27 січня, в День пам’яті жертв Голокосту, ми згадуємо одну з найстрашніших трагедій ХХ століття. На українських землях під час Другої світової війни загинули тисячі євреїв, які стали жертвами масових розстрілів, депортацій і концтаборів. Бабин Яр, де було знищено десятки тисяч людей, став символом цієї жахливої катастрофи. 

Цей матеріал підготували журналісти з Правди Тут Львів, щоби вшанувати пам’ять загиблих і нагадати про важливість збереження історичної пам’яті.

Як все починалося

Через тиждень після підписання пакту Молотова — Ріббентропа 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня радянські війська вторглися з іншого боку. Євреї були значною частиною населення цих територій ще з часів Середньовіччя. Після приєднання частини Польщі та Румунії, підконтрольна СРСР Україна стала домом для найбільшої єврейської громади в Європі – 2,7 мільйона осіб.

Коли Німеччина напала на СРСР у червні 1941 року, до листопада 1941 вся підрадянська Україна потрапила під німецький контроль. Радянській владі вдалося евакуювати 3,8 мільйона осіб, серед яких було 900 тисяч євреїв. Згідно з нацистською расовою ідеологією, євреїв, циган, інвалідів та психічно хворих знищували, а слов’ян вважали “недолюдьми”.

Нацисти почали розстрілювати єврейських чоловіків, а жінок і дітей виводили в ґетто. Вилучивши їхні цінності, нацисти знищували мешканців. Також було введено заборону на будь-яку допомогу євреям, а через міф про «жидокомуну» їх намагалися показати як співучасників сталінських репресій.

Кількість жертв та хто їх знищував

Знищення євреїв в Україні організовували нацисти за допомогою поліції безпеки (SIPO), охоронної поліції (ORPO), айнзацгруп (Einsatzgruppe), Вермахту та української допоміжної поліції, яку формували з радянських військовополонених.

Однією з перших масових розстрілів стала акція в Кам’янці-Подільському в серпні 1941 року, коли загинуло 23 600 євреїв, місцевих та привезених з Закарпаття. Румунська влада також депортувала євреїв з Буковини й Бессарабії на схід, де вони або гинули від розстрілів, або від хвороб і холоду.
До січня 1942 року нацисти, часто за допомогою місцевої поліції, розстрілювали євреїв у містах України.

Серед найбільших втрат:

• Рівне – 17 000;
• Вінниця – 15 000;
• Хмільник – 8 000;
• Проскурів (Хмельницький) – 7 000;
• Острог – 5 500.

У Бердичеві євреїв спочатку морили голодом, а потім розстрілювали, так загинуло 15 000. У Луцьку в серпні розстріляли 14 700. На сході України, зокрема в Сталіні (Донецьк), загинуло 20 00, а у Дробицькому Яру поблизу Харкова – 12 000.

В яких формах було переслідування євреїв

Переслідування євреїв набуло різноманітних форм:

• Правова дискримінація, зокрема через антисемітські закони, такі як Нюрнберзькі расові закони та інші подібні нормативні акти.
• Організоване насильство, найяскравішим прикладом якого стала Кришталева ніч в Німеччині, а також інші погроми та заворушення.
• Примусова праця, коли євреїв змушували виконувати роботи на користь нацистської коаліції, а також для збагачення нацистських організацій чи приватних бізнесів.
• Інтернування, включаючи примусове переселення до переповнених ґетто, концтаборів і таборів примусової праці, де багато людей померло від голоду, хвороб та жахливих умов.
• Різні форми публічного виключення й ідентифікації: антисемітська пропаганда, бойкоти підприємств, що належать євреям, приниження, а також обов’язкове маркування, наприклад, носіння єврейської зірки.
• Фізичне переміщення євреїв через примусову еміграцію, депортацію, вигнання, переселення та створення ґетто.
• Крадіжки та грабежі майна євреїв, які стали важливою частиною Голокосту, включаючи конфіскацію цінностей та особистих речей.

Ці методи переслідування створювали безжальні умови для єврейських громад, які призвели до масового знищення.

Розстріли у Бабиному Яру

Однією з найжахливіших сторінок Голокосту в Україні стало винищення євреїв у Києві у вересні 1941 року. Після окупації міста нацисти наказали всім євреям зібратися на Лук’янівці з речами та цінностями, обіцяючи депортацію.

Однак замість цього їх відібрали, вишикували біля Бабиного Яру та розстріляли.
Процес розстрілу був організований чітко: кожен стрілець мав помічника, а солдати по черзі чергувалися. Протягом двох днів, 29–30 вересня, було вбито 33 771 особу. До кінця окупації нацисти знищили в Бабиному Яру ще стільки ж людей. Більшість євреїв Києва було вбито, хоча частина евакуювалась чи пішла на фронт.

