Чинний Цивільний кодекс: чому він працює

У мене є претензія: навіщо він узагалі нам потрібен новий Цивільний кодекс? У нас є чинний цивільний кодекс від 2003 року, який набув чинності 2004 року. І це реально чудовий нормативний документ.

Чому?

Тому що свого часу він встановив нам порядок існування всієї нашої правової системи. І всі наступні нормативні акти, які ухвалювали в межах приватного права, завжди ґрунтувалися на принципах, які є в цьому кодексі. Тобто він прописав усі сфери нашого життя на той момент і врегулював їх.

Це був дуже масштабний документ, була дуже масштабна робота. Та, враховуючи те, що Україна прожила 70 років у Радянському Союзі, який мав такий тонесенький цивільний кодекс, що дістався нам за спадщиною після розпаду СРСР, то це був перший нормативний всесторонній акт. Він був дуже докладний, проникливий і відповідав реальності. Тобто там є дуже багато деталей, які стосуються наших правовідносин. І я з повною відповідальністю кажу, що цивільне право — це найскладніше право взагалі в українській правовій системі, тому що там дуже багато розбіжностей, аналізу, правової невизначености тощо.

Але це не пов'язано з тим, що це не якісний документ – а з тим, що:

• правовідносини весь час трансформуються.
• усі наші відносини є індивідуальними, і в кожного своя ситуація.

Проте цей документ чудовий.

Чому просте оновлення було б кращим за новий кодекс?

Тому я не розумію, нащо нам ухвалювати цілий новий кодекс, коли ми можемо просто імплементувати те, що треба, у старий і просто його оновити.

Тим паче якщо ми старий кодекс скасовуємо і ухвалюємо новий, то анулюємо судову практику, яку будували більше 20 років в Україні на підставі цього цивільного кодексу. Тобто все почнеться заново. Нам, адвокатам, весело, звісно: ми зробимо на цьому і нові ім'я, і нову практику, можливо, і гроші заробимо. Але нащо це потрібно суспільству? Тим більше зараз.

Час війни та ризик правового колапсу

Наприклад, умовно кажучи, завтра війна закінчиться — ми отримаємо доволі складну ситуацію, пов'язану з поствійськовим синдромом суспільства. І тут ще й ухвалюють новий цивільний кодекс. Я цього не розумію і засуджую.

Декларативність перших розділів

Перші два розділи, мабуть, можна прогортувати. Тому що це декларація якихось лозунгів. Щось на кшталт “за все хороше проти всього поганого”: що погане – робити не можна, а хороше – треба. Це просто дитячий садочок. Ми це все проходили. У нас Конституція – це набір таких лозунгів. Тому можемо і без цього обійтися. Та й принципи цивільного права є в міжнародних актах, і я не бачу сенсу зупинятися, писати нові пункти та аспекти. Так вони витратили багато часу й паперу на якусь дурню.

Реєстрація законопроєкту — ще не ухвалення

22 січня 2026 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про нову редакцію Цивільного кодексу.

По-перше, це лише реєстрація законопроекту. Протягом місяця у Верховній Раді реєструють десятки (якщо не сотні) таких проєктів. Тому це зовсім не означає, що його розглянуть найближчим часом. По-друге, щоб розглянути кодекс, а тим паче такий великий, треба багато часу. І, скоріш за все, навіть якщо за нього проголосують, то зроблять це лише в першому читанні. Тобто візьмуть за основу і відправлять у комітети на доопрацювання.

Ураховуючи те, що там 832 сторінки, то працювати в комітетах будуть доволі довго й багато. Та, на мою думку, якщо вже навіть завтра його почнуть розглядати, ця історія затягнеться, мабуть, на рік.

832 сторінки, які регулюють усе наше життя

У соцмережах обурювалися, що ті 832 сторінки регулюють усе ваше життя. Та чинний кодекс теж це зараз робить, що і має робити.

І, насправді, це дуже цікаво. Тому що, на мою думку, його треба вивчати в школі. Оскільки дуже важливо навчитись отримувати спадщину, підписувати договори, вступати в шлюб, народжувати дітей, їх утримувати, виховувати тощо. І це все декларує саме цивільний кодекс.

Євроінтеграція як універсальне виправдання

Окрім цього, скаржилися, що нову редакцію подають за євроінтеграцію, а насправді так не є. Та наша Верховна Рада все так і подає: не важливо, що там на папері з'явиться – вони обов'язково скажуть, що це євроінтеграція, вимоги Євросоюзу, МФВ (Міжнародного валютного фонду) тощо.
Це часто не відповідає реальності. Чи є це вимогами євроінтеграції — не зрозуміло.

*Частина 1

Погляд редакції може не збігатися з поглядом автора