Фото: depositphotos

ПравдаТУТ News розповідає детальніше про одну із найтрагічніших сторінок історії українців, яка забрала життя близько 10 млн українців.

Причини та особливості 

Серед причин штучного голоду були встановлені державою високі, нереальні  хлібозаготівельні плани та експорт зерна за кордон, щоб отримати кошти для проведення індустріалізації. Радянська влада так хотіла підірвати соціяльну базу опору українців сталінському режиму та встановити тотальний контроль над усіма верствами населення. 

Верхівка СРСР робила тоді все, щоб знищити український народ: запровадила паспортний режим; оточила Україну загороджувальними загонами для перешкоджання появи селян у містах та інших республіках; ухвалила постанову “Про охорону соціялістичної власности” (у народі – “Закон про п’ять колосків”),   унаслідок чого голод охопив практично всі землі Наддніпрянщини. Доведено й те, що існували випадки канібалізму через порушення психіки людей унаслідок голоду. 

Фото: Суспільне Мовлення

Паспортну систему в СРСР запровадили 1932 року, однак селяни паспортів не отримали. Тому через це не могли безперешкодно потрапити в місто, де була їжа. Окрім цього, ввели й “чорні дошки” – список сіл-боржників із хлібозаготівлі, яких позбавили будь-якої державної підтримки. 

Також восени 1932-го спеціяльна комісія з Москви на чолі з головою Ради народних комісарів СРСР В’ячеславом Молотовим приїхала в Україну. Її метою було вилучити зерно в селян за будь-яку ціну, яке згодом вивезли до Росії та продали за кордон.  

Так радянська влада зламала опір українців колгоспній системі. До того ж навмисно знищила найпрацьовитіших селян, а українські села заселила переселенцями з Росії.   

За різними даними, унаслідок Голодомору 1932-1933 рр. загинуло від 3 до 10 млн людей.

Колективна травма

Голодомори не тільки забрали життя мільйонів українців, а й завдали колективної травми майбутнім поколінням. За словами психолога Павла Горностая, є два способи опрацювання колективної травми: 

• окультурювання: через культурні і мистецькі форми – епос давніх часів, де описували травмівні події, пам’ятники, присвячені трагедії чи жертвам, музичні твори, поезія, пісні;
• ритуалізація: відзначення роковин, увічнення в топоніміці – називання вулиць і міст іменами героїв.

Фото: depositphotos

Сьогодні в Україні є пам’ятники, поезія, музичні твори, присвячені пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр., вулиці, названі на честь людей, пов’язаних із цією трагедією, та 2022-го року також з’явилася й перша пісня про цю катастрофу – “Жовтий князь” за мотивами однойменної книги Василя Барки. Після її релізу в соцмережах авдиторія одразу поділилася на дві групи: одна стверджує, що цей трек доводить до мурашок на шкірі та торкається душі, а інша переконана, що тема Голодомору не має звучати в піснях, і дехто й прирівнює це до “голодної туси”.

Проте П. Горностай уважає, що ця пісня – ще один крок до подолання тієї колективної травми.

Окультурювання колективної травми – це тривалий системний процес. Однієї пісні, на жаль, для цього недостатньо. Окрім того, треба, щоб ця пісня стала частиною музичної атмосфери суспільства, була впізнаваною. Чи зможе вона виконати таку місію, не знаю, у мене немає впевнености. Тема Голодомору – дуже важка. Тому частина слухачів не готова її сприймати. Проте поява цієї пісні може стати вагомим кроком окультурювання, тому що руйнує заборони навколо цієї теми. Через це інша частина слухачів, навпаки, відчула сильну потребу в емоційному приєднанні до травми. Значення пісні не стільки в зціленні, скільки в розкритті травми, а це досить болісний процес. Це – ніби зірвати пов’язку із задавненої рани. Але без цього етапу неможливе подальше зцілення. Скажу більше, кліп пробуджує, на мою думку, почуття болю і гніву, які дуже важливі на початковому етапі зцілення. Але їх недостатньо для завершеного катарсису як важливої ланки окультурювання, – розповідає Павло Горностай

Українці не знають свого минулого? 

Природа сучасної російсько-української війни захована в радянській і старій імперській минувшині, – стверджують Валерій Смолій та Олексій Ясь

Сьогодні багато українців не знають своєї історії. Проте після початку російського повномасштабного вторгнення в Україну все більше людей, особливо з Наддніпрянщини, відкривають для себе злочини, які росіяни вчиняли в минулому стосовно їхніх родичів. Наприклад, Яна Руденко, яка пережила катастрофу в Бучі, розповіла, що лише після тих злочинів московитів, які вона побачила на власні очі в окупованому місті, дізналася деталі історії свого роду.

Дуже багато іноземців знають історію своєї родини до 500-700 років тому. А що знають українці? А нічого ми не знаємо. Бо нас убивали, ґвалтували, виселяли, спалювали архіви, книжки, будинки, домівки. Я вже після Бучі дізналася, що протягом 1932-1933 рр. перша дитина моєї прабабусі і її три молодших брати загинули на Черкащині через Голодомор. Коли моїй іншій бабусі було три роки, 1948 року їх депортували із Івано-Франківщини. А на початку Другої світової мого прадіда насильно мобілізували з Одеської области і відправили воювати проти Фінляндії в Зимовій війні, – розповідає дівчина

Тобто українці, лише переживши зараз те, що частково або й повністю пережили їхні предки, дізнаються про катастрофічні злочини росіян, зокрема й про Голодомор. 

Фото: UKRINFORM

Голодомор – геноцид

Станом на 2025 рік Голодомор визнали геноцидом Європейський парламент, ПАРЄ, ЮНЕСКО, Ватикан та парламенти понад 28 країн, серед яких: Німеччина, Франція, Великобританія, Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Бразилія, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США, Угорщина, Португалія.

Окрім цього, ще кілька країн засудили Голодомор як акт знищення людства, учинений тоталітарним сталінським режимом, зокрема: Андорра, Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Словаччина, США, Чехія, Чилі, Ірландія та Молдова, – що свідчить про можливість визнання Голодомору геноцидом у близькому майбутньому.

Юрій Маркевич - pravdatutnews.com