Дедалі більше стрічка новин українців рясніє заголовками про те, що росія збільшує свій вплив на Заході. Небезпідставно, адже це відбувається на тлі зростання популярності партій, які виступають проти передачі зброї Україні, а відтак – їхньої перемоги на останніх виборах у Словаччині та Нідерландах. Особливе побоювання викликають вибори-2024 до Європарламенту. Не розчарували українців бодай вибори в Польщі, однак і там не обходиться без претензій до України. Разом із тим існують проросійське керівництво Угорщини, деякі французькі, а також німецькі політичні сили. Останні навіть зараз отримують кошти від росії, згідно з розслідуванням видань The Insider і Spigel. 

Кажуть: «Не можеш перемогти – очоль», – і, здається, росія вирішила прислухатися до цього прислів’я. Втім як діє проросійське лобі на Заході та наскільки сильно діють російські наративи в державах євроатлантичного блоку? 

У ЗМІ часто наголошують на тому, що партії, які  виступають проти військової допомоги Україні – ультраправі. Здавалося б, чому саме радикальні, а не помірковані партії? Відповідь вимальовується проста – зазвичай це найбільші євроскептики. Історично росія веде подібну риторику, а отже, ідейно вони близькі. Тим паче склалося так, що росіяни декларують тези, які імпонують ультраправим політикам. На темі одностатевих шлюбів чи мігрантів радикальні праві сходяться з росіянами. Відтак подібною риторикою політики проштовхують блокування фінансової допомоги та передачі зброї Україні. Це цілком логічно, і варте уточнення, аби порозумітися. Однак у жодному випадку не можна ставити знак «дорівнює» між противниками загаданих явищ та росіянами, адже «російські наративи» – це передовсім про інтерес рф у її війні проти України. Водночас є інший нюанс: через не надто коректну подачу інформації у новинах з’являється хибний стереотип, буцімто якщо ультраправі - то відразу «під росіянами». Фактично відкидати «європейські цінності» можуть і більш помірковані політсили, які ще й ідеологічно ліві. Наприклад, однією з таких є словацька партія «Курс — соціальна демократія» (SMER), якою керує одіозний прем’єр країни Роберт Фіцо. Натомість «Брати Італії», яких у ЗМІ називали ультраправими і з якої походить прем’єр-міністерка Джорджа Мелоні, виступає за Україну. Тож ким саме цікавиться росія? Виходить, не «радикалами» чи «центром», не «лівими» чи «правими», а саме євроскептиками.

Повертаючись до тієї ж Словаччини – проросійські сили мають більшість у парламенті. Ще перед виборами 2023 року з їхнього боку надходили заяви про те, що Словаччина не допомагатиме Україні зброєю. Ідеться про вже згадану партію Фіцо SMER та Національну партію Словаччини (політики декларують, що вона «національно орієнтована, консервативна, правоцентристська»). Вихідцем з останньої є міністерка культури Мартіна Шимковічова. Вона скасувала розпорядження про заборону культурної співпраці Словаччини та росії/білорусі, мовляв, митці «не повинні платити» за «військові конфлікти», яких «десятки». Разом із тим, попри всі свої заяви та риторику загалом, Словаччина таки підтримала програму Ukraine Facility (йдеться про 50 млрд євро від ЄС, які блокувала Угорщина). Роберт Фіцо у цій площині публічно погодився із позицією Будапешта. З іншого боку, Братислава досі не надає Києву зброю централізовано, хоча до перемоги соціал-демократів та консерваторів словаки були важливими партнерами України. Сумарно, від початку повномасштабного вторгнення, вони надали Україні 671 млн євро допомоги.  

Чому ж під час третього прем’єрства Фіцо так блокує все, що стосується підтримки України? 

Йтиметься про каденцію Фіцо 2012-2018 років. Згідно з даними американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень,  ще в нульових смерівців фінансувала компанія, яку Польща навіть звинуватила у співпраці з російськими спецслужбами, а сам Фіцо відвідував мітинг «Єдиної росії» у 2011 році. Втім і самі дослідники визнають – прямих доказів співпраці з російськими спецслужбами небагато. Зрештою точно можна запевнити, що ці дві ідеологічно різні політсили об’єднує одне – євроскептицизм і послідовна підтримка рф ще задовго до не лише 2022-го, а й 2014 року. 

Сусідня Угорщина, на чолі з Віктором Орбаном, вже давно відома не лише проросійськими заявами, а й відверто антиукраїнськими. Варто лише згадати, як прем’єр з’явився на одному з футбольних матчів у шарфі з мапою «Великої Угорщини», де було зображено українське Закарпаття. Нещодавно саме Будапешт блокував 50 млрд євро допомоги нашій державі. Великий акцент Орбан та його команда роблять на російських природних ресурсах. Наприклад, після початку повномасштабного вторгнення в інтерв’ю для Mandiner він виступив проти санкцій з боку Євросоюзу і заявив, що енергетичні ресурси з росії важливі для інтересів Угорщини: 

«Якби ми припинили енергетичну співпрацю з Росією, рахунки за електроенергію кожної угорської родини за один місяць зросли б утричі. Тому я не підтримую такий крок. Ціну війни не повинні платити угорські родини». 

Міністр закордонних справ Петер Сіярто зокрема відвідав москву, аби домовитися про нові поставки газу в країну. Тобто саме із тісними економічними зв’язками урядів Орбана з 2010 року пов’язані такі наративи.  

