Я завʼязала дитині очі, щоб вона не бачила тіл мертвих сусідів, - Лариса із Харкова розповіла про те, як вплинула на їхнє з донькою життя війна та про відновлення у Recovery Camp

Recovery Camp - одноденні та шестиденні табори для ВПО, де зцілення стає по-справжньому можливим.

Пані Ларисі 52 роки, її дочці 16, вони з Харкова, 6 березня 2022 року їхнє життя змінилось безповоротно. Серед ночі у будинок родини потрапила ракета. Ціна їхнього життя - декілька хвилин, на які вони затримались в квартирі, перш ніж вибігти до сходової клітки. 

...ми з чоловіком почули вибухи, що наближалися один за одним. Дитина вже спала, ми почули як сусіди почали спускатись сходовою кліткою вниз. Я встигла взяти лише пакет “Сільпо”, який стояв в коридорі, тоді пролунав наступний вибух і посипалось скло. Ми з чоловіком мовчки почали спускатись сходами, де вже лежали тіла мертвих сусідів, які побігли першими. Я зав’язала дитині очі шарфом, щоб вона не бачила тіл мертвих сусідів.

Як далі відбувалась ваша реабілітація і скільки часу потрібно було, щоб відновитись? 

Часу на реабілітацію не було. Я з дитиною пішла до батьків чоловіка, вони  живуть у передмісті, а чоловік залишився в Харкові в бомбосховищі, щоб допомагати місцевим службам. Свекор із свекрухою звільнили нам перший поверх будинку, а самі пішли на другий. Ми заспокоювали їх і так заспокоїлись самі. Це і була наша реабілітація. Ми просто чекали, що невдовзі все закінчиться і тоді вже подумаємо про відновлення.

Як ваша донька проживала ці події? 

Донька дуже хвилювалась за батька, бо вона татова донечка. Хвилювалася, що якщо передмістя та Харків розʼєднають, то не вдасться бачитися з батьком. Просила, щоб поїхати до тата, готова була навіть там з ним жити у підвалі, головне, щоб усі разом. Ми дуже боялися, що розлучимось назавжди. Донька навіть перестала спілкуватися зі мною. Замкнулася в собі, стала ще більше часу проводити в телефоні. 

Що ви робили, аби полегшити стрес від війни для себе та для доньки? 

Єдине, що я могла їй казати, що скоро все закінчиться. А коли минув місяць, то було страшно, що це станеться зовсім не скоро. Ми майже увесь час сиділи у підвалі в будинку батьків, виходили на верх тільки зробити чай і бутерброди, а потім знову спускалися в підвал. До повномасштабного вторгнення донька ходила на гуртки, танці, вела активне соціальне життя, виступала з танцювальною групою. А коли все почалося, вона ніби потухла психологічно. Про фізичне самопочуття, навчання, взагалі говорити складно. Та й у мене самої ресурс був не те що на нулі, а в мінусі. У мене був дуже складний вибір:  поїхати кудись, аби врятувати доньку, або зберегти родину та дати їй можливість бачитися з батьком.

Тим паче, що для доньки батько більший авторитет. Тому для нас залишитись – було складним, але найкращим рішенням.  

Чи був у вас до цих подій досвід роботи з психологом?

Ні, до війни з психологом ніколи не працювали. До війни в нас був дім, робота, відпочинок – це був наш психолог. Ми були щасливі. 

За чим сумуєте з довоєнного життя?

Може це буде смішно зі сторони, але я постійно згадую своє улюблене горнятко і дім. Ми довго тягнулись до того, щоб вдома було добре. Молоді люди мене зрозуміють, але коли тобі за 50, розумієш, що ти вже не заробиш на нову квартиру, не зробиш там ремонт такий як ти хочеш. У мене зараз на фоні хвилювання навіть почалися висипи на тілі, тому я інколи сумую за довоєнним життям.

Чи достатньо 6 днів для реабілітації і як вам у таборі Recovery Camp?

Для нас ці шість днів як санаторій. Це можливість відновити ресурс. Ми дуже зраділи, коли побачили себе у списках. Тут у таборі донька почала знову трішки відкриватись, знайшла собі подругу і вже з’явилося два залицяльники. Почала знову танцювати. Я і сама трішки підтанцьовую, тому ця реабілітація для нас як ковток свіжого повітря. 

17 лютого Лариса з донькою повернуться знову до передмістя Харкова. Шість днів відновлення та реабілітації допоможуть їм всередині себе побудувати нову опору та перезапустити стосунки одна з одною. 

Кожна дитина гідна щасливого і мирного дитинства, кожна матір гідна найкращих умов для виховання своїх дітей, для цього потрібна якісна реабілітація та повноцінне відновлення. Саме тому у квітні 2022 року ми створили проєкту “Recovery Camp”, тоді це були одноденні табори. Нашим головним завданням було надати першу кризову психоемоційну допомогу якнайбільшій кількості матерів і дітей ВПО. А також виявити ті сім’ї, які гостро потребують системної роботи з психологом, організувати їм таку можливість. За весну та літо 2022 року в таборі взяло участь більше 5000 учасників. 

З вересня 2022 року було впроваджено програму психоемоційної реабілітації дітей в форматі 6-денних таборів. Тут учасниками уже є діти та матері, які проживають на територіях, де велися чи ведуться бойові дії. Ці сім’ї на 6 днів приїжджають до Львова, до нас у табір.  

Тут уже наше завдання не лише надати  кризову психологічну допомогу, а створити всі умови для якісної психоемоційної реабілітації дітей та їх матерів,  —  розповідає координаторка проєкту Христина Дудашвілі. 

У світі, де діти та матері стикаються з випробуваннями війни та переміщення з рідних домівок, психологічно-емоційна підтримка стає невід’ємною частиною зцілення та відновлення.

У таборах психологічно-емоційної реабілітації Recovery Camp діти та матері, що постраждали від війни, знаходять надійну опору та можливість для зцілення душі і серця. Кожен день у таборі - це шанс на нове життя, нові дружби та відкриття…

Пишуть у себе на сторінці в інстаграмі організатори. 

Проєкт RECOVERY CAMP реалізується БО БФ «Щире серце» в межах програми «Спроможні та сильні», що виконується Фондом Східна Європа за підтримки Швейцарії.