Фото: Courtesy Image/Анастасія Бондарчук

«Пам’ятаю, як люди ходили голосувати, але я тоді не відчувала, що щось дуже змінилося. Адже не була такою частиною суспільного життя», — згадує 18-річна Анастасія Бондарчук 2014 рік у Криму.

Дівчина народилася в селищі Курортне, Федосійська область. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона переїхала до свого дядька в Італію, а згодом у Тернопільську область, де закінчила школу. Зараз вона живе у Львові та навчається на культурології у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Про дорогу із окупації та шлях до Львова дівчина розповіла редакції Правда ТУТ News.

Дитинство в Курортному

У селищі Курортне Анастасія прожила перші 10 років свого життя. Дівчина стверджує: це дуже красива місцевість, куди приїжджали багато відпочивальників.

Ми ходили на море, лазили горами, просто відпочивали. Дуже багато часу проводили на свіжому повітрі та каталися на корабликах.

Зимою, каже дівчина, у селищі було дуже холодно, оскільки населений пункт знаходиться близько до моря. А вже влітку було дуже багато живини: змії, павуки, сколопендри тощо.

За ті всі роки я до цього звикла. А якщо вилазила якась сколопендра, я кликала тата — він брав шуфельку і виносив її на вулицю. Та ми їх не вбивали, оскільки це все-таки живі створіння.

Розповідаючи про традиції своєї родини, Анастасія згадує, як вони приїжджали на Новий рік до бабусі в Сімферополь та святкували всією родиною.

Ми завжди виходили на балкон дивитися салюти. Це було дуже красиво. І наступного дня ми їхали в центр дивитися на ялинку, біля якої були вертепи, колядники — там була дуже новорічна атмосфера.

«Я тоді не відчувала, що щось дуже змінилося»

2014 року, коли Росія окупувала Крим, дівчині було сім років. Вона згадує, як тоді її батьки сиділи перед телевізором і дивилися новини.

Пам’ятаю, як люди ходили голосувати, але я тоді не відчувала, що щось дуже змінилося. Адже не була такою частиною суспільного життя. Ми ще й до того говорили російською і після російською переважно теж.

Єдине, що змінилося для неї, стверджує дівчина, — коли 2014-го вона пішла в 1 клас, у школі не було української мови. Та, додає Анастасія, вона паралельно бачила, як переживає її мама.

Моя мама з Тернопільської области. І вона розуміла, що щось може вийти погане — не те, що окупація, а й війна може бути.

Приблизно 2017–2018 року Анастасія переїхала в Сімферополь до своєї бабусі, де жила до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Вона каже: через те, що раніше жила в маленькому селищі, у неї не було нормальної соціалізації. Тому в дитинстві вона була доволі замкнутою. Та, переїхавши в Сімферополь, почала більше спілкуватися із людьми, відвідувати різні події і, відповідно, стала відкритішою.

«У Криму люди завжди ділилися»

Перед початком повномасштабного вторгнення мати дівчини 2022 року поїхала в Росію, щоб зробити банківську картку, оскільки на півострові це було під санкціями.

Коли вона переїжджала міст, побачила, як їхали дуже багато танків, військових машин зі зброєю. І якраз після початку повномасштабного вторгнення в нас дуже багато літаків літали над головою. Це було не дуже приємно. Особливо тоді, коли розумієш, що ці літаки із Севастополя летять на Україну.

Окрім цього, дівчина згадує: у Криму люди завжди ділилися, і якщо це не було дуже відчутно від 2014-го, то 2022-го вони таки поділилися — ті, що за Росію, і ті, що за Україну. Окрім цього, Анастасія перервала спілкування із однокласниками, які підтримали ворога.

Моя найкраща подруга, з якою я досі спілкуюся, — вірменка, яка досі живе в Криму. Вона нікуди не виїжджатиме — та й у неї немає можливости. Я насправді спілкуюся з тими людьми, які свідомо до цього ставляться та вважають себе українцями. Її родина любить своє місто в Криму, не хоче звідти переїжджати, але вони все розуміють.

Переломним моментом для виїзду, стверджує дівчина, стало кардинальне змінення атмосфери в Сімферополі. Сім’я Анастасії розуміла: є ймовірність, що якщо вони не виїдуть зараз — не зможуть узагалі виїхати пізніше. Тому в квітні 2022-го таки виїхали з півострова.

Тоді мене покликав дядько до себе (в Італію – ред.). Ми їхали через Кримський міст, Росію, Литву, Латвію, Польщу і тоді вже в Італію.

«Мішанина культур у Криму вплинула на мій вибір»

Поживши кілька місяців в Італії, дівчина переїхала назад в Україну в Тернопільську область, звідки і походить її мати. Там вона закінчила школу. Та вже 2025 року вступила на культурологію у Львівський національний університет імені Івана Франка й переїхала у Львів.

Львів дуже культурний, колоритний — атмосфера, архітектура — усе дуже красиво. І надзвичайно круто, що тут абсолютно різні люди: і з Харкова, і з Києва, і навіть кримські татари є.

Вона стверджує: з усіма дуже цікаво спілкуватися, тому що відчуваєте, що є відмінності, але незважаючи на це, усі знаходять спільну мову.

Спочатку дівчина хотіла вступати в Одесу на культурологію. Та потім, дізнавшись, що у Львові також є ця спеціальність, обрала його з міркувань безпеки.

Анастасія обрала саме культурологію, оскільки, проживаючи три роки на Тернопільщині, щоб відволіктися, намагалася себе всебічно розвивати: дивилася різні відео на тему історії чи культури. Вона отримує від цього задоволення. Окрім цього, ще в Криму вона відвідала багато галерей та палаців, зокрема Кримський та Лівадійський.

Ця мішанина культур у Криму теж вплинула певним чином на мій вибір.

Проте іноді в дівчини виникає ностальгія за рідним Кримом. Вона стверджує: у Львові їй дуже бракує води: тут немає нормального озера чи річки.

Після деокупації Анастасія бачить Крим вільнішим і, безумовно, прагне знову туди повернутися.

Не думаю, що хотіла б там жити, але точно хочу приїжджати та навідувати своїх родину і друзів.

Юрій Маркевич – pravdatutnews.com