Зброї для України – бути: після довгих дискусій у Конгресі США 24 квітня президент країни Джо Байден підписав законопроєкт про пакет допомоги Тайваню, Ізраїлю та Україні, пише видання The Guardian. Завдяки цьому Київ отримає підтримку на суму 61 млрд доларів. Цьому важливому для захисту України рішенню передували понад пів року суперечок між головними партіями Штатів – Демократичною і Республіканською, або GOP. Затягування допомоги можна пов’язати з перевиборчими перипетіями, коли кожна сторона прагне заробити «політичні очки» всіма методами. Недивно: уже наприкінці цього року американці обиратимуть нового президента, що також може вплинути на підтримку Україні. «Республіканець», попередній глава держави, Дональд Трамп чи «демократ», чинний президент, Джо Байден? Перший відзначався скандалами, неоднозначними заявами, зокрема щодо України, і навіть судовим процесом. До другого в американців теж виникають запитання – наприклад, у питанні економіки чи політики щодо іммігрантів із Мексики. Відтак складно передбачити, за ким із кандидатів буде перемога 5 листопада. Результати свіжих опитувань, зокрема від CNN і Harvard-Harris, свідчать про перевагу Трампа. Проте серед більшості досліджень виділяються цифри, надані суспільними медіа Штатів PBS/NPR – тут Байден вищий за Трампа на 2%.

Очевидно, ця невизначеність і нестабільність не може не тримати в напрузі Київ, який нині будь-які політичні баталії у світі – тим паче в США – сприймає болісно. Втім чи варто боятися Україні?

Довгі пів року: чому вдалося ухвалити рішення тільки зараз?

Справжні проблеми почалися у вересні 2023 року, коли в США закінчувався фінансовий рік. Конгресмени повинні були затвердити тимчасовий бюджет, аби уникнути «шатдауну» – зупинки роботи уряду, зокрема Пентагону, через відсутність грошей. Місяцем раніше президент США Джо Байден надіслав запит до Конгресу про допомогу Україні на майже 24 мільярди доларів, про що повідомляв Reuters. Однак ця ідея зіткнулася з чималими труднощами. Видання Politico писало, що на тодішнього спікера Палати представників – нижньої палати Конгресу – Кевіна Маккарті з GOP мають вплив його однопартійці, які виступають проти допомоги. Звичайно, усе це відбувалося на тлі неоднозначних заяв фаворита в президентські гонці Дональда Трампа. Зокрема він підбурював своїх колег з республіканської партії не голосувати за військову підтримку України, бо «демократи» не займаються розслідуванням проти Хантера Байдена, сина чинного президента США. Про це інформували The Washington Post. По суті використовуючи важливе для конкурентів при владі питання задля зміцнення своїх політичних позицій. У підсумку, фінансування схвалили, втім без пропозиції Джо Байдена – писали SkyNews. Тоді очільник Білого дому висловився про те, що його держава не повинна переривати підтримку України.

Незабаром, на початку жовтня 2023, акценти дещо змінилися – після нападу ХАМАСу на Ізраїль допомагати було потрібно і цій державі. Так само були зміни і в Палаті представників – «республіканці» висунули нового спікера. Як повідомляли CNN, ним став Майк Джонсон, виходець із «Кокусу свободи» – фракції «республіканців», що вважається найбільш прихильною до Трампа. Наприкінці жовтня 2023 Джо Байден надіслав запит Конгресу про майже 106 млрд і для потреб Ізраїлю, і для України, про що говорили France 24. Зрештою спікер Джонсон заявив про необхідність приймати рішення щодо пакетів допомоги окремо, писав Reuters. За Ізраїль представники проголосували, а Україні ще потрібно було чекати на допомогу.

Потрібно було ухвалити законопроєкт до кінця 2023 року, оскільки до того часу в Білого дому вичерпалися б усі грошові запаси для України. За інформацією Assosiated Press, про це говорили безпосередньо представники американської адміністрації, зокрема очільниця Офісу менеджменту та бюджету США Шаланда Янг. Окрім цього, «республіканці» стали наполягати на тому, що вони погодять допомогу Україні після того, як гроші виділять на будівництво стіни між Штатами та Мексикою. Питання іммігрантів із сусідньої країни є одним із принципових в американській політиці. Тож GOP не могли не використати нагоди для ведення своєї політики, відмінної від «демократів». Втім останні теж не бажали йти на компроміс. The Hill тоді наводив думки партійців із Палати представників, мовляв, прикордонна політика ніяк не стосується боротьби України з російськими загарбниками. Що було далі, стає очевидним – рішення про допомогу Україні було заблоковане. Із цим конгресмени й пішли на різдвяні канікули.

