Роман подолав сотні кілометрів, щоб нарешті потрапити сюди – у реабілітаційний центр «Незламні». Мета - лише одна.

Це в мене надія, що я назад вже буду їхати на своїх ногах, - Роман Полтавець, захисник.

Роман наш захисник. Йому всього 37. На початку березня його призвали на військову службу. Чи йти боронити свою землю не вагався ні на мить. Єдине, що до останнього не хотів казати дружині, бо знав – вона відреагує болісно.

Я їй кажу, розумієш. Ну все одно надо йти. Ну комусь то надо йти. Ти ж розумієш. Сьогодні-завтра вони будуть у нас.

Воно страшно. Ну ти йдеш тому що це твоя земля. Ти захищаєш перш за все своїх близьких, - пояснює Роман Полтавець, захисник

І Роман пішов захищати. Спочатку стояв на позиції, а згодом отримав з побратимами наказ – потрібно йти в контрнаступ. Тоді було розуміло, що повернуться звідти не усі. Проте страху за себе не було, лише за рідних.

За себе я не дуже так і багато хлопців що там були, за себе ми мало то там. Ми все всі були схвильовані і дуже турбувалися за рідних, за рідних. От якось про себе ну та нічо. Жартували та нічо хлопці, от як наприклад ми виходили десь там на завдання, ми завжди там телефони чи брали, не брали з собою і ми завжди там Сергій, от друг щоб ти знав як мій телефон розблокувати і кому першому набрать. Ти мені. Ну щоб ми там спілкувалися. Ти меін набриєш ну там. Не дай Бог шось трпиться хлопці, ну сообщіть. Це тяжко дуже сказать рідних що там щось трапилось. Дуже тяжко. Це просто хто не був це ніхто не відчував шо подзвонить рідним і сказать що немає. Ну немає людини, - каже Роман Полтавець, захисник.

19 червня, контрнаступ. Наші військові рухаються до селища, яке зайняв ворог. Йдучи Роман помічає сховану в листі розтяжку, до якої якраз прямував їхній військовий медик.

Я йшов ззаді. Він ногою якраз зачіпаєю я дивлюсь він листя згрібає і натягується прожилка, з під цього листя блиснуло таке як то, я його одразу зупинився. Ми побачили, що були дві розтяжки ну і все. Він зупинився, він акуратно переступив і пішов далі, - розповідає Роман Полтавець, захисник

Роман залишився попередити про небезпеку інших. Коли вже усі перейшли, він переступив через розтяжку, зробив декілька кроків і пролунав вибух. Що це було, наш захисник не знає і досі. Близько 5 військових поранені,а найважче дісталось саме Романові. Йому відірвало праву ногу. Першу допомогу надали в лікарні у Чугуєві. Наважитись подзвонити дружині він зміг лише на третій день. Каже, боявся. Думав, що покине.

Я їй зателефонував і говорю. Кажу привет. Привет. Каже де ти був. Я кажу. Лєн я трішки попав. Вона каже в якому смислі попав. Ну кажу ходили на завдання, мене поранили. В мене кінцівки нема. Вона як так, як так. Не може буть, як так. Де ти є, можна до отебе приїхать. Я кажу лежу в такому то такому то і вони одразу приїхали, - каже Роман Полтавець, захисник

Майже 4 місяці Роман мріяв, що знову стане на ноги. І ось цей час настав. Залишилось лише навчитись – жити по новому.

В принципі як для тимчасового протезу то дуже і дуже добре. З атиждень- максимум два часу ми будемо вас переставляти на постійні вже.

Я зможу час щас. Надо мені вийти шось десь узять, шось десь підремонтувать, вдома, чи шось там допомогти, я вже смогу сам. Це якби сказать друге життя моє, - щасливо розповідає Роман Полтавець, захисник

Зайшов наш захисник на милицях, а вийшов, так як і мріяв – на двох ногах.

Та таких протезів, на жаль, потребує ще багато наших захисників. І кожен з нас може їм допомогти.

Зараз в рамках благодійного проєкту протези для незламних ми продовжуємо збір на найсучасніші біонічні протези для наших захисників. Ми вже маємо 17 млн грн і розуміємо що принаймні 10 класних протезів ми зможемо поставити, - сказала Ірина Заславець, директорка з розвитку Першого медоб’єднання Львова.

Долучитись до збору можна зайшовши на сайт добро-юа і натиснути кнопку «підтримати».

Злата Новосельська - pravdatutnews.com