У розпорядженні іспанського видання El Pais опинився повний текст відповідей, які були передані Сполученими Штатами Російській Федерації у відповідь на російський ультиматум США та НАТО. 

"Хотілки" Путіна натрапили на стіну. Він передбачав суттєве обмеження суверенітету колишніх радянських республік та країн, що приєдналися до НАТО після 1997 року.

США у відповідь запропонували Москві розпочати серйозний діалог щодо питань роззброєння та обговорити з Росією взаємні зобов'язання щодо обмеження розгортання наступальних ракетних систем та сил в Україні.

Крім цього, у Вашингтоні пропонують обговорити з Росією мир та зміцнення довіри під час проведення навчань у Європі, утриматися від розміщення на сході Європи ядерної зброї тощо.

Дуже важливий момент у цих пропозиціях США – розпочинати діалог про контроль над озброєннями в обмін на виведення військ Росії з території окупованого Криму, Придністров'я, Південної Осетії та Абхазії.

Країни-члени НАТО, які виступили з власною відповіддю РФ, стверджують, що готові розмовляти з Москвою про роззброєння, однак не збираються погоджуватися виконувати вимоги, що суперечать статуту НАТО та суті зобов'язань цієї організації.

У Кремля не буває добрих намірів. Ось це і є ті відповіді, які президент Росії Володимир Путін та міністр закордонних справ Сергій Лавров називають другорядними у порівнянні з першорядними вимогами РФ.

Адже ми чудово розуміємо, що Кремль цей діалог спробував ініціювати насамперед для того, щоб не допустити можливості зближення України, Грузії та інших колишніх радянських республік із Альянсом.

Ми, крім цього, маємо розуміти, що у Москві не розраховували на те, що Захід буде готовий до жорсткої реакції на російські ультимативні вимоги. Що у відповідь на російські пропозиції буде сказано – Захід готовий до переговорного процесу з Росією щодо питань, які не торкаються суверенітету третіх країн.

Проте у відповідь на російську агресію проти України буде застосовано такі жорсткі санкції, які не залишать каменя на камені від фундаменту путіноміки, підірвуть соціальну стабільність у режимі та зроблять вельми проблематичним саме збереження путінського режиму.

Тепер ми чудово розуміємо, що переговори між Вашингтоном і Москвою та між Альянсом та Росією можуть відбуватися лише за напрямками, які стосуються реальних проблем, реального зменшення небезпеки для європейського континенту.

Це і є те, що мало насамперед цікавити РФ: зменшення кількості озброєнь, нерозміщення ядерної зброї, контроль за проведенням військових навчань, навіть спільні інспекції на тих об'єктах, які РФ вважає проблематичними для себе. Тут також є пропозиції від США, зрозуміло, коли йдеться про взаємність.

Але ж РФ потрібно зовсім не це – для Кремля важлива не безпека в Європі, а власний контроль над державами Східної Європи, поновлення радянської імперії в одному з її найбільш карикатурних варіантів та поновлення радянської сфери впливу, про що недвозначно говорив президент РФ Володимир Путін. переговори з прем'єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном.

Окупанти ніколи не відмовляються від чужого. Ми чудово розуміємо, що у Москві ніколи не погодяться навіть теоретично обговорювати можливість виведення російських військ із території окупованого Криму, Придністров'я, Абхазії, Південної Осетії.

Адже Путін спробував виправдати окупацію Криму тим, що він захищає так зване російськомовне населення, представники якого протягом десятиліть жили у складі України і, як бачимо, не наражалися на жодні небезпеки, жодну дискримінацію.

Усі проблеми з безправ'ям і свавіллям у Криму почалися саме після того, як відбулася окупація цієї території російськими військами. А в Придністров'ї, Абхазії та Південній Осетії беззаконня почалося набагато раніше, ще за часів попередника Путіна – Бориса Єльцина.

Переслідування інакомислячих, етнічні чистки, кланова боротьба, кримінальне засилля, безвихідь, відсутність перспектив – це об'єднує території, що знаходяться під російською окупацією.

Я додав би, звичайно, до Криму, Абхазії, Південної Осетії та Придністров'я ще й Донбас. Але тут Росія не визнає присутність своїх військ і намагається діяти руками найманців, які, втім, останніми роками отримали російське громадянство, а їхні ватажки навіть прийняли публічні квитки партії шахраїв і злодіїв – "Єдиної Росії".

Тепер у Володимира Путіна, як бачимо, є простий вихід: або реально обговорювати з цивілізованим світом питання роззброєння і погодитися з тим, що ніхто і ніколи не погодиться з його амбіціями щодо можливості обмеження суверенітету інших країн, або намагатися діяти силовим шляхом.

Починати ту велику війну в Європі, якої всі так бояться і яка може коштувати сотні тисяч, а то й мільйонів життів. При чому аж ніяк не лише українців, а й, зрозуміло, самих росіян, армія яких виступатиме в цій ситуації як агресор.

Поки що ми, на щастя, бачимо продовження переговорного процесу і тепер знаємо, на яких питаннях цей переговорний процес базується. Будемо розраховувати, що здоровий глузд у Кремлі переможе, якщо він взагалі там ще залишається.

Джерело: ютуб Віталія Портникова

Злата Новосельська - pravdatutnews.com