Уже в новому 2024 році дискусії щодо кордону продовжились, що негативно впливало на те, чи надійде Києву підтримка. У лютому Сенат США оприлюднив законопроєкт для України, Тайваню та Ізраїлю. Він набув тих обрисів, за якими його ухвалили у квітні – тоді за нього не проголосували, писав AP. Однак за кілька днів сенаторам вдалося це зробити і таким чином направити законопроєкт до Палати представників. Опір був і в цій палаті Конгресу – згаданий спікер Майк Джонсон не бажав ставити на голосування допомогу Україні, Ізраїлю і Тайваню. Від цього відмовлявся політик і в лютому, і через місяць. З іншого боку, рішення не було приреченим, бо існував засіб противаги. Представники повинні були зібрати підписи для того, щоб питання було знову на порядку денному, про що повідомляв «Голос Америки». Це дозволило б обійти спікера. Тим часом, за даними The Hill, Майк Джонсон працював над своєю версією пакета допомоги Україні. Політик висунув ідею сформувати його за рахунок конфіскованих російських активів і також надати пакет у вигляді позики. Про те ж саме заявляв Дональд Трамп, як писав «Укрінформ». Кандидат у президенти був проти пакету допомоги у вигляді звичайної передачі коштів. Здавалося б, така ідея може бути хорошим компромісом: допомога Україні без втрати виборців Республіканської партії. Про подібне писали аналітики видання Politico. Очевидно, «слони» в Конгресі підхопили цю ідею.

Із чим пов’язані такі маневри спікера Палати представників Майка Джонсона протягом цих місяців? Попри великий вплив Дональда Трампа на всіх членів республіканської партії, усередині політсили є низка фракцій. Серед них є й проукраїнські, помірковані конгресмени. Зрештою 20 квітня у Палаті представників за іноземну допомогу схвально проголосував 101 член цієї партії. Джонсон намагався знайти баланс між різними групами всередині його партії. Будь-який зайвий крок міг призвести до такої ж участі, якої зазнав його попередник на цій посаді – Кевіна Маккарті. Політика усунули з посади спікера після критики однопартійця Метта Гетца через компроміси з Байденом під час затвердження тимчасового бюджету. Про це писали CBS News. Теперішній очільник Палати представників Джонсон може мати схожу на Гетца суперницю – Марджорі Тейлор Грін. Вона неодноразово виступала проти надання зброї Україні, а в березні, за даними AP, подала клопотання про звільнення спікера з посади. Ці дії зокрема мотивовані небажанням політикині надавати Україні допомогу. Втім зараз закон ухвалено, а загроза зняття з посади для Майка Джонсона досі витає в повітрі. Уже цього тижня Палата представників, як пише The Hill, може розглянути пропозицію Грін проти Джонсона. Тобто на політичні рішення мають великий вплив малі групи всередині партії, які можуть блокувати ті чи інші дії, спираючись не лише на власні цінності, а й на просте бажання зберегти посаду.

Політика США: тільки чорне і біле.

Звичайно, процеси в американській політиці геть не такі, як у Європі. Тому й сприймати всі перипетії, які стосуються допомоги Україні, потрібно по-різному.

На теренах європейського континенту можна зустріти відразу кілька різних сил у парламенті. У нашій державі – тим паче, через несформовану політичну культуру важко згадати партії, які існували 15 років тому. Натомість США притаманна двопартійна система. Тобто лише дві сторони мають реальний вплив на політику. Це не означає, що третьої сили не існує, але в США їхній прорив на виборах – і президентських, і до Конгресу – зустрічався лише зрідка. Політолог-класик Моріс Дюверже пояснював виникнення таких партійних систем мажоритарними виборами, коли голос віддається за конкретного кандидата в окрузі, а не за цілі політсили. Найважливіше – тільки один із них стає конгресменом. Через таке голосування в Сполучених Штатах і закріпилася популярність лише двох партій – «демократів» і «республіканців». Вони безпосередньо впливають і на вибір президента, який є, порівнюючи з Європою, дуже вагомою фігурою через більші повноваження. Наприклад, увесь уряд – у його руках, чого не скажеш про парламентські системи Європи, де президент не має такої важливості, як у Німеччині. Тож в абсолютній більшості випадків головними конкурентами у гонитві за посадою президента США є представники лише двох партій.

