Середній клас є досить важливим прошарком суспільства, адже зазвичай його інтереси збігаються з інтересами держави. Така собі золота середина. Навіть Орвелл писав у своїй книзі "1984" про важливість цього прошарку. За його словами, партія побоювалася саме середнього класу, намагалася контролювати представників золотої середини та навіть більше – хотіла нейтралізувати їхні амбіції.

У Європі середній клас почав формуватися ще в Середньовіччі. Тоді певний прошарок населення у Німеччині називали бюргерами. Вони були, а ні кріпаками, а ні серед панівних класів. Тобто звичайні громадяни, які мали обов’язок захищати свої міста у разі нападу. Можна сказати, що бюргери першими сформували те, що зараз називається середнім класом. Цей прошарок населення допоміг стимулювати економічне зростання та стабілізувати демократію, адже ці верстви населення завжди прагнули захистити своє становище у суспільстві.

Водночас тоді "новий" клас розвивався й у Франції, після липневої революції. Тоді утворилася чітка відмінність між буржуазією та "середніми" чи "новими" соціальними верствами. Буржуазією зазвичай були великі власники капіталу: банкіри та промисловці, нова верхівка соціальної піраміди, тобто вищий клас. Середній клас був чимось іншим

Середній клас є в пріоритеті

Нижчий клас, який ще часто називають люмпенами може нести загрозу для країни. Оскільки представники цього прошарку не задоволені рівнем життя та зневажають державу. Вони звинувачують країну в усіх бідах та нещастях. До того , є хорошою соціальною опорою для державних переворотів. Що бідніша країна, то більше нижчого класу. Не важко здогадатися, що за таких умов держава буде розвиватися досить повільно та нестабільно.

Чому саме середній клас є в пріоритеті, а не найвищий? Для цього твердження є певні обґрунтування. До прикладу, олігархи, вони зазвичай зневажливо ставляться до своєї країни, бо вона дала їм невиправдано багато. Вони більш зацікавлені можливості перерозподіляти ресурси на власну користь. Їхнє процвітання породжує соціальну несправедливість. Що олігархів, що люменів не влаштовує довготривалий розвиток. Тож при нагоді намагаються вставити палки в колеса.  

Та проте, середній клас це не лише фінансові можливості, як оплата оренди житла, купівля одягу та інших речей. Рівень доходу - це лише зовнішній, матеріальний вияв, а в активних цінностях та внутрішніх потребах, що створюють відповідну мотивацію й стимулюють людину до відповідних дій. Тут також передбачено і духовний розвиток. Люди цього прошарку мають змогу насолоджуватися соціальними аспектами життя, відвідуючи театри та концерти.

1% населення України відносить себе до середнього класу

Дослідження Держстату свідчать про те, що 30 років незалежності в Україні фактично так і не сформувався середній клас. Оскільки лише 1% населення країни відносить себе до середнього класу. 32% громадян кажуть, що вони не бідні, але ще не представники середнього класу. І аж 67% українців вважають себе бідними. Держстат оприлюднив результати опитування 6 серпня.

У відповідь на питання про дохід, який дозволяє вважати себе представником середнього класу, 71,3% назвали суму понад 22 тис грн на місяць.

До того ж, у категорії "заможних" прочерк, тобто до багатих себе зараховують менше 0,1% українців.

У звіті також йдеться, що лише 1,6% домогосподарств вважають, що за останні 12 місяців їх матеріальний стан покращився, 4,4% - скоріше покращився, 43,6% - залишився без змін, 29,2% - скоріше погіршився, 21,2% - погіршився.

Водночас лише 7,1% домогосподарств вважають, що їх матеріальний стан у наступні 12 місяців покращиться, 47,4% - вважають, що матеріальний стан залишиться без змін, 44,3% - погіршиться, 1,2% - не змогли відповісти по прогнозу щодо матеріального стану.

Зазначається, що звіт Держстату склали на базі даних вибіркового дослідження матеріальних умов домогосподарств.

Результати дослідження досить таки вражають. Та чи справді в Україні немає середнього класу? Деякі експерти-фінансисти з цим не погоджуються та запевняють, що такі цифри пов’язані з менталітетом українців. 

Схема Світового банку

Чіткого визначення хто належить до середнього класу зокрема і в Україні немає. Можна визначити, хто до нього входить відповідно до медіанного рівня доходів, яке ділить населення на дві рівні групи. Тобто, половина населення з доходом вище цього середнього показника та половина - нищим. І ця сума відрізняється від середнього доходу. До прикладу, минулого року медіанний дохід на душу населення у Німеччині становив 42 200 євро на рік. Уряд країни вважає всіх, хто отримує від 60% до 200% цього доходу і є середнім класом.

Середній доход в Індії становить 1900 євро за рік, у Демократичній Республіці Конго лише 470 євро. Проте, ці цифри не є ознакою соціального класу. Більш показовою є купівельна спроможність населення.

