Місяць війни. Надзвичайно жорстокої війни, яка переросла у справжній геноцид українського народу. Цей місяць тривав надзвичайно довго й одночасно минув як одна страшна мить. Тисячі загиблих, десятки тисяч поранених, зруйнована цивільна інфраструктура. Та пригадаймо, як усе почалось.

24 лютого 2022 року. 5 година ранку. Десятки міст по всій країні зазнали ракетних ударів. Хтось і далі мирно спав, не підозрюючи, що відбувається. А хтось із жахом прокинувся від вибухів. Цей зловісний ранок ми не забудемо ніколи.

Коли ми почули вибухи, ми проснулись реально з фразою почалась війна.

Було страшно тому що у нас пролетів один раз російський вертоліт і він дуже низько був і трохи залишилося метрів, щоб він зачепив сусіднє дерево.

Народився він 23 лютого о 22:10 і війна почалася о 5 ранку в Києві. Перший вибух ми почули о 5 ранку. Задзвеніли вікна в пологовому і ми зрозуміли, що щось не так, - розповідають люди.
 

На Львівщині тоді теж прозвучали вибухи. В Новому Калинові, Кам’янка-Бузькій, Бродах. Одразу після цього чимало людей вирішили покинути країну. Виникли шалені черги до аптек, магазинів, банків та на АЗС. Як наслідок - нестача пального, їжі і медикаментів. За два дні ситуація стабілізувалася. Проте черги до магазинів зброї, у військкомати та до тероборони є і досі. Уже місяць.

А пам’ятаєте, у перші дні війни ми були самі, бо інші країни думали, що ми здамося. Не здалися. І от десь на третій день вони почали рухатися. Вони були вражені нашою стійкістю. Тому вирішили висловити свою підтримку: хто тільки словом, а хто одразу ділом. Військова і гуманітарна допомоги поїхали до нас.

А тим часом на центральні площі багатьох міст світу почали виходити люди на підтримку України. Весь цивілізований світ на нашій стороні.

На росії теж намагалися влаштовувати протести проти агресії. А людей, як то уже звично в расєї, розганяли кийками. Тисячі ув’язнених. Посилені покарання за, так би мовити, «госізмєну» режиму путіна.

І, як наслідок повномасштабного нападу росії на Україну, тепер ми спостерігаємо одні з найжорсткіших санкцій проти країни-агресора в історії. Слідом за ЄС і США, до ізоляції рф долучилися низка країн світу.

Банки відключають від Свіфт. Рубль пробив дно. Компанії масово виходять з російського ринку. Виробництва скорочують або взагалі зачиняють. Ціни у магазинах нестримно ростуть. Продуктів катастрофічно не вистачає. Війна за товари першої необхідності впевнено повертає русню до срср, а вони цим тішаться.

І ще пробують переконати своїх: «патєрь нєт».

І поки вони плачуться «ми ж ні в чьом нє вінавати. Ета всьо нацистска Україна. Етіх фашистаф нужна мачіть» у нас іде справжня війна за виживання.

Постійні обстріли міст і сіл. Волновахи більше немає. Маріуполь, Ірпінь, Ізюм, Чернігів, Харків, Охтирку, Гостомель і ще багато населених пунктів стирають з лиця землі. Херсон тимчасово окупований. Київ потерпає від постійних обстрілів. Люди залишилися без води, тепла, світла, газу, мобільного зв’язку.

Орки безупинну гатять з винищувачів, танків, градів та іншої техніки. Через постійні повідомлення про повітряну тривогу сотні тисяч людей змушені жити в укриттях. Захоплені Чорнобильська і Запорізька АЕС, зруйновано майже 300 навчальних закладів і близько 150 лікарень. Ми ніколи не забудемо Маріупольський пологовий, обстріли зелених коридорів, розстріл черги за хлібом у Чернігові й мирного мітингу проти окупації. Ми ніколи не пробачимо наїзд танків на цивільних, вбивство мирних жителів, особливо дітей…

Обстріл швидких, заміновані траси, підірвані залізничні шляхи, мародерство - усе це наші реалії, а вони це називають «учєнія».

У нас з’явилося гасло, яке згуртувало всіх українців.
Загарбники розпочали нові учєнія: вимовити слово паляниця.
Наші українці радять помирати окупантам з користю:
І ретельніше слідкувати за своєю технікою:
За мінами слідкувати не потрібно, бо за ними слідкують безстрашні українці:
Варто згадати провальний бій із пам'ятником воїнам-афганцям у Бучі, якого так налякалися російські загарбники.
Проте, ще більше вони злякалися конотопських відьом
Але вони не злякалися доброзичливої бабусі Наді, яка щедро пригостила ворогів пиріжками. І даремно.
А тим часом на росії маразматично поширюють фейки про біозброю, виготовлену в Україні, яку розносять спеціально підготовлені гуси:
А ще Кадиров, який вважає, що у лютому 31 день і що Бандера досі живий.
Можна вічно дивитися на три речі: як Віталій Кім не втрачає оптимізм, як Олексій Арестович заспокоює українців та як наші захисники вкотре знищують рашистів у Чорнобаївці.
Тому завчасно виготовлені медалі за взяття Києва, Львова та Одеси орки не отримають.

Львівщина своєю чергою стала надійним тилом України. Наша область стала гуманітарним коридором через який щодня проходять сотні, а то й тисячі тонн допомоги для наших військовослужбовців і переселенців.

На Львівщині прихисток знайшли більш ніж 200 тисяч вимушено переміщених осіб. Щодня до Львова прибувають нові евакуаційні потяги з гарячих точок. Частина людей залишаються, частина в пошуках мирного неба виїжджає за кордон.

Бо ж і тут чи не щодня лунає повітряна тривога. А ранок 13 березня почався з вибухів. Ворожі винищувачі з Чорного моря запустили понад 30 ракет, 8 з яких вцілила у Міжнародний центр миротворчості й безпеки. Внаслідок бомбардування Яворівського полігону загинуло 35 людей, ще 134 отримали поранення.

А вже 18 березня вибухи пролунали й у Львові на авіаремонтному заводі. 4 ракети влучило в ціль. 2 нашим військовим вдалося збити. На щастя, обійшлося без загиблих. Та ми оговталися від цих ударів і продовжили працювати. Зараз наше головне завдання - підтримувати економіку країни. Підприємства повернулися до роботи. Сотні компаній, що були розміщені на території, де зараз тривають активні бойові дії, вирішили перенести сюди свої виробництва. Львівщина ж для цього створила усі умови.

Тим часом учні та студенти повернулися до навчання. Попри важкий час життя триває, народжуються діти, а наші військові роблять усе можливе, щоб забезпечити малечі мирне небо над головою та світле майбутнє в Україні.

Пройшов місяць. Жорстокий і страшний місяць. Але водночас це був місяць неймовірного спротиву і згуртованості. Українці вкотре довели, що ми - героїчна нація.

Ми маємо нових героїв. Багатьох, на жаль, посмертно. Ми маємо нову Україну і новий народ, з новою свідомістю. Ми обов’язково відбудуємо нашу державу. Вона стане набагато сильнішою, набагато успішнішою. Але вона завжди залишатиметься нашою рідною батьківщиною.

Ми не опустимо руки й ніколи не відступимо, бо це наша земля, яку боронять наші надійні захисники. І всі ми знаємо: перемога близько, все буде Україна.

Богдана Струк, Давид Берішвілі, Софія Білик, Злата Новосельська і вся команда телеканалу ПравдаТУТ Львів з вірою в Україну і наших захисників.

Карина Бовсуновська — pravdatutnews.com