За кольором, орнаментом і технікою виконання можна визначити, звідки вбрання родом та кому належало.

Тваринні чи рослинні орнаменти, або ж геометричні фігури. Колір та техніка виконання.  Усе це може багато розповісти про вишиванку. Приміром, кому належала, наскільки власниця чи власник були заможними, для яких подій призначалась та головне, звідки вишиванка родом.  

"Це сорочка початку XX століття із Слобожанщини, Чернігівська область. Це є одна з рідкісних сорочок. Не тільки у нашому музеї, але й не знаю чи ще десь можна знайти таку подібну. Рідкісна тим, що на ній є такий сюжетний орнамент", - розповіла наукова співробітниця Музею народної архітектури і побуту ім. Климентія Шептицького, Надія Лесняк.

"По усьому рукаву сорочки. У вигляді 6 трафаретних сюжетів і розмежованих між собою трафаретним орнаментом. Копав-копав криниченьку, що навіть і назва є", - додала жінка.

Стебловий шов - техніка, яка використана у цій вишиванці справді рідкісна та неповторна, - кажуть науковці. У чималому фонді музею, вона - ексклюзив. Тоді як чимало старовинних вишиванок тут зберігають та досліджують. 

"В основному в сорочках давніх найбільше оздоблювали комірчик, уставку і манжет. Це було пов'язано з тим, що найбільш видимі частини одягу, в яких власне показували цей вишивковий орнамент", -  наукова співробітниця Музею народної архітектури і побуту ім. Климентія Шептицького, Наталія Гаврилів.

"Кожен старався шити сорочку конкретно для себе. І вона як правило не передавалася  з покоління в покоління. Кожен хотів мати власну, особисту сорочку", - зазначила Надія Лесняк. 

За кольоровою гамою та манерою виконання можна одразу зрозуміти, з якого регіону та чи інша сорочка, - каже Наталія. Якщо яскраві червоні кольори були притаманні Яворівщині, то чорну нитку у вишиванні використовували жителі Сокальщини. 

"Це є традиційна сорочка для Сокальщини. Тому що для цього регіону була характерна одноколірність. І майже до початку 20-х років ХХ століття вишивали переважно чорними нитками. Правда з білим кольором. В даному випадку ми бачимо сорочку, це є весільна сорочка", - наголосила Наталія Гаврилів. 

"Дуже характерно власне для Сокальщини те, що хрестик був дуже дрібненький, дуже акуратний такий ну бачите, він такий мініатюрний і це таке дуже ніжне і складне вишиття", - додала жінка.

На створення таких сорочок потрібно було чимало зусиль  та часу, - каже дослідниця. 

"Існує така легенда, що чим багатша дівчина, більшим був комір. Це ручна робота, це є вирізування з виколюванням, обкідний шов. Уявіть собі наскільки це така працьовита робота", - додала дослідниця.

Тож, щоб визначити з якої місцевості вишиванка родом та яка її історія - важлива кожна деталь. Та тут, у Музеї народної архітектури та побуту й справді можуть розказати чимало цікавого про етноодяг. А чого варта тутешня колекція фонду.  

"Сорочки автентичні, нашу колекцію наповнюють сорочки кінця XIX століття, початку XX століття. Ранішні предмети є більше фрагментарно, самі, бо нищились. В даному приміщенні ви можете побачити приблизно до 1750 одиниць сорочок. Це вважається одна із найбільших колекцій сорочок у Львові", - розповів головний зберігач фондів Музею народної архітектури і побуту ім. Климентія Шептицького, Руслан Сірий.

Дослідження та догляд. Утримання вишиванок – справа не з легких, - наголошують науковці. Однак це того варте, адже кожна із них - це шедевр. 

"Яка не самобутність кожної сорочинки. Крій, вишиття, комірчик якщо взяти, представити. Взагалі по вишиття по уставці, по комірчику можна взнати з якого краю, села чи містечка походить панночка чи пані. Тому що кожна родина мала свій особливий орнамент", - додав Руслан Сірий.

Розповісти про кожну можна чимало, - каже чоловік. Адже тут представлені  вишиванки, які були притаманні сусіднім областям. Є автентичні сорочки Лемківщини, Бойківщини та Гуцульщини. Ну і звісно ж усіх куточків Львівщини.  

"Є вишиті уставки, а є ткані уставки. Одні є ранні, другі є пізні. Але це лише по технологіях Жидачівщині. Тому що вона надзвичайно майорить своїми барвами. Львівщина є дуже багата, розмаїта. Львів'яни можна сказати не знають до кінця глибоко красу свого краю", - наголосив дослідник.

Науковці відшукують в експедиціях Західною Україною дивовижні, старовинні вишиванки. Хтось, з радістю віддає їх у музейні фонди, тоді як інші просто пропонують музейникам їх відкупити. Та науковці мають головну ціль - зберегти спадщину для майбутніх поколінь, а ще стимулювати сучасників відтворювати автентичний вишитий одяг свого регіону.