Також за багатопартійної системи в Європі, перше місце партії, що, як приклад, виступає проти надання зброї Україні, може перекроїти коаліція з наступних сходинок таблиці. Так було в Нідерландах, коли євроскептична «Партія свободи» перемогла на останніх виборах у 2023 році. Через небажання інших партій об’єднуватися вона була вимушена піти на компроміси і пом’якшити свою риторику. Наприклад, лідер політсили Герт Вілдерс, який раніше виступав проти передачі зброї України, змінив свою думку, і таки виступив «за», про що писав Reuters. А в березні – і зовсім зняв свою кандидатуру на посаду прем’єр-міністра, найвагомішого політичного «титулу» країни, повідомив DW. Це рішення політика теж мотивовано невдачею в переговорах з іншими силами в парламенті.

Різниця в політичних інститутах разюча, тож потрібно по-різному сприймати політику або Сполучених Штатів, або країн ЄС. А у випадку із США острахи для України, вочевидь, більші. Таким чином, здавалося б, у Штатах існує лише чорне і біле. Тоді-то постає глибше питання. Те, за що виступають «демократи», «республіканці» повинні відкидати, аби задовольнити інший табір населення та заробити політичні очки – і навпаки. Деколи це може суперечити загальним цінностям, які переслідує партія – і вона займає непритаманну собі позицію. Американський політолог з Гарвардського університету Верлан Льюїс у своїх наукових статтях виявляє це. Дослідник аналізував те, як протягом усієї історії залежно від обставин «республіканці» і «демократи» по-різному ставилися до зовнішньої політики Америки. Якщо зараз останні більш прихильно ставляться до допомоги Україні, то раніше вони займали позицію «Америка понад усе». Тобто те, що нині можна часто почути від сучасних «республіканців».

…З погляду зовнішньої політики, у 1930-40-х роках "консерватизм" означав ізоляціонізм "Америка понад усе", тоді як "лібералізм" означав яструбиний інтернаціоналізм. У 1970-х роках "консерватизм" став уособлювати яструбиний інтернаціоналізм, тоді як лібералізм став уособлювати голуб'ячий підхід….

У цьому випадку під «інтернаціоналізмом» йшлося про безпосередню участь і вплив на інші держави світу. Протягом історії як консервативні «республіканці», так і ліберальні «демократи» відзначалися суперечливими поглядами на одні й ті ж за духом питання. Наприклад, за даними дослідження Pew Research Center, у 2003 році, на початку війни США в Іраку, 93% членів GOP були згідні із застосуванням сили, тобто з активною зовнішньою політикою. Тоді як зараз вони виступають про зайвих витрат назовні. Знову-таки двопартійна система, пише Верлан Льюїс, стимулює займати протилежну позицію від суперника навіть суто задля того, аби поповнити прихильників:

У двопартійній системі з нульовою сумою у партій є причини змінювати свою риторику таким чином, щоб виправдовувати дії власної партії і водночас критикувати дії протилежної партії.

Відтак можна стверджувати, що безумовної підтримки того чи іншого рішення в Конгресі не буває. Тобто підтримка бодай половини опозиції, як це було в Палаті представників 20 квітня, не є тривожним дзвіночком. Американський політолог також згадував, що президенти США більш схильні до активної зовнішньої політики через прагнення посилити свою владу. А оскільки міжнародна політика – це важлива частина його повноважень, то, швидше за все, очільник країни посилить втручання. Зараз риторика республіканців і Дональда Трампа – це бажання політики США для самої себе. Виходячи з логіки Верлана Льюїса, у випадку перемоги головного республіканця на президентських виборах у листопаді, його поведінка може значно відрізнятися від заяв, які турбують Київ. Однак усе одно серед «слонів» є запеклі противники будь-якої допомоги. Що, якщо ці фракції навіть збільшать свій вплив? Верлан Льюїс наводить приклад, коли незгода політсили не заважала президента-однопартійцю вести свою зовнішню політику.

…Коли в Білому домі були республіканці, ідеологія Демократичної партії виступала за… …менш імперську зовнішню політику. У результаті, Демократична партія висунула, а країна обрала Джиммі Картера, ґрунтуючись на цьому, у 1976 році. Опинившись на посаді, Картер усвідомив доцільність сильного президентства та інтервенціоністської зовнішньої політики, але, незважаючи на його власні кроки в цьому напрямку, ідеологія Демократичної партії залишалася противником сильного президентства та іноземного втручання.

Цікаво те, що зараз саме «демократи» відстоюють допомогу Україні попри свої погляди в минулому.

З іншого боку, події в Конгресі чітко показали те, наскільки може бути непередбачуваний хід політичної боротьби і наскільки велику роль має торг. Можливо, ще рано передбачати дії GOP і Трампа, якщо вони переможуть у листопаді. Чим ближче до виборів, тим запекліша передвиборча кампанія, тож може статися чимало речей, які або повторять «довгі пів року», або навпаки – заспокоять Україну.