Після 30 вересня розстріли тривали, жертвами ставали роми, члени українського націоналістичного підпілля, комуністи, радянські військовополонені. Першими вбили 752 пацієнтів психіатричної лікарні ім. Івана Павлова. У жовтні розстріляли понад 17 тисяч осіб, а в Сирецькому таборі загинули 25 тисяч.
У 1942 році нацисти вбили понад 600 членів ОУН, серед яких була поетеса Олена Теліга. Під час відступу з Києва у серпні-вересні 1943 року нацисти намагались приховати свої злочини, спалюючи тіла та перемелюючи кістки спеціальними машинами.

Попри масові розстріли, нацисти зрозуміли, що їхніх ресурсів недостатньо для того, щоб очистити всю Європу від євреїв. У січні 1942 року на Ванзейській конференції було вирішено створити табори смерті, зокрема в Аушвіці, Белжеці та Треблінці, куди відправляли євреїв з Галичини. Проте більшість євреїв на сході продовжували знищувати на місці.

Розповідь очевидців

Марія Іванів - уродженка села Грабівка Івано-Франківської області розповіла страшні деталі минулого.

«Якщо порівняти німців та москалів, то тут очевидно будь-якій людині, що німці так не знущалися з селян як ті нелюди з Росії. Вони (німці) хотіли встановити свій порядок в Україні, але не такою ціною і муками людей як це робили росіяни. Різниця між німцями та росіянами втому, що перші мали ціль катували та вбивали єврейське населення, простий люд вони так не чіпали як москалі. По селі неодноразово йшли чутки про різні історії очевидців. Я сама на власні очі бачила те, що б краще ніколи не бачила. Мою сусідку Ірину яка була родом з єврейської сімʼї, зґвалтували двоє німців коли та доїла корову. Це був початок наступу німецьких військ на ці території, всі були розгублені, а я була сама дома, коли почула від коліжанок, що ті наступають, я помчалась до Ірини, але вже було пізно…»

Українці та співпраця з нацистами

Під час нацистської окупації місцеві часто брали участь у переслідуванні євреїв. Нацисти заохочували погроми, вбивства та грабежі ліквідованих ґетто, дозволяючи місцевим жителям обмінювати награбоване на продукти для виживання. Окупаційна влада створювала місцеві адміністрації, де залучали населення до служби в допоміжній поліції, яка виконувала завдання, пов’язані з депортацією євреїв, охороною ґетто та співпрацею з айнзацгрупами.

Співпраця з нацистами не завжди мала ідеологічний характер. Люди приєднувалися до нацистських структур з різних причин: від бажання вижити та уникнути депортації до Німеччини, до прагнення стати частиною нової влади. Чимало українців стали остарбайтерами або уникли таборів для військовополонених.

Історики зазначають, що лише 1-2% етнічних українців брало участь у колаборації з нацистами, що є схожим на інші окуповані країни Європи. Водночас понад 4,5 мільйона українців воювали в рядах радянської армії, що в кілька разів перевищує кількість потенційних колаборантів.

Рятівники євреїв

Попри смертну кару за допомогу євреям, українці стали одними з найбільших рятівників єврейських життів у Європі під час Другої світової війни. Відомою є історія священника Олексія Глаголєва, який в окупованому Києві надав прихисток багатьом євреям та забезпечив їх фальшивими документами.
Першою українкою, яка отримала звання «Праведник народів світу», стала Олена Вітер (ігуменя Йосифа). Вона переховувала єврейських дітей у львівському сиротинці, ризикуючи власним життям. Хоча раніше це звання присвоювали громадянам Польщі чи СРСР, Вітер настояла, щоб її батьківщиною було вказано Україну.

Багато рятівників заплатили за свої вчинки життям. У селі Самари на Волині нацисти розстріляли 74 євреїв та 6 українців, які надавали їм прихисток. Одна з українських родин загинула, захищаючи євреїв, лише один син зміг втекти.

Однією з найвизначніших постатей був митрополит Андрей Шептицький, який разом зі священниками врятував близько 150 єврейських дітей, серед яких був майбутній рабин Давид Кагане. Дискусії щодо присвоєння звання «Праведник народів світу» самому митрополиту тривають через його вітання німецьких окупантів у 1941 році, що частина українських істориків вважає радянськими міфами.
За даними меморіалу «Яд Вашем», 2 659 українців рятували євреїв під час війни — більше, ніж у будь-якій іншій окупованій країні, окрім Польщі, Нідерландів та Франції. Однак українці, внесені до списку до проголошення незалежності, часто були записані як громадяни СРСР чи Польщі.

Анастасія Кянязєва - pravdatutnews.com