Визначити злиденність можна за схемою Світового банку, який розділяє країни за рівнем доходу. Для найбідніших країн встановлює планку майже 2 дол. на день на особу. Якщо людина витрачає менше такої суми, вона є надзвичайно бідною. Для країн зі статками нижче середнього цей показник – близько 3 дол. Для більш розвинених держав – 5,5 дол. на людину в день.

Для України Світовий банк встановив планку на найвищому рівні – 5,5 дол. Це приблизно 50 грн. Ні, це не помилка, річ у тім, що долар рахується за ПКС, тобто, "паритетним" курсом.

Зазначимо, що ПКС - паритет купівельної спроможності – це такий собі фіктивний обмінний курс. Він показує співвідношення вартості однакового набору товарів і послуг у різних країнах у національній валюті.

До прикладу, в Сполучених Штатах на 1000 доларів умовно можна орендувати кімнату, заплатити комуналку і придбати собі їжу.

Проте, якщо перевести за звичайним курсом, то виходить майже 27 000 гривень. Для України це досить непоганий дохід за місяць. Українці можуть дозволити собі набагато більше, ніж американці в США на 1000 доларів. Тому оті 5,5 доларів не слід переводити за офіційним курсом.

Про це більш детально можна прочитати на сайті pravdatutnews.com, де наші журналісти підготували окрему статтю на цю тему.

З цього слідує те, що не варто відразу переводити свою зарплатню в долари чи то іншу валюту для порівння. Вартість життя скрізь різна. Українцеві прожити із зарплатою 10 000 грн у США, Німеччині чи Франції буде досить складно, бо на 370 доларів в місяць не дуже й проживеш. Проте, в Україні з таким рівнем доходів складно назвати себе злиденним. 

Щодо вимірювання бідності за схемою Світового Банку. З показником менше ніж 5,5 дол на день на людину, тобто 50 грн в Україні живе лише близько 4% громадян.

Маніпуляція, що Україна є найбіднішою країною Європи

Молодість багатьох українців припала на радянські часи, цей чинник також впливає на те, що чимало громадян просто не готовий перейти до середнього класу. Союз привчив їх бути саме верствами найнижчого класу, тими люмпенами. Їхні потреби бути базовими та примітивними. Тому багато хто робить так і надалі, так вже сформована їхня ментальність.

Та про те, що Україна є бідною країною, а її громадяни живуть у злиднях нам нав’язують і досі. Зокрема, країни-сусіди дуже вже люблять про це наголосити. У своїй нещодавній статті президент Росії Володимир Путін назвав Україну "беднейшей страной" — навіть біднішою за Албанію, Молдову та Косово.

У своєму матеріалі він посилався нібито на дані Міжнародного валютного фонду щодо валового внутрішнього продукту — одного з найважливіших показників розвитку економіки, за допомогою якого можна побачити, скільки товарів і послуг вироблено в країні за рік, й умовно визначити, в якому стані економіка цієї країни. Проте, у самому тексті не було прямих посилань.

Українські ЗМІ теж неодноразово вводили в оману своїх читачів. Це стосується ТСН, УНІАН та навіть "Європейської правди". У своїх матеріалах вони поширювали інформацію про те, що Україна є найбіднішою країною Європи. Проте послались вони не на офіційний сайт валютного фонду, а на пост економіста, керуючого приватним інвестиційним фондом у США Володимира Компанійця.

Про те, що Україна є бідною країною неодноразово заявляв прем’єр-міністр часів Януковича Микола Азаров. У березні цього ж року російське радіо "Говорит Москва" опублікувало матеріал із  заголовком "Экс-премьер Азаров назвал Украину беднейшей страной в Европе". У цьому ж тексті, посилаючись на Азарова, стверджують, що щороку в Україні вимирає ледь не ціле місто.

Народний депутат України від "Опозиційної платформи — За життя" Василь Німченко у коментарі Першому незалежному теж висловлювався про те, що Україна — найбідніша країна Європи. Хоча політик не назвав джерело цього факту. Ще один нардеп  від партії "Слуга народу" Данило Гетманцев в інтерв’ю виданню "Гордон" назвав Україну "дуже бідною країною", біднішою за Колумбію, Індонезію та В’єтнам.

ВВП України за IV квартал минулого року — 1301,5 мільярд гривень, на 0,5% менше, ніж за аналогічний період 2019 року. Порівняно із ІІІ кварталом 2020 року він зріс на 0,8%. За даними Світового банку, які установа оприлюднила у своєму звіті "Перспективи світової економіки" у червні 2021 року, ВВП України має зрости на 3,1% у 2022 та 2023 роках. У квітні 2020 року Міжнародний валютний фонд оприлюднив огляд Фонду "Перспективи світової економіки" (WEO), за даними якого економічне зростання в Україні в 2021 році прогнозується на рівні 4% — у жовтні минулого року цей показник не перевищував 3%

У 2018 році за даними МВФ Україна посіла 111  місце у світі за рівнем ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення ($ 9,283).  Це все ж краще, ніж Молдова, хоча гірше, ніж Албанія. Також за даними МВФ у 2018 році номінальний ВВП становив 124 603 мільйонів доларів, а за даними Світового банку — 130 832.

