Вже багато років ми використовуємо слово «малорос» як антипод націоналіста і вже не намагаємося зрозуміти чи виправдати зросійщених українців.

Якщо повернутися до витоків цього питання, ми можемо опинитися ще за часів козацької України, тому годі й говорити про видалення цієї ракової пухлини за рік повномасштабного вторгнення.

Посилаючись на Євгена Маланюка, малоросійство є центральною проблемою Державної України, проблемою, яка потребує часу і висить над цією ж таки державністю грізним нагадуванням про минуле.

Сьогодні ми знову пересвідчуємося, що захопити владу легше ніж її втримати, а здобута кров`ю незалежність і воля  не заважає деяким українцям ментально бути рабами, переписаної  Росією, багатовікової історії.

Але не варто звинувачувати зросійщених українців у всіх бідах. Наївно думати, що малороси просто неосвічені чи не ознайомлені з історією, якби це було так, то вистачило б просто просвітити їх і проблеми як не було. Але наслідки жорсткого переписування історії, висміювання національних символів, присвоєння СРСР видатних людей і багатьох років терору не проходять за рік. Малоросійство багато віків укорінювалосся – його так швидко не позбутися. Але, як писав Євген Маланюк: «Саме усвідомлення в собі комплексу малоросійства – було б вже значним кроком вперед, так само, як поставлення діагнозу є початком лікування».

Якщо малоросійство – це хвороба, що стосується не політики, а культури, то породжене ним, москвофільство – реальна загроза в політичній сфері. Про це, знову ж таки, свідчить історія: від козацьких договорів – до останніх 30 років назалежності. Коли в управлінні державою беруть участь партії  і посадовці, що є держрадниками( такий досвід ми маємо), дивно сподіватися на хороший результат.

На жаль, досі є багато людей проросійських поглядів, які так чи інакше впливають долю України. Гарячий приклад ззовні – депутати австрійської партії FPO, що вийшли із зали під час відеозвернення президента України Володимира Зеленського. На жаль, вони продемонстрували не позицію нейтралітету, а підтримку РФ, з якою в них роки співпраці і дружби.  

Проросійські настрої є усюди, щоб далеко не ходити – новина датована початком березня цього року: у Празі демонстранти намагалися зняти прапор України, який вивісили на знак солідарності ще минулого року.

Проте, найбільшою небезпекою лишаються проросійські настрої українців. Наприкінці минулого року компанія «Active Group» за допомогою онлайн-панелі «SunFlower Sociology» провела цікаве опитування на цю тему серед українців. «Респондентів, у яких були проросійські налаштовані знайомі, запитали про те, як змінилася думка цих знайомих після 24 лютого.

18,4% опитаних сказали, що більшість залишилась проросійськими, 29,8% – що приблизно половина цих знайомих стала проукраїнськими, а половина залишились проросійськими. Ще 29,8% опитаних відповіли, що більшість згаданих знайомих стали проукраїнськими. 21,1% не визначилися з відповіддю.» – “Active Group ”.

Отож, ми не можемо дозволити собі збайдужіти, втомитися, забути чи «відпустити» цю війну – зараз твориться історія. Поки одні захищають кордони і працюють на перемогу, інші повинні творити Духовну суверенність – ліки проти малоросійства, проти «національного пораженства», те, що убезпечить нас від втрати державності, як і писав Євген Маланюк.