У новому випуску #LiveLviv наш ведучий Олег Корейба поспілкувався з Євгеном Нищуком — ексміністром культури за уряду Гройсмана, актором театру та учасником «Голос Майдану», який відповів на питання оцінки галузі культури попередніх років, економію в культурній сфері, ситуацію з кінематографом та стратегії розвитку культури в Україні.

Оцінка ситуації в галузі культури як ексміністра культури уряду Гройсмана

Я не дуже люблю бідкатись або критикувати чи попередників, чи наступників, але ситуацію маємо суб'єктивно і об'єктивно, дуже тривожну. Об'єктивно ми розуміємо, що зараз час пандемії, є обмеження, є чимало факторів, які не дають можливості тієї динаміки й розвитку, який ми спостерігали у 2017-2019 роках, але разом з тим є інше, болюче мені — згортаються дуже важливі програми, започатковані нашим урядом, які мали успіх. Вони чомусь піддаються ревізії і згортанню. Я маю на увазі такі важливі програми, як "Український Схід", який надав не просто великий спектр культурних програм, подій на Сході України, що дають можливість підтримувати наших бійців на Сході, але здійснювати ті реінтеграційні процеси або ж важливий момент "м'якої сили культури" для порозуміння, для взаємоповаги, для нашої самоідентичності кожного міста, родини. Дуже дієва була програма, яка давала можливість, особливо для молоді, себе сприймати українцями. Це можливість реалізувати себе, свої ідеї і для цього фінансування було. Чому його згорнули — незрозуміло.

Був ще такий проєкт "Малі міста — великі враження", який давав можливість реалізувати проєкти у маленьких містах, не мільйонниках. Це зрушувало з місця і привертало увагу влади для модернізації, інфраструктурних змін, новації на базі мистецьких проєктів.

Крім того, моя гордість і уряду Гройсмана — це нові інституції європейського зразка — Український культурний фонд, Інститут книги, повноцінний запуск і відродження українського кінематографа, який вдалося зробити з 2016 по 2019 рік. Зараз воно піддається, можливо, не руйнації, бо має вже гарний розголос і сприйняття серед "культурної тусовки", але такому собі "ручному управлінню". І я вважаю, що це взагалі неприйнятно, бо якраз ми намагалися зробити так, щоб не чиновники вирішували, не міністр, які проєкти підтримати, а для цього було експертне середовище в конкретному напрямку, яке і має відбирати ці проєкти. Їх мають прозоро затверджувати, прозоро фінансувати, і ось там я бачу велику небезпеку. Через це у мене зараз є такий неспокій громадянський, неспокій як людини, яка вболіває за цю країну. Я не можу просто так спостерігати за цим, але "включаюся", тисну на політичні важелі, впливаю на ці процеси і ті, які є руйнівними. Я дуже не хочу, щоб ми дійшли до чергового Майдану, щоб ми були в такому ж відчаї й знову переживали цей "тектонічний струс".

 Ми економимо на культурних проєктах?

Питання не в економії, бо гроші приблизно ті самі (шкода, що не збільшуються, бо завжди була динаміка). Я вже казав, що є такі фактори, як пандемія, але, до прикладу, було дуже алогічним, коли відбувався перший секвестр, через те, що треба було гроші спрямувати на подолання коронавірусу, то ті невеликі кошти, наприклад, з Інституту книги, який має 260 мільйонів на розвиток книговидавництва, обов'язково потрібно було 50 мільйонів "цапанути". Хоча глобально для країни це в принципі нічого не вирішує, а саме для тих програм, які вже практично були в стадії відбору, друкування, популяризації книг (як Форум видавців у Львові, Мистецький Арсенал в Києві, Франкфуртський ярмарок) - фінансування обрубується. Я не розумію, навіщо це потрібно. Так само як і з Культурним фондом: спочатку трішки в кіно забрати, потім трішки повернули — але вже далеко не те саме. І в тій ситуації, коли культура опинилася в тяжкому становищі, держава, виходить, не інвестує і не допомагає.

Які Ваші рецепти правильного розвитку ситуації в цій сфері?

Тут справді неможливо без стратегії. Неправильно просто "латати діри" чи реагувати уже в крайніх випадках. Коли ми почали створювати ці інституції, то мали на меті продовжувати цю динаміку і створювати подібні інституції й в інших напрямках, а вони призупинилися. За моїх наступників певні агенції то створювалися, то їх так і повноцінно не запустили — все це відбувається в хаосі. В той час, коли треба просто хоча б не шкодити, і давати можливість повноцінно працювати тим установам, які вже є, якщо ви не створюєте нові (наприклад, Інститут сучасного мистецтва, який неодмінно потрібен європейській розвинутій країні). Насправді це стосується не лише культурної сфери, це глобально в країні ми стикаємося з таким. Ми втрачаємо критично мислячих людей і середовище: не фізично. Ми втрачаємо можливість впливати та діяти, можливість творити у різних галузях. Почався такий період непрофесійності, й досить нездорового популізму. Він викликає в такого креативно-мислячого середовища спочатку мемчики, іронію, а далі — уже крик, волання про те, що ми сучасна, розвинута, талановита країна — й чомусь не можемо реалізувати ту чи іншу ідею, при тому, знаючи куди звертатися. Тепер знову з'являється ця недовіра до державних інституцій. Це дуже небезпечна тенденція, яку треба виправляти. 

