Вероніка Марченко - одна з трьох українок, які виступили у стрільбі з лука на Олімпійських Іграх 2020. У Токіо Марченко намагалася покращити результат, встановлений на Ріо-2016, коли вона припинила виступи в другому колі.

В першому раунді Марченко сенсаційно перемогла чинну чемпіонку світу - Ле Цзеїн, що представляє Китайський Тайбей. Проте, в другому колі Вероніка поступилася представниці Кореї Кан Чхе Йон.

Виступ у Токіо

Українська лучниця поділилася своїми враженнями, після виступу у Токіо. Вона зазначила, що емоції досить змішані. Спортсменка не приховує свого розчарування від результатів на Олімпіаді-2020.

Звісно, хотілося краще виступити та привезти медаль, - сказала вона

Злет Вероніки у стрільбі з луку розпочався ще в далекому 2009 році, коли вона в молодіжній збірній U-18 разом з командою завоювала бронзову нагороду на чемпіонаті світу у США. Понад 12 років Марченко виступає на професійному спортивному рівні. Вона розповіла, як же вдається такий тривалий час знаходитися на вершині спортивного олімпу.

Лучниця наголосила, що це все завдяки її любові до стрільби з лука. «Це моє життя», - сказала Вероніка про цей вид спорту. Марченко надихає її робота , тому на такому рівні старається триматися надалі. Вона мріє про олімпійську медаль, що і змушує її плідно працювати далі.

Наступний олімпійський цикл буде коротшим – 3 роки. Проте, Вероніка вважає, що так навіть ліпше. За цей час вона встигне відновити сили, перезавантажити свідомість та настрій. «Не буде часу розслабляти», - сміючись сказала Марченко.

Після повернення з Токіо спортсменка багато чого переосмислила. Тепер вона знає в якому напрямку рухатися та як готуватися до наступної Олімпіади у Парижі. 

Стрільба під час вітру

1/32 фіналу одиночного турніру зі стрільби з луку у Токіо було перенесено через тайфун. Під зміни у розкладі потрапили змагання двох українських лучниць - Вероніки Марченко та Лідії Січенікової. Вероніка розповіла про тайфун у той день та про те, як відбуваються змагання за складних погодних умов.

Як такого страшного явища - не було. Був дощ та вітер. За таких умов дуже важко стріляти, не розумієш які робити поправки.

Вероніка вважає, що у подібних умовах, коли є сильний вітер, результат вирішує фортуна. Звісно, що є певні техніки, але найбільше впливає вдача. Це помітно, коли спортсмени стріляють по черзі, комусь вітер може завадити, а кому ні.

До студії Вероніка завітала з луком, яким була у Токіо. Вона розповіла, що має дві зброї. Стріляє з того, який їй більш подобається, в якому впевнена, що він буде попадати. Свій інвентар постійно намагається оновлювати. Поки що буде стріляти з цього луку, проте, впевнена, що до Парижа його вже не візьме. 

Сенсаційна перемога

У 1/32 фіналу Марченко перемогла чинну чемпіонку світу - Ле Цзеїн. Суперниця українки була однією з фавориток цьогорічної Олімпіади. Вероніка поділилася своїми емоціями та відчуттями перед першим раундом Ігор.

Особливих хвилювань у Марченко не виникало, оскільки зі своєю суперницею вони часто зустрічалися на різних змаганнях до того. До 1/32 фіналу українка була добре налаштована, вона старалася зосередитися на свої роботі. Хоча, зізнається, що спершу нервувалася.

З представницею Кореї Кан Чхе Йон Вероніка була не так добре знайома. Вона зазначила, що спортсменів з Кореї дещо побоюється, оскільки наразі вони є найсильнішими у світі стрілками з лука.

З ними дуже складно боротися навіть психологічно, але я старалася тримати себе в руках та налаштовувалася на найкраще.

Переживання для спортсменів – це невід’ємний атрибут. Проте, найголовніше – уміти справлятися з ними, вважає Вероніка.

Переживання додають певної концентрації. Головне – аби вони не заволоділи тобою.

У Токіо хто переміг, Вероніка переживання чи переживання Вероніку?

Марченко зізналася, що на кваліфікації переживання все ж таки перемогли, а вже на спарингах було навпаки.

