В’ячеслав Чорновіл (квітень 1990 – квітень 1992)

9 квітня 1990 року у Львівській опері розпочала свою роботу обласна рада першого демократичного скликання й у своїй діяльності продовжила традиції українського державотворення, започатковані листопадовим чином у 1918 році. Перебіг перших засідань транслювали радіостанції та ТБ на всю площу перед театром, а потім київська влада припинила ці трансляції, мовляв, через брак коштів. У тих роках ця установа стала фактично «Львівським парламентом», рішення якого часто ставали прикладами для наслідування не лише для інших органів самоврядування, а й для міст. За мету тодішній очільник області поставив – максимально розвивати місцеве самоврядування. Видатний діяч неодноразово давав старт національно-визвольним революціям, паралельно зі Львівщиною, його обрали ще й депутатом верховної ради, де він став одним із лідерів радикального крила демократичної частини.

Микола Горинь (квітень 1994 – квітень 1997)

До посади голови облради Микола Горинь свій шлях почав прокладати з 90-х років, спершу став депутатом, потім заступником і аж у квітні 1992 року обійняв посаду керівника ради. За 2 роки він очолив ще й обласний виконком. Зазначимо, що цей громадсько-політичний діяч походить із родини дисидентів. Цікавим є те, що під час його керівництва встановили першу систему для голосування депутатів, однак її у 2016 році списали, так жодного разу не скориставшись нею. Хоча ще в далекому 1997 за те устаткування заплатили 217 тисяч гривень, хоча в проєкті заклали 500 тисяч гривень. Відтак, встановлене обладнання було недоукомплектованим.

Орест Фурдичко (квітень 1997 – квітень 1998)

Третій голова Львівської облради за фахом був експертом лісового господарства, доктором економічних та сільськогосподарських наук, а також директором інституту агроекології та економіки природокористування. Перш ніж отримати високе звання в облраді був головою комісії з питань екології. Опісля політичного старту у Львові – подався у народні депутати України, пізніше працював на керівних посадах у держкомітеті лісового господарства. Було його помічено на корупційному скандалі.

Степан Сенчук (квітень 1998 – липень 2001)

У той час як дехто при владі нарощує свої статки, Степан Сенчук був переконаний, що до влади повинні приходити люди заможні. Відтак, перший свій бізнес розпочав з того, що у далекому 1978 році на подаровані на весілля гроші поїхав до Росії на закупи. Свого часу він охоплював та очолював владу в регіоні, як виконавчу, так і представницьку. Коли ж настав час обирати, він пішов з поста голови облради, а згодом його зняли й з поста очільника облдержадміністрації. Зазначимо, що на посаді голови Львівської облради його звинувачували в продажу землі. Він був одним із найуспішніших місцевих підприємців: керував декількома хлібзаводами, сільгоспугіддями, озерами та мережею продовольчих магазинів. Його називали одним із найбільших галицьких фінансистів Помаранчевої революції, і він став першим львівським бізнесменом часів Ющенка, якого вбили.

Ярослав Гадзало (липень 2001 – квітень 2002)

З 1995 року Ярослав Гадзало був депутатом Львівської облради, своє життя також пов’язав із сільськогосподарською діяльністю. Був президентом Національної академії аграрних наук України. Потім журналісти-розслідувачі фіксували, як його родичі на Київщині стали власниками декількох земельних ділянках, які раніше були у користуванні, підпорядкованих установам академії аграрних наук.

Михайло Сендак (квітень 2002 – квітень 2006)

Свій професійний шлях розпочав із водія та слюсаря, а згодом доріс до керівника правління АТП у Дрогобичі. Опісля почалася його політична кар’єра. На голосуванні за крісло голови облради його підтримали 48 депутатів, тим часом його однодумці розгорнули під стінами установи тисячний мітинг. У 2004 діяч навіть ініціював розпуск облради й готував подання до голови верховної ради з проханням призначити позачергові вибори, бо ж декілька засідань не вдалося провести через відсутність кворуму.

Мирослав Сеник (квітень 2006 – листопад 2010)

Мінливим був політичний курс Мирослава Сеника, однак партійний вибір чоловіка завжди сприяв політичному зростанню, а себе вважав опозиційним політиком. Великим мінусом роботи обласної ради 5 скликання вважав те, що депутати на цьому рівні не розуміли людей, які створюють робочі місця і наповнюють бюджет. Рішення, які стосувалися бізнесу або конкретного підприємства інколи ухвалювали по 3-4 тижні, зате заклали кошти на ремонт пам’ятника Бандері.

Олег Панькевич (листопад 2010 – листопад 2012)

Перш ніж стати головою Львівської облради, Олег Панькевич працював юридичним консультантом однієї із приватних фірм та депутатом на різних рівнях влади. Зазначимо, що коли його висували на цю посаду – був єдиним кандидатом на цю посаду. Просто його прихильники та однопартійці висловились, пообіцявши, що їхній товариш консолідує депутатський корпус та ухвалюватиме рішення без корупції та неправди. Та за два роки сам склав повноваження у зв’язку з обранням до Верховної Ради у якості нардепа.

Петро Колодій (листопад 2012 – листопад 2015)

До крісла голови львівської облради Петро Колодій пройшов шлях від депутата до першого заступника голови. Паралельно із головуванням очолив Асоціацію органів місцевого самоврядування, а також став співзасновником польсько-українського фестивалю партнерства. Обіймаючи посаду голови облради, ініціював впровадження програми «Електронна Львівщина», суть якої полягала у підвищенні ефективності управління соціально-економічним розвитком області. Неодноразово наполягав на необхідності дерегуляції бізнесу в Україні, а також ініціював створення при Львівській облраді молодіжного парламенту.

Олександр Ганущин (листопад 2015 – грудень 2020)

Реформування медицини, допомога воїнам ООС та розширення природно-заповідного фонду – 5 років головування Олександра Ганущина були також не менш насиченими. Він запам’ятався не лише своєю стандартною фразою на засіданнях «прошу підтримати», а й своєю міжрегіональною співпрацею. Політичний діяч ініціював умовні обміни між дітьми, вчителями та іншими колективами між Львівщиною і Сходом. Також є одним із організаторів форуму, який щороку збирає учасників з усіх усюд в Трускавці, які спільно обговорюють теми регіонального розвитку Карпат та місцевого самоврядування. Спільно з депутатським корпусом перетворили декілька десятків закладів охорони здоров’я обласного підпорядкування на комунальні некомерційні підприємства.

Ірина Гримак

Новообраною головою львівської облради вперше в історії стала жінка. Ірина Гримак - теж не новачок у місцевій політиці. Свою  кар’єру розпочинала зі львівської міської ради, близько 15 років працювала у структурних підрозділах, потім - заступницею очільника облдержадміністрації Олега Синютки. Бувши правою рукою, займалася питаннями ЖКГ, ремонту доріг, екології, архітектури та цивільного захисту в області. Під час своєї промови пообіцяла, що за наступні 5 років ми область не впізнаємо. Маємо надію, що у хорошому значенні цього твердження.

Слідкуй за нами на Facebook, Telegram, Youtube і знай Правду.