Назавжди живі: вічна пам’ять усім бійцям, що героїчно полягли за Україну (відео)

Поки увесь світ не вірить власним очам, українці борються проти російських окупантів до останнього подиху.

Поки увесь світ затамувавши подих не вірить власним очам, вони борються проти російських окупантів. За нашу землю, за наш мир, за наше життя. Мужності оборонців України заздрять усі, адже зрозуміло: ці військові стоятимуть до перемоги.

Значить, 27 лютого відправляюсь на війну захищати свою рідну Україну, своїх дітей, внуків, маму, тата від російської навали, москальської такої.

Та ми навіть не знали, що він пішов. Він казав: я йду за своїх, так казали, що він написав.

У сотий день ми маємо згадати й ушанувати тих бійців, які під час героїчної оборони полягли від ворожих куль. Щоразу їх зустрічають на колінах родичі, друзі, колеги та просто місцеві жителі.

Щирий українець, трохи безбашений, справедливий. Його життя все було покладено на те, щоб ми все ж таки перемогли і щоб Україна була квітучою державою, хоча б для нащадків. І свій життєвий шлях короткий це все підтверджує, - пояснює Микола, побратим Олександра Моїсеєнка.

Хтось уже служив, був у АТО.

Він був філософ, скульптор і любив життя, любив людей. Збирав коло себе людей дуже різних, - каже Анастасія Турпетко, дочка Сергія Турпетка.

Хтось лиш встиг завершити навчання у військовому ліцеї.

А для когось це перший бойовий досвід, адже серед добровольців величезна кількість підприємців, технічних робітників, навіть музикантів. Прокинувшись у той зловісний ранок замість звичного обладнання взяли до рук зброю. Прагнучи захистити сім’ю та усю Україну.

В нього була наколка на руці з фільму «Маска» з Джимом Кері. Він каже: «Мама, ти ж знаєш, я викручусь. Все буде!» він казав: «Я не можу не йти»

Він казав: я шуму! Я мушу! – розповідає Ольга Вербовська, мати Філіпа Вербовського.

Бійців уже немає поруч фізично, але їхні душі разом із нашими. Назавжди живі на небесах.