши зміст пісень. 

Язичницька коляда – «Коли не було з Нащада Світу»

«Коли не було з Нащада Світа Святий Вечір!

Тоді не було Неба ні Землі Добрий Вечір!

А но лем було Синєє Море Святий Вечір!

А серед Моря Зелений Явір Добрий Вечір!» 

В основі цієї коляди лежав міт про те, як сині птахи діставали пісок із дна океану, щоб створити землю.

Християнська коляда – «Нова радість стала»

Нова радість стала, яка не бувала, 

Над вертепом звізда ясна світлом засіяла...

У центрі таких колядок, замість сюжету про створення світу,  тепер історія про народження Христа. Птахи зникли, а на зміну їм прийшли Ангели або Марія.

Ворожіння

Язичники вважали, що весь тиждень після Різдва був святковим і найкращим періодом для ворожінь. Ба більше, усі сни в той період вважали віщими. Та зараз церква рішуче засуджує ворожіння і вважає це гріхом.

Фото: depositphotos

12 страв: місяці чи апостоли?

У давнину число 12 символізувало кількість місяців у році. Тому святковий стіл відображав так званий «звіт» перед богами за річний цикл. Сьогодні ж люди вважають, що число «12» – це 12 апостолів. Проте пісні страви, прив’язані до плодів землі, залишилися автентичними.

У язичників місяці були уособленням людей: наприклад, лютий був грізний, липень – спокійний, тихий тощо. Та «12» - завжди було символічним числом. Не дарма ж Ісус вибрав чомусь саме 12 апостолів. Прив’язки саме до страв немає, але люди самі дуже часто знаходять собі пояснення. Адже коли народився Ісус, апостолів ще не було, і, відповідно, страви не були прив’язані до них, - розказує о. Андрій.

Теперішні різдвяні традиції – це ті, які тисячоліттями формувалися та набували нових характеристик під впливом світових змін, зокрема запровадженням християнства. Так, сьогодні українці досі зберігають звичаї, які були притаманні колись язичникам, але з часом змінили свій смисл і трактування, які можуть змінюватитися в залежності від областей.

Юрій Маркевич - pravdatutnews.com