Головна тема вчорашнього та сьогоднішнього дня — підсумки візитів Президента Франції Еммануеля Макрона до Москви та Києва, та очікування від переговорів у Берліні політичних радників лідерів країн Нормандського формату. Про це пише на своїй сторінці у Facebook політолог Володимир Фесенко, передаємо в оригіналі.

Найчастіше питання: Що привіз Макрон до Києва? Чи є якісь конкретні компромісні пропозиції від Президента Франції? Інформовані джерела свідчать, що ніякого «мирного плану Макрона» немає, є швидше побажання просунутися вперед у відповідності практичних питань реалізації Мінських домовленостей. А це необхідно, перш за все, для того, щоб уникнути військової ескалації російської агресії проти України.

Можливо, Макрон привіз якісь конкретні пропозиції від Путіна? Тут відповісти найпростіше. Путін компромісів не пропонує, він висуває ультиматуми, і не лише нам, а й американцям та НАТО. Щоправда, і відповідь отримує відповідну — категоричну відмову. Якщо йдеться щодо гарантій безпеки, то для всіх сторін, і на паритетній основі.

Але очевидно, що є спільна зацікавленість у реальному просуванні переговорів у Нормандському форматі. Щоправда, інтереси учасників переговорів є різними. Російські «хотілки» нам відомі — прямі переговори Києва із сепаратистами з Донецька та Луганська, виконання Мінських домовленостей на російських умовах. Німеччина та Франція (а також США, які також беруть участь у переговорах щодо «Мінську», хоч і непрямо) зацікавлені через прогрес у цих переговорах, аби домогтися деескалації ризиків військової загрози Росії проти України. У цьому, звісно, ​​зацікавлена ​​й Україна. Але для нас важливою є й інша мета — повне та всеосяжне припинення військових дій на Донбасі, а також відновлення обміну полоненими та затриманими особами. При цьому ми не можемо погодитися на російські вимоги щодо прямих переговорів із сепаратистами.

Тому виникає закономірне питання: а чи можливий взагалі компроміс навколо Мінська? Як можуть розвиватися переговори у Берліні? А саме вони стосуватимуться всіх проблемних питань Мінських домовленостей, тому від їхнього результату залежать перспективи подальшого переговорного процесу у Нормандському форматі.
 

Ще на попередніх переговорах у Парижі російський представник Дмитро Козак заявив про необхідність подолання протилежних трактувань окремих пунктів Мінських домовленостей. Хоч як це парадоксально, але це дає шанс українським перемовникам вирішити найскладніше двоєдине завдання — як продемонструвати конструктивність та практичний прогрес у переговорному порядку, і при цьому не йти на принципові поступки росіянам. Чи це можливо взагалі?

Змоделюємо обговорення однієї з головних переговорних проблем — вимога Росії щодо прямих переговорів Києва із сепаратистами. Ми не можемо погодитися на такі переговори, оскільки це означатиме визнання сепаратистів як самостійного суб'єкта, що дорівнює Україні. Сепаратисти такими суб'єктами не є (вони не більше, ніж маріонетки Москви з російськими паспортами), і, природно, ми не можемо їх визнавати для Кремля, який хоче трансформувати Україну в конфедерацію, залежну від Росії. І яка тоді може бути конструктивна переговорна позиція України? А не треба нічого вигадувати. Велосипед вже винайшли у 2014-2015 рр., коли було підписано Мінські домовленості, та було створено Тристоронню контактну групу (ТКГ). У переговорах у її складі присутні (з дорадчим голосом) та представники ОРДЛО, на що погодився тодішній Президент України — Петро Порошенко. Це я спеціально нагадую про всяк випадок. Саме у ТКГ і можна проводити консультації та погодження, про які йдеться у «Комплексі заходів…», документі, схваленому в Мінську у лютому 2015 р. Отже, треба відновити нормальну, повноцінну та змістовну роботу ТКГ.

Ще один проблемний пункт — закріплення у Конституції України «особливого статусу ОРДЛО». Якщо трактувати це становище буквально, то двох третин голосів українських парламентарів за таку конституційну норму не було, немає і не буде в найближчому майбутньому. Однак, якщо ми уважно прочитаємо пункт 11 «Комплексу заходів…», то там йдеться про конституційну реформу, «що передбачає як ключовий елемент децентралізацію». Відповідний законопроєкт уже перебуває у Верховній Раді. Його можна розглянути й в ТКГ, так само як і низка інших законопроєкт, які згадуються у Мінських домовленостях.
 

Інакше кажучи, йдеться про конкретні компромісні пропозиції, якщо не по кожному, то з більшості пунктів «Комплексу заходів…». Мені можуть заперечити, що росіяни, найімовірніше, не погодяться на такі компроміси, а наполягатимуть на своїх вимогах. Тоді буде очевидно, хто хоче прогресу в переговорах, а хто — ні. На те вони й переговори, щоб кожна сторона заявляла свої позиції, а далі треба шукати компроміси, що взаємоприйняті. На жаль, це не завжди вдається.

Підіб'ємо підсумки. Не треба боятися майбутніх переговорів, заздалегідь малювати апокаліптичні картини, чекати на «зраду». Питання — у правильній тактиці та її послідовному втіленні під час переговорів. Я не чекаю жодних сенсацій та проривів від майбутніх переговорів. Але є, хоч і невеликі, шанси на певний прогрес в обговоренні переговорного порядку денного.

Карина Бовсуновська — pravdatutnews.com