Володимир Путін живе в інформаційному вакуумі. Він не розуміє, що відбувається у зовнішньому світі, заявив президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю англійському журналу “The Economist”, передає видання "Дзвін".

Пряма мова:

Коли почалася війна, я був удома у Києві з дружиною та дітьми, було 04:50 ранку. Діти мене розбудили і сказали, що були сильні вибухи. Через кілька хвилин я отримав сигнал, що йде ракетний обстріл. Ми розуміли, що росіяни можуть напасти, але не розуміли масштабів.

Перше, що зробили, – запровадили надзвичайний стан, а за кілька днів оголосили воєнний стан. Ми віримо в перемогу, бо це наш дім, наша земля, наша незалежність. Це лише питання часу.

Я не знаю, скільки триватиме війна, але ми будемо битися за кожне місто, яке маємо. Моє завдання – зробити так, щоб люди знали, як діяти, бути прикладом. Моє рішення залишитися в Києві дало людям сигнал про те, як ми всі повинні реагувати на війну. Це сигнал, що війна закінчиться тим, що ми будемо стояти до кінця.

За його словами він змінився після виборів, так як і хотіли люди. 

Мій батько каже: якщо не знаєш, як щось зробити – просто будь чесним, будь собою. Можливо, коли покажеш свої слабкості, що не завжди сильний і часом навіть лінивий, люди полюблять тебе більше. Головне – не намагатися здаватися кращим, ніж є насправді. Ніхто з нас не був готовий до війни, поки вона не почалася. Важко уявити собі, як керувати країною під час війни, тому мої критики не знають, про що говорять. Іноді мені здається, що політики живуть в інформаційному вакуумі, як Путін. Я не можу описати все, що з ним відбувається, бо не знаю, з ким він розмовляє і чи часто. Він не може досі не розуміти, що відбувається зовні. Я дуже відкритий до людей, але навіть я не завжди маю повну інформацію про ситуацію, — зазначив він.

Він впевнений, якщо б раніше були введені жорсткіші санкції, повномасштабного російського нападу не було б.

Пряма мова:

Коли став президентом, зрозумів, чому деякі речі відбуваються певним чином, і намагався бути чесним з багатьма світовими лідерами, зокрема російськими. Хотів, щоб всі зрозуміли, що українці – такі самі люди, як і в США, і в ЄС, і в Росії. Річ не в тому, хто має більше зброї чи більше грошей, газу чи нафти. Це про людей. Люди – лідери своїх країн, не політики, деякі з яких справжні невдахи.

Те, що відбувається зараз – це не тільки про Україну, це про весь світ. Я не герой, я просто хотів змінити ставлення світу до України.

Президент Франції Еммануель Макрон відмовився надавати Україні наступальну зброю. Для нього це червона лінія, бо він боїться Росії. Премʼєр-міністр Британії Борис Джонсон, навпаки, лідер, який активно допомагає. Велика Британія на нашому боці і не намагається балансувати.

Німці намагаються тримати баланс. У них тривалі відносини з Росією і вони дивляться на ситуацію крізь призму економіки. Вони намагаються пристосуватися до ситуації і дивляться, як ситуація вплине на їхню власну країну.

Німеччина найбільш прагматична країна серед тих, які реально можуть допомогти. Думаю, німці сьогодні роблять помилку, вони часто роблять помилки.

У світі різні позиції щодо війни в Україні:

• На Заході є ті, хто не проти тривалої війни, тому що це виснажить Росію. Навіть якщо це означатиме загибель України та українців.
• Для інших було б краще, якби війна закінчилася швидко, тому що російський ринок великий, і якщо він страждає, страждає й їхня економіка.
• Є країни, які визнають нацизм у Росії і хочуть, щоб Україна неодмінно перемогла.
• Є менші країни, які нас повністю підтримують, але це більш ліберальні держави, які займаються гуманітарними питаннями. Вони хочуть, щоб війна за будь-яку ціну швидко закінчилася, бо ставлять людське життя на перше місце.
• США теж допомагають, вони підштовхнули багато країн допомогти нам, але трохи повільніше, ніж нам було потрібно.

