БАБИН ЯР - МІСЦЕ ЛЮДСЬКОЇ ЖОРСТОКОСТІ

Сьогодні минає 80 років від дня трагедії, про яку не можна мовчати. В цей кривавий для України день в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли єврейського населення Києва, що стало всесвітнім символом Голокосту. Нацисти прийшли до Києва із жагою знищити всіх тих, хто не зарахований до арійської раси, та саме у Бабиному Яру вони зробили “перший крок на шляху до своєї мети”. Після цього, 28 вересня на стінах будинків у місті почали з’являтись листівки: “За погодженням з комендантом міста видано заклик всіх євреїв зібратися в понеділок 29 вересня до восьмої години у визначеному місці. Ці заклики були розклеєні членами створеної української міліції по всьому місту”.

Люди не розуміли чому їх збирають. Одні припускали, що їх переселятимуть кудись неподалік у гетто, а інші думали, що їх відправлять до Палестини. Проте, нацисти підготували для них іншу долю, більш жорстокішу та смертельну.

Тепер, День пам’яті жертв Бабиного Яру щорічно припадає на 29 вересня - це одна з найбільших трагічних подій не лише в історії України періоду Другої світової війни, а й історії масового вбивства, яка жахнула увесь світ. Загалом внаслідок “розправи” нацистів над євреями, із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року було вбито майже все єврейське населення тогочасного Києва – понад 50 тисяч чоловіків й жінок. Серед жертв есесівців були й діти, який вони також жорстоко нищили. Так, лише протягом перших двох днів розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей, а 1, 2, 8 і 11 жовтня – ще близько 17 тисяч осіб. Проте, жертвами нацистського режиму стали не лише люди єврейського походження.

У Бабиному Яру також розстрілювали ромів, душевнохворих, порушників комендантської години, радянських військовополонених, підпільників та в’язнів Сирецького концтабору. Так, урочище Бабин Яр за часів окупації Києва нацистами у період з 1941 року по 1943 стало один із найкривавіших місць, де було розстріляно близько 100-150 тисяч осіб, дві третини з яких були єврейського походження.

Проте, Бабин яр був обраний німецьким командуванням для жорстокого вбивства сотень тисяч людей не просто так. Зумовлено це було тим, що велика кількість ровів та ярів полегшувала вбивцям виконувати поставлене завдання - не потрібно було рити могили. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами тіл, зверху їх присипали землею.

СПОГАДИ ТИХ КОМУ ВДАЛОСЬ ВРЯТУВАТИСЬ

Служба безпеки України у день вшанування пам’яті жертв, які трагічно померли від рук нацистів, відкрила архіви щодо спогадів киян про розстріли в Бабиному Яру. Так, одними із них стали спогади киянки Надії Горбачової, яка на момент розстрілів жила поблизу місця смерті, де за декілька тижнів були закатовані й вбиті сотні тисяч невинних дітей, жінок та чоловіків. Свідчення були опубліковані сьогодні, 29 вересня, у Telegram-каналі Служби безпеки України.

Ми бачили, як в 15 метрах від Бабиного Яру німці примушували роздягатися привезених євреїв і наказували їм бігти. Їх розстрілювали з автоматів та кулеметів. Я особисто бачила, як до яру скидали немовлят. В яру були не лише розстріляні чи поранені, але і живі діти. Потім німці його закопали, але було помітно, як верхній шар ґрунту ворушився від рухів ще живих людей. Розстріли євреїв продовжувалися ще декілька днів, - розповіла очевидиця.

Зокрема, видання НВ оприлюднило спогади декількох жінок, свідчення яких вперше були опубліковані. Історія кожної із них вражає та ледь не доводить до сліз, адже їм все ж таки вдалось врятуватись від жорстокої розправи нацистів та вижити у час одного з найбільших смертельних злочинів в історії Другої світової війни.

Раїса Майстренко: Жінка, якій було всього лише три роки коли її мати розстріляли у Бабиному Яру. 

