Мирний план Зеленського – міф перемоги чи реалії компромісу?

Так званий «план перемоги» не є ані планом, ані перемогою, і я би взагалі його рекомендував перейменувати, умовно кажучи, в «план перемоги» десь так через 25-50 років, і це - якщо пощастить. 

Іншими словами, коли його виконають наші західні союзники та партнери, тоді про щось можемо говорити. Мені слабо бачиться, що в будь-якій міжнародній практиці планом своїх дій вважалося покладання відповідальності, обов'язків та певної праці на третю сторону. Це, напевно, буде якесь ноу-хау, коли держава своїм «планом перемоги» вважатиме комплекс дій, вчинених абсолютно третіми сторонами під їхню відповідальність, під бажання/небажання, під можливість/неможливість. 

Це не є план війни, це такий собі список побажань, який, напевно, і залишиться, як і все те, що було зроблено цими дилетантами до сьогоднішнього моменту, просто «фільчиною грамотою», чимось формальним, візіонерським, чимось з розряду художньої публіцистики. І, напевно, так до цього й треба ставитися.

Шанси на реалізацію плану перемоги у перспективі місяць – рік – 5 років – 10 років

Те, що називається реалізацією – лежить взагалі поза компетенцією України. Навколо цього все і відбувається. Починаючи від 1-го і закінчуючи 5-м пунктом - все апеляція до третіх сторін. Відповідно, реалізація цих пунктів від них і залежить, і нам тут не доводиться навіть «на кавовій гущі гадати», в який термін, у яких обсягах це буде реалізовано - залишається вже тепер поза нашою зоною гри. Це відповідальність західних союзників.

Мені взагалі у цьому вбачається підступний умисел, тому що в такий спосіб перекинули всю відповідальність на третю сторону. Це є не те, що лицемірно чи підступно, це є з точки зору здорової політики держави навіть злочинно, тому що у такий спосіб буде знайдений винний у компромісних рішеннях, які не зовсім добре сприймаються суспільством, свідомо введеному в оману.

Якісь поступки неминуче будуть, тому що без територіальних втрат ця війна не закінчиться ніколи. Суспільство, накручене на завищені абсолютно ілюзорні ідеалістичні очікування, не сприйме капітуляцію або сприйме її як часткову поразку. У такий спосіб державна влада свідомо готується, і це дуже чітко простежується, просто спихнути відповідальність негативного вантажу рішень на треті сторони. 

Я впевнений, що така маніпуляція дуже тонко прочитується усіма світовими лідерами. Якби був кимось із урядовців чи президентів великої сімки то, якби я взяв цей папірчик, на ньому би замість резюме зверху великим червоним маркером написав би «Хочуть звалити, звалити відповідальність, перекласти її на мене - замість того, щоб самим випродукувати рішення, переосмислювати свої цілі, обдумувати їх на предмет досяжності, реалістичності, практичності».

Міжнародна реакція на мирний план Зеленського: чому не було «вау ефекту»?

«Вау ефекту» західних лідерів та загалом заходу на цей план перемоги і не могло бути, тому що це є переповідка уже давно озвучених побажань України. Це просто переказ всього того, що і так говорилося, плюс пункт про членство в НАТО, яке дискутувалося офрекордс - зараз це винесено ще й пунктом номер один. Захід нічого не почув нового в частині планів української влади, тому що все те, що від них просять, вони і так знають. Для того кожні 3 місяці засідає Рамштайн, це не треба було презентувати.

Всі заголовки західної преси говорять про те, що, умовно кажучи, Києву треба протверезіти раз, підігнати бажане під дійсне - два, і все ж таки відмовитися «від романтичних поглядів на війну». Я дуже на це звернув увагу. Це красивий прикметник. Він дуже виразно окреслює наратив, який свідомо сконструювали, штучно, без підстав для того, з явним перебільшенням для внутрішнього українського вжитку. 

До війни захід ставиться як до жахливої, огидної, потворної катастрофічної дійсності, як до проблеми, яку треба негайно вирішувати, тому що у цьому романтичного нічого немає - це постійні смерті та руйнування.

Тому, якщо сприйняття зміниться в цей бік, воно все стане на свої місця, виклик стане викликом, проблема стане предметом її вирішення. Я думаю, це вже назріває, принаймні у суспільстві.

Чи готові росіяни погодитись на мирний план та які є ризики конфронтації

Я тут ризикну припустити, що вони готові були це зробити до серпня. Як на мене, Курська, в нас це називається «операція», а в західних медіа часто є така синонімія як «авантюрка» або якась «блискавична, контрлогічна дія» або «контрінтуїтивна дія», багато що перевернула саме в частині чисто теоретичної, тому що практичного зближення і не було, але чисто теоретичного, зближення чи можливості говорити між двома непримиренними ворогами.

До цього “ескалаційний індекс”, на який помножена війна, з точки зору Заходу, заходив поступово в тупик, а кожен пат легше розв’язувати… Але зараз з’явилась ядерна небезпека з таким собі “індексом пожвавлення” та обнулення енергетичної інфраструктури взимку, і фактично зникла можливість конструктивного вирішення війни. 

