Якщо не ми, то не ми. Крім нас цю роботу ніхто не зробить.

Мужні, незламні, непереможні – оборонці України. Вони тримають рубежі у визначених напрямках. Там, де ніч і день тепер єдине ціле. Й постійно чути вибухи мін упереміж з автоматними чергами.

 Допомога армії має бути тут, у Збройних Силах України.

Ранок 24-го лютого для кожного з цих бійців розпочався у різних місцях та за різних обставин. Перекладач іноземних мов із бойовим досвідом В’ячеслав, приміром, був тоді у Харкові.

Прокинувся від того, що подзвонили родичі, сказали, що по Дергачам прильоти. Подумали, ну, 8й рік війни, звичайно, що прильоти можуть бути. Але пізніше виявилося, що це вже повномасштабка пішла.

Враховуючи те, що я був на контракті в резерві територіальної оборони, відповідно і квитки були як раз на 25, вернувся, встав у стрій, почав виконувати обов’язки за призначенням, - каже В’ячеслав, офіцер групи планування.

А от ІТ-спеціаліст Дмитро до цього часу нічого дотичного до військ не мав. Каже: не міг просто сидіти і спостерігати за перебігом війни, тож вступив на службу, пройшов навчання і нині у його руках не комп’ютерна клавіатура й мишка, а автомат і магазин.

Мене розбудила моя дружина о 5 ранку. Сказала, що оголосили війну, що іде бомбардування Києва.

 В той ж день я відвіз дружину з дітьми в безпечне місце і відповідно о 8 годині вечора я пішов у військкомат. 25 числа я вже був на ППД, - розазує Дмитро, боєць.

А це Андрій – приватний підприємець у цивільному житті, тепер ж став стрільцем. Пригадує свої перші бої проти російських окупантів.

Авіавибух, який біля тебе прилетів і біля тебе така пелена і вона тебе закрила – оце найбільше запам’ятовується. Це як повертання з того життя називається.

 Це як страшний сон.

Страшно, всім фізично страшно. Ну, але треба це перемагати психологічно,  - пояснює Андрій, стрілець.

Щодень тут боротьба не лише проти ворога, а й проти власного страху, – кажуть бійці. З першим і другим пораються доволі успішно.

Думаєш, як прожити його далі, той день, тут кожен день – «прилетить – не прилетить», «получиш – не получиш». Так само на передку думаєш – «вб’ють тебе – не вб’ють» така ж ситуація, - додає Андрій.

Вже почалися серйозні прильоти в наш район, відповідно, наша арта теж навалювала досить потужно. Відчуття, думаю, стандартні у всіх: спершу трохи знервований від того, але поступово звикаєш, - каже В’ячеслав, офіцер групи планування.

Зазначимо, загроза життю справді тут не щось далеке, а те, що ходить поряд. Адже вороги не сплять і регулярно намагаються обстріляти наших воїнів з авіації та артилерії. Оборонці України звісно дають рашистам гідну відсіч. Та все ж в один голос зізнаються: переглянули цінності, звичні для мирного життя.

Найцінніше це розуміння того, що території, які ми за можливістю звільняємо, наші хлопці на різних напрямках, і місцеве населення відчуває, що нарешті вони отримали той ковток повітря після тих сраних орків, - пояснює В’ячеслав.

А що ж першочергово зроблять після війни?

Хотілося би першим ділом провідати хлопців могили, які загинули тут, з нами. Вічна їм пам’ять і земля пухом! А далі хотілось би починати життя по-новому.

Це має бути нове відношення сусідів, нове відношення до людей, нове відношення до влади. Все по-новому треба формувати. Бо тут багато перипетій, яких… чмяк, -  розказує Андрій, стрілець.

І таких бійців у нашій країні – сотні тисяч. Тих, хто не тікав; тих, хто без вагань вирушили до пекла, аби повернутися із перемогою. Тих, хто стоятимуть до кінця.

Наш народ підтримує нас і це найбільш стабільне – підтримка народу. І їм красна пошана і велика подяка.

Дякуючи людям, дякуючи рідним, дякуючи близьким ми всі тут тримаємося, - каже Андрій, стрілець.

Для кожного з нас бійці уже стали справжніми героями. Стали рідними, хоч і незнайомцями. Вони ж у свою чергу нагадують нам: усе буде.

Підтримай нас на Patreon: https://www.patreon.com/pravdatutlviv

Злата Новосельська - pravdatutnews.com