Ми не завжди помічаємо базові речі, які є у нашому житті: можливість сказати “доброго ранку”, почути улюблену пісню, або ж побачити життя. Проте, коли ми зустрічаємось з людьми, які сприймають життя на дотик, наше відчуття щодо цього світу здебільшого змінюється.

Сьогодні, 13 листопада, Міжнародний день незрячих. В Україні точної статистики немає, проте за різними оцінками це від 70 до 300 тисяч людей, які мають порушення зору, і, на жаль, через війну в Україні, ця кількість зростає чи не щоденно. Тож про те, як змінились реалії життя під час війни та як адаптуються до цього люди із порушенням зору, журналісти ПравдаТУТ News поспілкувались з Головою правління Львівської обласної організації УТОС Любов’ю Кукурузою.

Незрячі люди хочуть і можуть вчитись, проте їм надзвичайно потрібна допомога, адже для кожної особистості важлива незалежність, навіть на побутовому рівні.  

Любов Кукуруза розповідає, що особи з порушенням зору є здебільшого залежні від сторонньої допомоги, але коли людина вільно володіє принаймні смартфоном, може самостійно знайти собі інформацію, яка потрібна, оплачує рахунки за комунальні послуги і таке інше ‒ це є хоч мінімальною незалежністю. 

Таку і схожі проблеми вирішує організація УТОС. До війни в осередку це робили завдяки штатним працівникам, які проводили навчання. Наразі, завдяки співпраці з різними організаціями, реалізується певна освітня діяльність, тобто декілька разів на тиждень до незрячих приходить фахівець, який дає потрібні знання.

За даними соціального захисту, незрячих людей, лише за останнє півріччя, стало більше приблизно на 30%. Загалом членами організації стають із 14 років.

Підтримка та допомога для незрячих

Під час повномасштабного вторгнення найбільшою проблемою був фізичний доступ до пунктів захисту, адже найстрашніше для незрячої людини те, що під час тривоги вона може опинитись сама у квартирі.

Насправді найбільше, що потрібно незрячим людям в час війни – це психологічна підтримка. І цю проблему в організації також вирішують завдяки співпраці з різними фондами. 

Коли говорити про Львів, про територіальну громаду Львова, тут є служба супроводу, яка працює при організації. І незряча людина може замовити супровід, коли їй кудись потрібно піти, є певні виплати, допомога дітям, чиї батьки є незрячими. 

Також щодо дітей варто додати, що ними опікується Львівська спеціальна школа-інтернат №100. Раніше існував творчий колектив, де діти з вадами зору могли навчатися співати, танцювати, вчитися акторської майстерності, проте через недостатнє фінансування утримувати колектив стало складніше.

До війни підтримка була з державного бюджету, зараз її взагалі немає. Є гранти. Допомагає також місцева влада, тобто продовжує різноманітні програми, які допомагають людям. Проте, коли говорити про фінансову підтримку, тобто заробітну плату штатним працівникам, то, каже Любов Кукуруза, на жаль, в цих програмах це не фінансується. 

Хотілося б, щоб організація, яка існує вже понад 90 років, продовжила допомагати людям із вадами зору

Проте в організації намагаються підтримувати людей всіляко ‒ це культурні заходи, які, знову ж, допомагають побороти внутрішні переживання, тривожність щодо війни, адаптуватись у суспільстві. Незрячі люди чимало волонтерять, плетуть сітки, тобто для них важливо бути корисними для суспільства, віддати частину свого часу для чогось корисного.

Попри усі складнощі, ми хочемо дати незрячим людям відчути життя.

Робота для людей із вадами зору

Працевлаштування людей з вадами зору ‒ це величезна проблема. Вона є найменш вирішувана. Наразі дієвих механізмів або ж підтримки від держави немає. Дуже складно працевлаштуватись комусь поза системою УТОСу.

В організації є підприємства, вони працюють, але працюють далеко не на повну потужність. Теж є багато і об'єктивних, і суб'єктивних факторів. І застаріле обладнання, в тому числі і енергоємне, яке колись було закуплене. Проте немає державних замовлень. Колись це були або державні замовлення, або певна державна підтримка, зараз цього немає і єдине ‒ це нульова ставка, - каже Любов Кукуруза.

Відтак, єдиною преференцією для таких підприємств, як УТОС, наразі є нульова ставка на оподаткування. Але з нового року вона може бути знята, зазначає голова організації, тож дати роботу незрячим людям надзвичайно складно.

Реабілітація ветеранів, які втратили зір

Щодо ветеранів, які втратили зір, то в осередку їх підтримують, проте членами організації вони не є.

На жаль, тут теж є велика прогалина держави, тому що реабілітаційних центрів на державному рівні, які б надавали реабілітацію саме тим, хто втратив зір, немає, - пояснює Любов Кукуруза. 

Для тих, хто втратив зір, дуже важливою є соціальна побутова реабілітація, додає жінка, але на державному рівні її теж немає. 

Це роблять громадські організації, в тому числі і Українське товариство незрячих. В Києві є реабілітаційний центр, є інші громадські організації, які це проводять, але цього абсолютно недостатньо. В Україні є реабілітаційні центри, де загалом допомагають ветеранам, проте саме для незрячих такого немає, - зазначила голова організації.

Софія Ратинська - pravdatutnews.com