У світлі гострого обговорення питань збереження радянської спадщини в Україні, на фоні прийняття закону про деколонізацію, народжується необхідність визначення нашого ставлення до минулого. Процес демонтажу та реставрації об'єктів культурної спадщини стає не лише технічним завданням, але й ключовим аспектом формування національного історичного наративу. Тому у цій статті буде намагання розібратися у цій темі та як зі спадщиною поводяться в Україні та закордоном.

Нам головне не забувати, що це твори мистецтва, а не пропагандистські об’єкти. Люди зараз готові руйнувати це культурне надбання, якщо воно має хоч якийсь зв’язок з російським агресором та його минулим. Ми п повинні розуміти, що росіяни маніпулюють цим моментом щоб зазіхати на нашу спадщину. Ворожа пропаганда цим користається, щоб розколоти суспільство на дві частини, і нам потрібно цьому протистояти.

Закон про деколонізацію, який набрав чинності 27 липня 2023 року, повинен припинити руйнування радянських пам'яток. Відповідно до закону, пам'ятники, які містять радянську символіку, повинні бути демонтовані, а ті, що мають художній сенс, зберегтися. Дбайливе ставлення до спадщини – це те, за яким можна визначати сучасний цивілізований світ. Нам варто зрозуміти, що тема збереження є не в якому разі не дискусійною, а звичайною. Культурні та мистецькі твори минулих епох повинні бути збережені, тому що цивілізоване ставлення до збереження спадщини – наше спрямування у цивілізований світ.

 Що відбувається з радянської спадщиною в Україні? Можна навести приклад з мозаїкою у Львову “Інформаційний простір” яка була зруйнована восени, а зараз її хочуть реставрувати і роботи заплановані на весну цього року. З вдалих прикладів збереження є Батьківщина-мати (Україна-мати) у якому замінили герб ссср на герб України. Нам потрібно дізнатися на сам перед хто був автором цієї чи іншої роботи, які він сенси хотів в неї вкласти, що робота з себе представляє, щоб вирішувати її долю. Такою робою мають займатися спеціальні комісії які будуть проводити огляд цих об’єктів.

Як в Україні займаються таким збереженням і чи взагалі є місця, де такі об’єкти зберігаються? Перше, що спадає на думку, це Львівський музей "Територія терору", який налічує 68 об’єктів, 10 з яких передали минулого року. Найвідоміші пам'ятки, які передали музею — скульптурні композиції "Мати-Батьківщина", "Воїн з прапором", "Солдат з автоматом", "Присяга", пам’ятник радянській космонавтці Терешковій, зірка з Марсового поля та елементи, що розташовані на Пагорбі слави. Як пише на сайті музею "Територія терору": "Ми формуємо майданчик для діалогу та дискусії навколо травматичних подій минулого та сучасного, заради побудови толерантного та інклюзивного суспільства. Музей є прикладом меморіалізації суперечливої спадщини, яка залишилася після Другої світової війни та розпаду Радянського Союзу”.  Ще демонтовані пам’ятки звозять у Мпадщанський ліс, що на Сумщині у м. Путивлі. За словами директора Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі Сергія Тупика буде облаштований музей тоталітаризму під відкритим небом. На даний момент там знаходяться пам’ятники та бюсти радянських діячів які були демонтовані за законом про декомунізацію. Або, до прикладу, з анонсованих об’єктів це музей тоталітаризму, який хочуть відкрити після війни, куди будуть звозити демонтовані радянські пам’ятки. Є три місця, де такий музей можуть відкрити:

• територія Музею авіації;
• територія Національного комплексу "Експоцентр Україна";
• територія поряд із Музеєм Голодомору, що наразі будують.

Так як музей ще не відкритий, є два місця, де пам’ятки можуть зберігатися: або на території Державного музею авіації України імені О. К. Антонова біля аеропорту "Жуляни", або на спеціальному майданчику комунального підприємства "Київблагоустрій". Або на території Державного музею авіації України імені О. К. Антонова біля аеропорту "Жуляни", або на спеціальному майданчику комунального підприємства "Київблагоустрій".

Також цікаво звернутися до західного досвіду по збереженню радянської культурної спадщини. До прикладу, в Угорщині є парк "Мементо" у м. Будапешт, де концепція парку побудована на показанні скульптур у нейтральному світлі без прямої їх інтерпретації, щоб створити простір для відкритих дискусій про диктатуру та демократії. Архітектор хоче донести думку, що йому самому важливо протистояти пропаганді країни Рад, не повторюючи її. На даний момент парк має 42 пам’ятки, включаючи фігури зняті з постаментів; на таблицях написані назва роботи, дата створення та прізвище автора. Самі пам’ятки не мають написів, щоб відвідувач сам вирішував, як ставитися до побаченого.[] На території Литви знаходиться парк "Грутас". Він розташований майже в 2 годинах їзди від столиці Литви. Імітує він ГУЛАГ з оглядовими вежами, колючим дротом, вагоном-телятником та охоронцями. Парк транслює наратив про страждання литовського народу, який пережив три окупації у другій половині ХХ століття, депортації свого народу під окупацією червоних. 10% населення мали досвід примусового переселення. Тож "Грутас" уособлює ідею про невинних мучеників, бо основною ідеєю пам’ятників була підтримка червоної ідеології, а їх демонтаж дозволив вкласти у них нове значення. У парку розташовано 86 скульптур, які представляють роботи 46 художників і розкидані на площі 20 гектарів. Територія парку розділена на дві зони - тоталітарну, де розміщені статуї вождів, та зону терору, де представлені пам’ятки, присвячені організаторам геноциду литовців.