Хто відноситься до середнього класу?

У розвинених країнах середній клас визначають за рівнем доходів. Раніше українці розмірковували, що бідні – це жебраки, які на вулиці просять милостині. У європейців бідність визначається за наявності певних матеріальних благ, точніше хньої відсутності. До прикладу, вони можуть назвати себе бідними, якщо не мають мобільного телефону, телевізора, машини чи повноцінної відпустки за межами дому хоча б раз на рік.

Проте, пройшовши середмістям Львова, здається, що не так все у нас і погано. Заклади переповнені, вулиці спинилися у заторах від кількості автівок. В магазинах черги на касах, місто швидкими темпами забудовується і люди активно скуповують нерухомість.

Та чимало українців будуть переконувати в тому, що це не так. За міжнародним стандартом представники середнього класу крім витрат на їжу, оренду житла чи купівлю одягу можуть дозволити собі придбати техніку, автомобіль чи навіть нерухомість. А ще вони мають вільну можливість відпочивати, розважатися, відвідувати театри та концерти, навчатися в університетах тощо.

У Європі бідними вважаються ті, хто не має трьох пунктів з цього списку: наявність телефону; кольорового телевізора; пральної машини; автомобіля; можливість їсти страви з м’яса чи риби хоча б через день; можливість відпочити поза межами дому щонайменше тиждень на рік; можливість дозволити собі непередбачувані, але необхідні витрати; вам вистачає грошей на оплату орендних, іпотечних і комунальних платежів; і останнє -  вам вистає коштів на підтримку комфортної температури у своїх оселях.

З цього слідує, що у розвинених країнах враховують не стільки гроші і заробіток, скільки відсутність певних благ у житті. І якщо в людини немає 4 і більше пунктів, її взагалі вважають бідною.

Соціальна нерівність

Умовні поділи на класи в Україні також передбачають певну соціальну нерівність. Тема соціальної нерівності сприймається й оцінюється громадянами з урахуванням багатьох компонентів - це культура, мова, релігія, освіта, знання про право, закони. Зазвичай від цього явища страждають бідні верстви населення. Адже це і доступ до освіти, до медицини, нерівні можливості у веденні бізнесу, нерівні способи, стилі та якість життя. У бідних же людей майже всі кошти витрачаються на харчування. Що є одним із критеріїв бідності.

Богдана Семенюк, яка вже близько року проживає в Німеччині, розповіла журналістам ПравдаТУТ News, що в Україні соціальна нерівність значно відчувається. За словами дівчини, тут різні верстви населення(тобто класи: нижчий, середній та вищий) ніколи між собою не спілкуються. Проте, вона стверджує, що в Німеччині такої нерівності нема.

Тут ти відчуваєш себе по-іншому. Ти виходиш на вулицю в спортивних штанах і брудних конверсах і нормально себе почуваєш. Ти не ловиш не зрозумілих поглядів або, не дай Боже, хейту. У Німеччині в джинсах та сорочці ходить, як і продавець в магазині, так і юрист, який має свою величезну фірму. Тут прибиральник отримує заробітну плату, як викладач в університеті. Бо усі професії важливі та усі цінуються.

Тут ти почуваєш себе захищеним та рівним у правах. Ти не відчуваєш контрасту між нижчим і високим класом, бо кожен отримує більш-менш однакову заробітну плату, усі сплачують однакові податки та мають по дві автівки, як мінімум. Середній клас дуже гуртує людей, вранці усі їдуть у джинсах і сорочках на роботу, посьорбуючи гарячу каву з термосів, а ввечері усі п’ють пиво в оверсайхних футболках і кросах. Усі всіх поважають, немає хамства чи зверхності. Кожен прибирає своє сміття, бо знає, що він це робить для своїх друзів, для сім’ї, та і для себе, звичайно, - заявила Богдана. 

Дівчина запевняє, що головними рисами людей, які відносять себе до середнього класу є рівність та відповідальність. За її словами, Україні знадобиться близько 15-30 років для того, аби соціальна нерівність зійшла нанівець.

Найвиразніша риса середнього класу, як на мене, це рівність і відповідальність. Кожен розуміє, що він частина великого апарату, який може керувати країною і нести відповідальність. Аби стати країною середнього класу, потрібно працювати злагоджено і дуже важко. Але якщо справді працювати, то через 15 або нехай 30 років, можна і в Україні уявити таке злагоджене життя та відсутність захмарних коливань між низьким та високим класом, - додала дівчина. 

Потрібно культивувати середній клас, вчити населення поводитися так, як поводяться його представники в розвинених країнах. Мова йде не лише про витрату свої доходів, а цінування зароблених грошей, тобто не смітити ними. Також вато згадати ініціативність, громадянську свідомість та відповідальність. Середній клас постійно займається самоосвітою, цікавиться суспільним та політичним життям країни, читає книжки. Держава має всі належні ресурси для розвитку середнього класу. Влада має мудро віднестися до цього, аби спрямувати всі ці резерви у правильне річище.

Дарина Жданович - pravdatutnews.com.