Якщо згадувати Польщу, то, звісно ж, в обидвох найсильніших конкурентних партій – «Права і Справедливості» (звідти президент Анджей Дуда та колишній прем’єр Матеуш Моравецький) та «Громадянської платформи» на чолі з чинним головою уряду Дональдом Туском – немає риторики про блокування постачання зброї чи шляху України в ЄС та НАТО. Усі речі, які могли би потурати російській пропаганді (наприклад, питання Волинської трагедії), є виключно вираженням польських національних інтересів. Наприклад, Моравецький у 2022 році ставив знак «дорівнює» між УПА та путіним. Оскільки польська історіографія наполягає на злочинності українських героїв, це звучить логічно. Тож тут не так проросійський, як антиукраїнський наратив. Разом із тим, певну популярність має партія «Конфедерація». На останніх виборах до польського Сейму вона «взяла» 18 місць. Це за своєю суттю об’єднання кількох правих рухів, які розділяють польський націоналізм, і не всі з них поважають дії росії попри риторику, спрямовану проти українських героїв. «Конфедерація» стоїть на євроскептичних позиціях, одне з крил партії висловлювалося про вихід Польщі з ЄС. Її віднедавна колишній діяч Януш Корвін-Мікке виправдовував геноцид українців у Бучі, а також відвідував окупований Крим. Зрештою і серед теперішніх діячів вистачає прихильників російських наративів – політик від цієї партії Гжегож Браун був єдиним, хто напередодні повномасштабного вторгнення не голосував за резолюцію Сейму із закликом до ЄС та НАТО допомогти Україні. Не обійшлося без імовірного російського сліду й у протестах польських фермерів на кордоні з Україною. Ця тема нині дуже часто з’являється у стрічці новин і викликає очевидне обурення – особливо, коли мітингувальники висипали з українських фур зерно біля Дорогобуська. Одним з організаторів блокади кордону є очільник осередку «Конфедерації» у Люблінському воєводстві Рафал Меклер. Він зловтішався розсипаному зерну на своїй сторінці в X, а також оприлюднив світлину з протестувальниками, які тримали банер «Кінець гостинам, невдячні сучі сини». Політик є власником транспортної компанії, а сам він в інтерв’ю польському виданню РАР скаржився на втрату зв’язків з ринками рф та білорусі.  

Також вагомими є німецька «Альтернатива для Німеччини» (AfD), яка є другою за популярністю в країні, та французьке «Національне об’єднання». Остання добре знайома українцям за колишньою лідеркою партії Марін Ле Пен, яка з 2014 року послідовно підтримує дії росії. Партії мають зв’язки з окупантами й отримують звідти фінансування. Так, за свіжим розслідуванням The Insider і Spigel 2023 року, AfD пов’язана з кремлем посередником, який не лише отримував гроші від кремля, а й листувався з полковником фсб. Цією особою був львів’янин Володимир Сергієнко. Також він є помічником депутата партії Ойгена Шмідта. Шмідт, як повідомляє німецький суспільний мовник ARD, неодноразово поширював російські наративи, часто виступав на пропагандистських передачах країни-агресорки. На наступний день після початку повномасштабного вторгнення політик критикував Німеччину на телеканалі міноборони рф «Звєзда» за начебто відсутність альтернативних думок. Власне, лідер партії Тіно Хрупалла у листопаді 2022 року в інтерв’ю каналу ZDF заявляв, що не вважає путіна воєнним злочинцем. Під час активних ракетних обстрілів української енергетичної інфраструктури він назвав це відповіддю на «українські атаки по російській території». Показово, що прикладом буцімто «російської території» Хрупалла вважає Кримський міст. Звісно, лідер «Альтернативи для Німеччини» вважає відповідальною за війну рф, однак і додав, що постачання зброї Україні нічого не вирішить. Таким чином політик озвучив типову тезу для всіх європейських партій, які вважаються проросійськими. Окрім того, нещодавно у німецькій політиці з’явилася небезпечно сильна конкурентка для партії Хрупалли – «Альянс Сари Вагенкнехт». Нова політсила також заперечує необхідність вступу України в Євросоюз та постачання зброї на фронт. До того ж, наполягає на мирних переговорах.   

Тим часом, партія Марін Ле Пен, яка в 2014 році отримала позику в банку, що пов’язують із кремлем, стала стриманішою у висловлюваннях після 24 лютого. Політики категорично не заперечують надання зброї Україні, за винятком наступальної техніки. У 2023 році парламентське розслідування у Франції визнало, що «Національне об’єднання» слугувало «каналом зв’язку» для росії.  

Хвилювання щодо активності таких партій посилюється, коли йдеться про вибори до Європарламенту у червні цього року. Якщо раніше помірковані політичні сили стримували радикальні, після виборів годі й на це розраховувати – запевняють оглядачі видання Politico. 

Аналітичний центр European Council on Foreign Relations прогнозує: 

цілком можливо, що вперше «популістська права коаліція християнських демократів, консерваторів і радикальних правих членів Європарламенту» отримає більшість. Те, що це цілком можливо, експерти центру ілюструють листопадовими виборами в Нідерландах, де перше місце посіла «Партія свободи», яка підтримує вихід країни з ЄС. Як повідомляє The Guardian, її лідер Герт Вілдерс є противником надання зброї Україні. Як і його французькі однодумці, після 24 лютого політик став вести більш обережну риторику, засудивши повномасштабне вторгнення. Повертаючись до Європейського парламенту, фахівці European Council on Foreign Relations зазначають, що цей інститут не грає першу скрипку ЄС у питанні зовнішньої політики. З іншого боку, це матиме наслідки для здатності Єврокомісії та Ради приймати рішення.  

Це може означати те, що Україні потрібно бути готовою реагувати на виклики, які вже спіткають її в міжнародній політиці. Важливо, що серед «правих» партій, про які йшлося в дослідженні, згадано було політичну силу Джорджі Мелоні «Брати Італії», яка здатна стати однією з найбільших делегацій у Європарламенті. Знову-таки ця партія, хоч і вважається ультраправою, але активно підтримує Україну.