Пусті трибуни у Токіо

Щодо пустих трибун та карантинних обмежень під час Олімпіади, то українці це ніяк не завадило та особливо не вплинуло. Вона усвідомлювала, що глядачів може не бути під час змагань, тому спокійно віднеслася до відповідного рішення.

Спортсменка зізнається, що особливо відчутної різниці не було, оскільки під час змагань стрільби з луку трибуни завжди не надто заповнені. Тож відсутність глядачів її абсолютно не відволікала.

Коли я стріляю, то намагаюся бути тут і зараз, а трибуни лишаю на потім.

До того ж, не було таких жорстоких карантинних норм у Токіо, як обіцяли раніше.

Олімпійське селище у Токіо

Під час Олімпіади-2020 всі спортсмени проживали в Олімпійському селищі у Токіо. Вероніка розповіла, що його площа досить велика. За її словами, воно більше нагадувало просторий квартал з вулицями, дорогами та світлофорами. Будинки, де проживали спортсмени були досить великими, по 17 поверхів. У них проживало декілька країн одразу. Повністю засилили будинок лише Америка та Японія. В української збірної було 4 верхніх поверхи. Вони проживали з представниками Румунії та деякими спортсменами з невеличких країн. На балконах олімпійських будинків були розвішені прапори тих країн, які там мешкали. Тож досить легко можна було зрозуміти, де хто проживає.

В гості до інших країн Вероніка не навідувалася. Вона зазначила, що перед такими серйозними змаганнями ні про що не думаєш, увесь акцент на тренуваннях та виступах.

Марченко було важливо знайти внутрішню рівновагу. Оскільки, погода у Токіо для неї була досить важкою. Було дуже жарко та душно, а всі змагання зі стрільби з луку проходять на відкритому приміщенні.

У Токіо змагання зі стрільби з луку почалися одними з найперших. Вероніці це не дуже сподобалося. Вона розповіла, що якби вони почалися дещо пізніше, то можливо б було спокійніше.

Ріо-де-Жанейро/Токіо

Марченко порівняла попередню Олімпіаду у Ріо-де-Жанейро та цьогорічні Ігри у Токіо. Також розповіла про свої очікування від наступних Олімпійських змагань у Парижі.

Спортсменка заявила, що у Ріо-де-Жанейро вона дуже переживала, це була її перша Олімпіада. Тоді, можливо, вона навіть не усвідомлювала, де знаходиться. Виступила Марченко не дуже вдало. Після Олімпіади-2016 українка довго відновлювалася морально.

Після приїзду в мене була довга затяжна депресія, мені було дуже складно, була апатія до всього, особливо до стрільби. Я не брала в руки лук після Олімпіади десь 2 місяці.

На щастя, після Токіо такого не було, для Вероніки зовсім по-іншому пройшли ці змагання. Підготовка до обох Олімпіад відбувалася однаково. Марченко наголосила, що треба міняти повністю тактику перед такими важливими стартами. Тож до Парижа спортсменка буде готуватися геть по-іншому. Вероніка дуже прагне здобути Олімпійську нагороду. Вона підкреслила, що з технікою стрільби все досить непогано, але психологічно треба багато працювати.

Підтримка родини

Тил сімейної підтримки є надзвичайно важливим для Вероніки. Вона постійно намагається поліпшити свої результати, бо ж знає, що вдома від неї чекають нагород. Підтримка рідних мотивує її рухатися далі, навіть коли опускаються руки.

Чоловік завжди мене підтримує, намагається якось заспокоїти. Він відчуває коли треба щось сказати, коли навпаки – слід промовчати.

З чого все почалося?

Стрільбою з лука Марченко почала займатися ще у 12 років. Любов до цього виду спорту вона перейняла від брата, проте, він не схвалював це рішення. Запевняв, що це не дівчача справа.

Тренеркою Вероніки є Марія Гавелко. Вся спортивна біографія лучниці пов’язана саме з цією жінкою. Оскільки, Марія Петрівна і почала тренувати Марченко з самого початку.

Вона для мене не просто як тренер, а як близька та рідна людина. Марія Петрівна любить мене материнською любов’ю, тому цікавиться всіма аспектами мого життя.

 Вероніка наголошує, що тренерка постійно її підтримувала, виховувала, слідкувала за навчанням, цікавилася всіма аспектами життя спортсменки.