Без іграшок і книг 40 днів діти-сироти жили в одному з підвалів Лисичанська. Без питної води, світла та тепла. Мати-вихователька дитбудинку сімейного типу Людмила Ковриженко розповідає: у коротких перервах між обстрілами хлопці-підлітки бігали по життєдайну.  

Найшли колодязь на вулиці, але ж то вода – непитна. У нас там шахтні води, гірко. Но як почали кидати фосфорні бомби, ми почали травитися, вже не стали сніг збирати, з тою водою з-під снігу нічого не можна було робити, — розповідає Людмила Ковриженко, мати-вихователька дитячого будинку сімейного типу з Лисичанська.

І після цього малечу з чотирьох дитбудинків евакуювали до Львова. Загалом 40 дітей-сиріт віком від 9 до 18 років.  

Нині ж деякі з них малювали графіті на одній з міських огорож. Допомагали їм місцеві однолітки під кураторством викладачів Школи мистецтв вільних і небайдужих.    

Ідея нашого малюнку в тому, щоб не робити готове, а щоб вони самі тільки розмальовували фон, ви бачите, виходить суперкольоровий фон, а ми вже зверху додамо трошки свого. Центром цих малюнків напис «Доброго вечора, ми з України», але він буде в дитячій тематиці. Трішки відрізнятися від того, що ми чуємо завжди, — зазначає Олександра Нагірна, керівниця напряму дизайну Школи вільних та небайдужих. 

Надя – одна з тих, хто пережила жахи московської навали. Каже: Львів їй подобається, але з часом хоче повернутися до рідного українського Лисичанська.  

– Он красивый, здания красивые.

– Ти хочеш тут жити завжди?

– Нет, я хочу домой, - Надя, переселенка з Лисичанська. 

Вас також може зацікавити стаття: Місто Лисичанськ, на Луганщині, залишилось без води до кінця війни

Підтримай нас на Patreon: https://www.patreon.com/pravdatutlviv   

Віра Коновал - pravdatutnews.com