24 лютого життя українців поділилось на «до» та «після». Раніше заплановані зустрічі, події, святкування чи будь-які інші плани, стали вже неважливі.

Лариса зі своєю донечкою Владою мешкають у місті Боярка Київської області. З їхніх вікон добре видніється та сама Васильківка, де окупанти раніше обстріляли лікарню.
 

Страшно за дітей. В той момент ти боїшся навіть не за своє життя, а більше за дітей, боїшся за своїх рідних, за тварин, які в тебе у дворі, бо якщо я малу іще можу сховати. То, наприклад тварин ти не можеш в секунду взяти на руки і понести. Це треба якийсь час мати. То звичайно за це ти переживаєш. Як там моя мама яка в іншому будинку, як там моя свекруха, яка також далеко від нас. І ми їм там кажемо приходьте до нас. Ми будемо в них на очах і вже якось легше буде, але вони кажуть ні ми будемо вдома і ти все одно за них переживаєш більше ніж за себе, — розповідає мешканка міста Боярка Лариса.
 

Ще деякий час вони пробули вдома, але Владиславі потрібне було лікування, яке продовжити у Києві вони вже не могли. Тому довелось їхати до Львова. Зараз дівчинка у Львівському «ОХМАТДИТі» одужує і найбільше їй хочеться додому.

Було страшно тому що у нас пролетів один раз російський вертоліт і він дуже низько був і трохи залишилося метрів, щоб він зачепив сусіднє дерево, будинок, дерево.Те, що ми не встигнемо спуститися всі в підвал і хтось із нас може загинути. Я трохи боялась того що в мене є дві собаки й був кіт який втік. Я не знаю зараз де він і страшно щоб він не був на вулиці, — зазначає пацієнтка Владислава.

А в сусідній палаті киянка Алла годує свою 2-місячну донечку. Позаду 11-годинна дорога до Львова. Вони стомлені, проте в безпеці. Але сльози все одно навертаються на очі, коли згадують той злощасний день.

 

Вибачте. Ми з нею були в лікарні, а ми, я кожні 3 години годую. Я подивилась о 6 ранку, я прокинулась, щоб годувати й ну так зазирнула у фейсбук і бачу чийсь допис про 4 ранку. І я подумала ну не дай Боже це вже почалася війна. Потім вже коли погодувала то прочитала що таки так. Ну і не вірилось як це може бути у 21 столітті. Діти в бомбосховищах, гинуть, ну як. Як хтось може таке робити, — каже киянка Алла.
 

Як і в попередньому випадку, продовжувати лікування у Київському «ОХМАТДИТі» вони вже не могли.
 

Ми вибігали у коридор, але найстрашніше, що дитинка підключена. Тобто я не можу її взяти і з нею вибігти, тобто мені потрібно там 3 хвилини поки приїде медсестра, поки вона її відключить, ну а не дай Боже щось, то 3 хвилини це ж все. Ну там всі стіни скляні у відділенні й ти розумієш, що навіть якщо десь поряд буде, то це теж може бути небезпечно, — пояснює киянка Алла.
 

Допоки у Львові безпечно, тут приймають діток з лікарень, які були обстріляні окупантами або ж розташовані у гарячих точках. Так, до Львівського «ОХМАТДИТу» вже звернулося більш ніж півсотні дітей.
 

Починаючи від, діти з вогнепальними пораненнями були. Це і діти, в яких є загострення хронічних захворювань, в яких є гостра хірургічна патологія, звикла для мирного часу, це є якісь астматичні бронхіти. От таке. Тобто все, весь спектр дитячої медицини, — зауважує директор Львівського «ОХМАТДИТу» Дмитро Квіт.
 

Попри те, що дітки надходять у важких станах, в медзакладі є всі можливості для лікування.

На лікуванні у нас зараз ортопедичні хворі четверо, є двоє новонароджених дітей ну і сьогодні прибули діти з Києва, з Київського Охматдиту після операції, які вимагають планового лікування, але важкі діти. То сьогодні ми ними займаємось, вони приїхали до нас о 7 годині ранку, — додає Дмитро Квіт.

Також в медзакладі пацієнтам, які приїхали з інших регіонів, надають гуманітарну допомогу, яку зокрема забезпечують і волонтери. Окрім того, волонтерять і самі лікарі: вдень чергують у медзакладі, а вночі - на головному вокзалі Львова.

Карина Бовсуновська — pravdatutnews.com