Крім того, говорить, зокрема, Інститут вивчення війни (ISW) і кажуть аналітики Пентагону, тут уже сам плин війни показує, що станом на зараз можливостей відмотати до 1991 року кордони немає навіть теоретичних. Повернути території до стану до 2022 року – це вже був би великий успіх. Швидше за все, зараз розглядається заморозка по теперішніх межах окупації. Як вони зазначають, це буде «наземна дійсність», те, що показує супутник, те, що показує просто карта DeepState. Станом на зараз, все ж таки, Росія виконує план своєї окупації української території по Донбасу і по-трохи доходить до вузлових пунктів, таких як Покровськ. Упродовж останніх 2 місяців було окуповано у 5 разів більше, ніж за останні півтора року. Тому поки що, я думаю, фідбеку від Росії не буде. Вона іде за своїм планом, можливо, ми чогось не знаємо, можливо, будуть задіяні якісь козирі, але станом на зараз я дуже низько оцінюю взагалі будь-яку можливість повернути українські землі.

Настрої українців, зокрема родичів загиблих військових, на такі компроміси, як мирний план

Найпроблемніша для України - це якраз моральна складова, тому що здоровий глузд і все раціональне завжди буде на стороні рішення. Компроміс завжди вважається, ну принаймні у західній філософії, чеснотою. Лише в затятих і «навіжених», будь що, що називається компромісом, це завжди мінус. 

Тому для нас, все ж таки, це питання є більш моральне, ніж раціональне. З точки зору раціонального, я готовий припустити або навіть ствердити, що суспільство абсолютно тверезо дивиться на неминучість територіальних втрат. На емоційному рівні вписуються уже тригери від величезної смертності, від аномально великого каліцтва, від кількості жертв війни. Саме цим буде забарвлене негативне сприйняття.

Маємо розділяти ці питання. Якщо держава піде шляхом емоційного сприйняття, то це, фактично, не тупик, а кінець. Якщо включиться раціональне зерно, прагматично тверезе, холоднокровне і навіть цинічне щодо певних очікувань, власноруч роздутих, то тут є, все ж таки, тема для обмірковування.

Залишається тут лише питання в остаточному рішенні держави, яка, в нашому випадку, очолюється людьми, які є «віртуальними». Якби це були тверезі діячі, державники, у них би спрацьовувала та ж логіка, що спрацьовує і у Байдена, і Макрона, і Шольца, і всіх тих лідерів. 

План перемоги - це рішення для України чи світу?

Безпека тут взагалі ключова, адже навколо неї йде пошук гарантій для України. Як тільки знайдеться їхня формула - рішення буде через «одну секунду». Якщо буде консенсус, що гарантії безпеки для України - членство в НАТО без окупованих територій - рішення треба приймати негайно і забути все, як страшний сон. Якщо гарантіями безпеки будуть якісь там безпекові угоди, підписані з 20+ країнами, і це буде «солідарний пакет безпекових угод», то це інший варіант, дуже теоретичний. Тобто, як тільки Захід для себе вирішить яким чином гарантувати безпеку Україні, то і рішення буде моментальним.

Звичайно, «третя світова», про яку часто говорять, говорять як про таку, яка уже відбувається, це дуже перебільшено. Треба все аналізувати, тому що в сучасному світі не буде світових воєн. Вони всі гібридні, тому що кожна війна, якщо не локальна, вона вже є світовою або колективною. У нашому випадку це взагалі класичний випадок. Захід не є стороною війни, але гроші, фінанси, донорство і озброєння - західне. Ну, тобто це є типова гібридна ситуація, коли ніби і не світова війна, але воює не лише національний ресурс, а й міжнародний.

Захід точно буде стояти на позиціях, тому що це мудрі люди, які про свою безпеку подбали ще в кінці 40-х років минулого століття, коли було утворено Північноатлантичний альянс. І вони, звичайно, будуть робити все, аби унеможливити «заповзання» війни і потрапляння «іскор» на їхній простір. Оце є правильне завдання з точки зору Заходу, і тут треба відштовхуватись, що план перемоги мав би базуватися якраз на гарантіях миру в Європі, а не лише в Україні. Тому цей міжнародний контекст у даному випадку важливий. Я прихильник того, аби в цій війні було третє рішення – не українське і не російське. Країна, де 70% бюджету - західні вливання, де щотижня виставляються списки потреб армії, не може качати права. Це не справедливо зрештою. Думаю, рішення Заходу стане вирішальним у цьому питанні.

Яка альтернатива закінчення війни

Я би відмовився від «романтики» і перелічив чого не буде: не буде перемоги котроїсь зі сторін в повному сенсі.

• Росія не переможе в цій війні. Всі військові цілі Росії не будуть задоволені.
• Україна не переможе в цій війні. Всі очікування України не будуть задоволені.
• Не буде повернення до 1991 року, тому що ідея повернення до 1991 року залишається лише дипломатичною, а не військовою.
• Не може бути капітуляції котроїсь зі сторін.

Виходячи від цього, можемо перераховувати що може бути. Будуть серединні рішення - у якомусь відсотку приймуться до уваги всі сторони. У принципі, мені здається, війна і піде по такому сценарію. Буде занижена планка до реальної цілі, вона буде досягнута через певне рішення, яке буде все одно в собі містити настання сталого миру в Україні. Всі перегорнуть це, як страшну сторінку і навчаться жити далі в таких ось напів підвішених, можливо напів заморожених, але хоча б якихось устабільнених умовах. Але є таке як «форсмажор», який завжди може вклинитися в будь-яку війну, і ці судження можуть бути неактуальними, наприклад, у випадку ядерного тактичного удару. Загалом, це такий собі логічно-прогностичний вектор, яким війна може продовжити рух.