Зараз з уряду Гройсмана створилася така команда, "Українська стратегія", й ми хочемо, щоб по різних сферах люди, які є самодостатніми та мають успіхи у тій чи іншій царині, гуртувалися, структурувалися і справді створили ту політичну команду, яка б в близькому майбутньому могла пропонувати суспільству не просто стратегії, не просто ідеї, а вміння їх реалізувати. 

Раніше я з урядом Гройсмана підготували повністю закон про мову, який передали до Верховної Ради, і він був прийнятий. Це Закон, який дає можливість розвиватися одному з найбільших символів, які ідентифікує нас в цій країні — мові. Питання духовної незалежності, томос, який підписаний, до речі, моєю рукою. Це відродження українського кіно, де почали знімати нарешті про українські реалії, події, історії. Ми часто чуємо критику, але до 2014 року — ми взагалі не мали що критикувати, бо не було жодного українського фільму, жодного серіалу.

Саме при нас почали знімати українські серіали, саме з українськими акторами, бо це була умова для телеканалів, які ніколи цього не робили. Моя заборона у 2014 році на в'їзд російських акторів до України. І умова для каналів — ми інвестуємо 50% в серіал, але ви знімаєте з українськими акторами, а якщо є копродукція, то з різними країнами світу. Адже ми створили спільні проєкти про наших заробітчан в Італії, наприклад, фільм "Гнізно горлиці" - так, болючий, але це реальна історія. Ми можемо продавати це в Канаду — скільки мільйонів українців там. З Польщею та Великою Британією ми створили фільм про одну з найбільших трагедій людства — Голодомор - "Ціна правди". От фільм про Олексу Довбуша, який був запущений ще при нас, ніяк не можуть випустити в прокат, тому що це дороговартісний фільм, який потребував планового фінансування щороку, але його зупинили на певний час. Для нього шукали інші гроші, бо частина держкоштів при нас (уряді Гройсмана - ред.) пішла, а далі — уже ні. Такі деталі є показовими для простих громадян у сфері культури. Це вже не говорячи про глобальні проблеми в Україні.

 Чи якісне кіно в Україні?

Культура — це дуже тонка матерія, її не завжди можна оцінити як, наприклад, костюм. Так, вона має певну ціну, але подекуди ми зараз чуємо, що лише вартість, ціна питання визначає, чи потрібно це, чи ні, не думаючи про те, що глибші речі закладають певне виховання, формують культуру особистості. Культура має чіпляти кожного, не залежно від професії. Кожна людина повинна бути просто культурна і освічена — це наше завдання. Так, можливо, не всім подобається, хтось береже нерви і не може дивитися фільми про ситуацію на Сході України: "Погані дороги" чи "Додому", але це ті теми, які були під грифом "таємно", ми маємо відкривати цю частину історії, ми маємо показувати це. З 2014 року ми лише почали відбудовувати заборонений в Союзі, зруйнований український кінематограф. Ми не можемо сказати, що одразу за рік йдемо на "Оскар", тим паче, що деякі теми закордонного глядача можуть не чіпляти, а для нас — це важливо (як "Поводир", наприклад).

Ви заступник голови партії Українська стратегія Гройсмана — чи є пріоритетом для Вашої політичної команди українські національні цінності?

Очевидно, один із п'яти пріоритетів, які декларує "Українська стратегія" — захист національної ідентичності — це питання нашого єства, хто ми є. Бути самобутніми, при тому залишаючись повністю відкритими до світу. Ми багатонаціональна, багатокультурна країна, яка мусить випрацювати державний контекст. Навіть в найважчі часи країн світу формувалася ота національна ідея на власній ідентичності.

Говорячи про напрацювання уряду, то ми почали зі створення важливих інституційних майданчиків. Той же закон про мову має ще надцять підзаконних і нормативних актів, які треба продовжувати приймати, бо це розвиток до 2030 року. Це питання кіно, книги, всіх культурних процесів. Закон про землю, яка має великі ризики опинитися не в наших руках. Стоїть питання: що на ній буде, який наратив буде надалі на цій землі? Я дуже хочу, щоб ми поважали не просто територію: бо ж чи це просто територія, де ти працюєш, чи це твоя батьківщина, на якій тобі дали життя і за яку ти готовий його і віддати.

Побажання для українців в Новому році

Новий рік, Різдво — це такі дивні дні, вечори й ночі, коли людина щось аналізує, згадує щось добре або щось болісне у році, який минає, і дуже хочеться, щоб все найкраще, що було цьогоріч — взяли з собою в новий. Щоб добрі діла примножувалися, щоб був затишок в родинах, щоб агресор не ступив жодного сантименту на нашу святу землю, а навпаки — зрозумів нашу силу і міць, зрозумів, що сюди лізти не треба. Щоби в наших родинах не було смутку втрати, щоби ми були здорові і в нас був сильний імунітет до вірусу, який напав на людство. І щоби сила любові, яка супроводжує всі наші свята, залишалася з нами надалі.

Віра Коновал - pravdatutnews.com