Це подружжя Кончевичів - Таїсія і Григорій. Такі привітні та щирі, а у очах смуток. Батьківський біль за любого сина, якого втратили на війні ще у 2015-му. Тарас Кончевич, капітан медичної служби, добровольцем вирушив на фронт у складі 7 мобілізованого батальйону 2 Галицької бригади Нацгвардії. Батьки пригадують: з початком Революції гідності син їздив на Майдан. Пізніше почалася війна. А про його намір їхати в АТО, навіть не здогадувались.

Каже: “хто як не ми?” Він добровольцем пішов. Ні я, ні старший син не знали, що він погодився їхати на Схід, - запевняють батьки Тараса Кончевича Таїсія та Григорій. 

Медик за освітою та головне за покликанням без жодних роздумів поїхав боронити свою країну від окупанта. Добрий, позитивний та чуйний. Навіть в крайні дні перед від'їздом, згадують батьки, відмінив усі прийоми пацієнтів. Усе заради призовників.

Він працював в Пустомитах лікарем, зібрав всіх, сам стоматолог, призовників. тих що були призвані, хто мав погані зуби.

Ті що мають їхати. Казав: “Ну а що, вони там мучитися будуть? Хто їм там зробить?”, - додають Таїсія та Григорій Кончевичі

Чоловік загинув у лютому 2015-го, потрапивши під обстріл. Рятував інших ціною власного життя. Зі сльозами на очах батьки згадують свого сина. Та не лише вони. В очах ось цього чотирилапого красеня також смуток. Бугай, саме так колись його назвав син, каже Таїсія Іванівна. Собака також служив на передовій, однак з кінологом.  І хіба що зрідка зустрічався із сином, пояснює жінка. Бугай став справжнім другом для військових та врятував не одне життя. Нам подружжя Кончевичів переповідає історії хлопців, які були тоді на Сході:

Ще обстрілів нема, вже Бугай в рів лягає і тягне мене за штани, лягай.  Я не хочу, а він мене зіпхав і все. Тут починаються обстріли.

А хлопці сміялися. Казали “Що? Ще Бугай там знає коли там буде щось.” А на другий день уже всі “ну що Саня, що робить Бугай?, - розповіла мати Тараса Кончевича.

Йшли полем, стежкою. не знаю тільки хто йшов чи Саня, чи хтось інший з ним. Стежка протоптана вже була. Раптом Бугай зупинився.

Дивиться, а попереду. за метр від них розтяжка не прикрита, - сказав батько Тараса Кончевича.

Історії ці батькам Тараса розповідали побратими сина. Які й повернули чотирилапого захисника у рідну домівку. Тепер ж він та потіха, яка злизує материнські сльози та немов людина, хвилюється за здоров’я батька.

Якщо приходить в хату, я, наприклад кажу “не можна”, не пускаю. А він його не бачить день, один день не побачив.

То він буде от тут пильнувати, я там винесла воду чи щось, він заскакує і йде до нього в ліжко і всьо, привітався, є все і вертається, - зізнається мама Тараса.

Та біль втрати як в батьків, так і в тварини, не вщухає. Бугай немов досі чекає на свого Тараса. Так одного разу неподалік проїздила автівка, дуже схожа на ту, яку мав син, розповідає пані Таїсія. Бугай помітив та щодуху кинувся до неї.

Зупинилася машина, зупинилася, хлопці вискочили, а що таке. Тільки вискочили хлопці  і з сином старшим щось почали розмовляти, він заскочив в машину, сів собі на переднє крісло і сидить. 

То ледве впросив син, що ти подивися, що то не Тарасова машина, то зовсім інша, - зазначила Таїсія Кончевич.

Дорослий, поважний, волелюбний та водночас такий охочий до пестощів. На що пані Таїсія з чоловіком не скупляться. Гладять, пригощають ласощами та такими улюбленими кісточками. А до форми гвардійців у Бугая  і досі особливе ставлення.