Моя мама єврейка, а тато наполовину українець, наполовину росіянин. Якої я національності, я не знаю і не хочу знати — людина є людина. Аби хороша була, як бабуся казала. Пам’ятаю, як для мене почалася війна: я спала головою біля вікна, і наді мною від удару розбилося скло — Київ почали бомбити. Пам’ятаю, як трирічною я сиділа на вулиці біля банки з варенням, накритої газеткою, і намагалася дотягнутися до неї. Це було на одній з вулиць на шляху до площі Перемоги — вже там починали "сортувати" людей, - розповіла жінка.

Однією із жертв німців стала мати дівчинки, яка пішла у Бабин Яр та так і не повернулась додому. Чудом трирічний дівчинці вдалось врятуватись від розстрілу та опинитись серед сотень жертв нацистського режиму. 

Німці вигнали нас із будинку на Саксаганського, і ми переїхали на Жилянську до родичів бабусі. Всі знали, що мама загинула в Бабиному Яру, але ніхто нас не виказав. Навпаки, попереджали, і ми з дідом ховалися в підвалі на підлозі. Німці заходили на сходинки, але в сам підвал не спускалися — тільки стріляли, а ми голови ховали і залишилися живі, - додала Раїса.

Лариса Багаутдінова: У два роки вона ледь не опинилась у Бабиному Яру, якби не відчайдушний крок її матері - жінка, яка зрозуміла, що йде на “добровільну” страту віддала свою маленьку доньку іншій жінці, коли один з поліцаїв відвернувся. Такий вчинок матерів врятував життя маленькій Ларисі.

Потім нас із родиною — моєю двоюрідною сестрою, татом, бабусею, тітчиною рідною сестрою — відвезли в Німеччину, - згадує жінка.

Згодом родині вдалось повернутись до Києва, однак у батька Лариси була лише адреса його сестри, тітки Жені, яка з сім'єю евакуювалася до Ташкента. Якийсь час вони проживали у їхньому колишньому помешканні, а згодом переїхали до сестри бабусі на Поділ, де у неї був приватний будинок.

Батько мені завжди говорив нікому нічого не розповідати про те, що я єврейка і була в Німеччині. Коли я подорослішала і закінчила школу, він дав мені мамині сережки, перстеник і ланцюжок. Каже, “це мамине — бережи”. Її золоті сережки у мене є досі, - зізналась Лариса.

Лідія Ткаченко: Коли у Київ вдерлися нацисти, дівчинці було лише 9 років. В цей час її батько воював на фронті, а вона сама залишилась і матір’ю та двома братами. 

Дев’ятирічній дівчинці чудом вдалось врятуватись. У день коли вони із сім’єю мали йти до Бабиного Яру, її брат захворів - хлопцю відняло ноги. Діти залишились вдома, а мати все ж вирішила піти та подивитись, що ж там відбувається. Це був останній день коли діти її бачили…

Наша приятелька прийшла і сказала, щоб ми не чекали, оскільки мами вже немає. Мені було дев’ять років, а братам — дванадцять і тринадцять з половиною, - зізналась жінка.

Вже після смерті матерів, батько сімейства повернувся додому із фронту, однак поранений та хворий. Через це їм довелось покинути рідну домівку та переїхати жити за місто, де він мав невеличкий будинок: “Там було несолодко, доводилося ховатися. Те, що тато українець, було нашим порятунком. Його паспорт нас рятував. Якби не батько, то ми б не дожили до цього часу”.

Мого старшого брата заарештовували двічі, і добре, що це траплялося при батькові, який забирав його з комендатури. Доводилося з самого ранку не показуватися на вулиці. Той рік, коли батько прийшов з фронту, був для нас пеклом. Просто не віриться, що я жива досі. Якесь диво, - додала Лідія.

Відео: DW.

Тепер ж Бабин Яр для більшості українців та врятованих від розстрілів став місце пам’яті лютої людської жорстокості, місцем від згадки якого холоне кров. 

Христина Кремса - pravdatutnews.com