Ніч проти 7 липня в більшості українців ознаменується зі святом Івана Купала. Безліч звичаїв, традицій та вірувань пов’язані із цим днем. Перша згадка про них сягає сивої давнини, як день літнього сонцестояння. Етнологи кажуть: свято в більшості було популярним серед молоді: стрибки через ватру, пускання вінків на воду, співання купальських пісень.

«Власне, ось ці забавки, асоціюються переважно з молоддю. Хоча на купальське дійство ходили раніше всі. Старші такої активної участі не брали, але скажімо, їм теж було весело дивитися. Вони підказували слова пісень, наприклад», - розповідає етнолог  Володимир Галайчук.

Вірили наші предки і у відьом та чарзілля, за яким у цей день мандрували до лісу. А ще шукати міфічний цвіт папороті. До нині ж подекуди збереглася традиція маїти хату лопухами.

«От недаремно в багатьох місцевостях, зокрема і тут в нас на Опіллі, і частина Волині, і Поділля, навіть туди на Бойківщину  називали це свято Іван-Лопуха чи Іван-Лопух, чи Іван-Лепух. Тому що маїли так само лопухом», - додає  етнолог.

На сьогодні ж більшість традицій залишаються лише на сторінках книжок. А от вареники із різноманітними ягодами цього дня й донині готують деякі українські родини. Та, на жаль, не усі знають чи пам’ятають, що 7 липня - це християнське свято Різдва Іоанна Хрестителя. 

Старший науковий співробітник Львівського музею історії релігії Богдан Литвин каже:«Це свято в народній свідомості перемішалося. І як правило, якщо спитати зараз 10 людей на пл. Ринок, всі скажуть, ну 7 з 10, що це Івана Купала. І тільки 3 чоловіка з 10, і переважно ті, які вийшли з церкви, що сьогодні Івана Хрестителя чи то Івана Предтечі».

Саме через розгульних характер свята Івана Купала церква здавна боролася із звичаями його святкування, пояснюють фахівці. Старання не були марними, адже чимало традицій та звичаїв дохристиянського періоду на сьогодні залишаються лише згадкою. Тоді як християни у цей день відвідують храми.

«В основному, то треба в цей день прийти до церкви, щоб послухати про це покаяння, про це пророцтво, яке здійснилося. Про пророка, який прийшов перед Ісусом Христом, якого він сам вважав доволі такою важливою віхою в своєму житті, як водне хрещення», - пояснює Богдан Литвин.

Священнослужителі ж запевняють, що нічого спільного між церковними та дохристиянськими традиціям немає. 

«Коли християнство прийшло на Київську Русь, було прийнято Володимиром, його  приймало переважно населення, яке було перед тим поганським. Не невіруючим, але воно мало різних таких  собі богів. І відповідно вони християнським святим приплітали різні характеристики різних богів поганських», - каже о. Юстин Бойко, синкел у справах монашества Львівської архиєпархії УГКЦ. 

У тому й вбачається причина такої тонкої грані між релігіями. Натомість церква наголошує на важливості знати, хто такий Іоанна Хреститель. 

о. Юстин Бойко пояснює: «Він був великим пророком, який приготовляв дорогу для приходу на Землю Божого сина. А з іншої сторони він очищував нарід, який дуже сильно морально деградував у свій час. І закликав його до покаяння, тобто до перегляду власного життя у світлі Божих заповідей».

При цьому, якщо певні народні традиції додають людському життю якогось змісту, а головне не викривлюють віри і Святого Письма, то церква до цього ставиться цілком спокійно, - каже священнослужитель.

https://www.youtube.com/watch?v=mFn4nlFf-w8

Авторка: Марічка Драбич