Складно сказати, як змінилися відносини з Джо Байденом, коли почалася війна. В США є різні центри сили. Конгрес і Сенат, наприклад, підтримують Україну. Деякі процеси рухаються швидко, а інші гальмуються через побутові проблеми всередині США. Байден зараз більш схильний розглядати Україну як субʼєкт політичної діяльності, ніж раніше.

Більш за іншу допомогу нам потрібні літаки, танки та бронетехніка. Ми не маємо стільки, скільки потрібно. Ми багато забираємо в росіян, вони бояться наших солдатів і біжать. Вчора, здається, ми захопили 12 чи 17 танків.

У росіян тисячі військових машин, і вони їдуть, їдуть і їдуть. Є такі міста, де танків так багато, що вони стоять у заторах. В України ще не закінчуються танки, але їх стає все менше, бо нам їх ніхто не продає. Для нас це велика проблема.

Ми вже надали перелік військової техніки, яку шукаємо. Знаємо, чого хочемо та де воно знаходиться. Радянська техніка доступна, усі країни, які нею володіють, отримали наші листи. Тепер усе залежить від волі цих країн і від США, НАТО. Багато з цих країн, особливо європейські, кажуть, що їм потрібен дозвіл НАТО.

Також Володимиру Зеленському задали питання, що скаже він, опинившись перед путіним.

Пряма мова:

Не знаю, чи можливий тривалий мир з Володимиром Путіним у Кремлі. Не знаю, чи навіть Путін знає відповідь на це питання. Багато факторів впливатимуть на його рішення. Стабільність у регіонах, де присутня Росія, відіграє певну роль і вплине на його рішення.

Як зміняться відносини між Росією та Україною? Я не маю на це відповіді. Це велика проблема.

Я багато чого хотів би сказати Путіну під час зустрічі віч-на-віч. Ми повинні говорити, говорити про конкретні речі, про конкретні місяці, роки; можливо, щось вирішити зараз; якщо відразу не знайдемо відповіді, потрібно домовитися не сваритися. Це моя філософія. Але ми не можемо йти на компроміс у всьому. Усі повинні розуміти, що Україна – наша земля.

Не думаю, що Путін бачить Україну так само, як ми. Для нього Україна – частина його світу, його світогляду, але його уявлення не відповідає тому, що відбулося за останні 30 років.

Путін був у бункері не два тижні, не шість місяців – він там був десь два десятиліття. Не буквально, а в тому сенсі, що він жив у інформаційній ізоляції. І Україна, поки він був у цьому «бункері», суттєво змінилася.

За його словами, перемога для українців —  це врятувати якомога більше життів, без цього ніщо не матиме сенсу. 

Пряма мова:

Врятувати людей, не відмовляючись від території, – це здається непосильним завданням. Це складний вибір, він сам по собі не завжди «хороший» чи «поганий». Головне, зробити цей вибір разом з людьми.

Тільки подивіться на людей у Херсоні, які голіруч зупиняли танки. Вони робили це за власним бажанням. Я не міг наказати їм цього не робити чи, навпаки, – кидатися під танк. Я з цими людьми залишуся до кінця.

Щодо компромісів, які можуть загрожувати розпаду країни, які Путін вимагає у формі ультиматуму, – ми їх ніколи не приймемо. Ніколи.

Я думаю, що ми перемагаємо. Військова ситуація складна, але ми відбиваємо атаки.

Загарбники навіть не оплакують власні втрати. Цього я взагалі не розумію. За місяць було вбито близько 15 000 російських солдатів. Війна в Україні триває вже вісім років. За цей час ми також втратили 15 000 життів. А Росія стільки втратила за місяць. Путін кидає солдатів, як поліна в піч. І вони їх навіть не ховають. Їхні трупи залишають на вулицях. У кількох містах наші солдати кажуть, що через запах неможливо дихати. Це сморід гнилої плоті, кошмар.

Карина Бовсуновська — pravdatutnews.com