Визначилася головна тема дискусії щодо пресконференції президента Зеленського для іноземних журналістів — це розбіжності в оцінках ризиків прямого російського вторгнення між українським керівництвом та низкою західних країн (а ще сильнішими у порівнянні із заявами багатьох західних ЗМІ). Про це пише політолог Володимир Фесенко на своїй сторінці у Facebook, передаємо в оригіналі.

Було дуже помітно, що емоційне нагнітання теми війни навіть дещо дратує Володимира Зеленського. До речі, не лише його, це відчувається і за заявами міністра закордонних справ України, міністра оборони, секретаря РНБО. Тим більше, що ця емоційна істерія веде до негативних економічних наслідків для нашої країни. До того ж вона підігрує російській стратегії нагнітання страху та напруження в Україні та навколо України.
 

Що важливо наголосити, і Україна, і наші західні партнери єдині у загальній оцінці наявності ризиків військової агресії Росії проти України. Але є очевидні відмінності у розумінні масштабів та форми військових дій Росії, які можуть загрожувати Україні. На Заході (особливо у західних ЗМІ) дуже популярна точка зору, що Росія ось-ось прямо нападе на Україну, що під ударом виявиться і Київ, і більша частина країни, що на нас чекає повномасштабна війна.
 

В Україні ж абсолютна більшість військових експертів дотримуються позиції, що нинішнього угруповання російських військ на нашому кордоні (близько 120 тис. осіб) недостатньо для повномасштабної війни проти нашої країни (для цього необхідно щонайменше 300 тис. осіб, і навіть не менш як півмільйона, а також розгортання ударного угруповання російських військ на нашому кордоні, з тиловим забезпеченням).

Проте нинішнього угруповання російських військ на нашому кордоні є достатньо для локальних військових операцій проти України на окремих напрямках. І якщо на Заході схиляються до висновку, що Росія піде на пряме військове вторгнення в Україну, то в нас скоріше очікують агресивних дій Росії у гібридному форматі (щоб не підставлятися під західні санкції).

Оцінки президента Зеленського та політичного керівництва країни ґрунтуються, наскільки я розумію, на оцінках, висновках та прогнозах військової розвідки та інших спецслужб, включаючи аналіз апарату РНБО. Це не просто чиясь суб'єктивна думка. Це той випадок, коли державні діячі покладаються на думку та оцінку професіоналів. До речі, це прозвучало і у відповідях президента Зеленського на запитання журналістів.

З того, що я знаю та чув (переважно у публічній сфері), ризикну змоделювати загальну оцінку розвитку нинішньої ситуації між Росією та Україною. Швидше за все, у найближчі два-три тижні (ймовірно, до закінчення Зимових Олімпійських ігор у Пекіні) на нас чекає збереження і навіть подальше зростання напруги навколо України, нові прояви «психічної війни» Росії проти України, спроби в різних формах дестабілізувати внутрішню ситуацію в Україні (від енергетики та фінансової сфери до політики та побутової безпеки).
 

Також дуже можливі прямі ультиматуми на адресу України, зокрема щодо виконання Мінських домовленостей на російських умовах (тобто примус до прямих переговорів із російськими маріонетками). Багато залежатиме від розвитку переговорів між США та Росією, НАТО та Росією. Кульмінація нинішньої кризи може настати в останній декаді лютого. Кремль визначатиметься з форматом подальших дій.

У найзагальніших формах можна передбачати вибір із трьох можливих сценаріїв:

1) військова атака на Україну (у тій чи іншій формі), з ризиками досить жорсткої санкційної відповіді Заходу та завзятого опору України;

2) нова холодна війна, тепер уже між Заходом та Росією, з обопільною та стабільною концентрацією військ на кордонах;

3) зниження напруженості, активізація переговорів з метою домовитися з конкретних питань (за ракетами середньої дальності, щодо обмеження масштабів та інтенсивності військових навчань на кордонах в один одного, та з деяких інших тем).

Оскільки Україна не погодиться на прямі переговори із сепаратистами, то можливий варіант офіційного визнання Москвою двох сепаратистських «республік» до ОРДЛО. Але тоді можна буде поставити остаточний хрест на Мінських домовленостях.

Який із трьох сценаріїв обере Кремль, напевно, не знає поки що й сам Путін. За різними даними, у Кремлі немає єдності щодо того, що робити далі, є прихильники всіх трьох вищезгаданих сценаріїв. Відповідно, безглуздо поки гадати, чиї прогнозні оцінки подальших дій Росії виявляться правильнішими. Це покаже лише подальший розвиток політичної та військової ситуації. Нам треба не тільки сподіватися на краще, але готуватися до гірших сценаріїв (проте, з холодною головою, без паніки й метушніх заяв).

Оскільки в нас, на жаль, прийнято не дуже довіряти оцінкам, які звучать усередині України, і є схильність сприймати як «істину в останній інстанції» все, що йдеться у Вашингтоні, нагадаю деякі історичні факти.
 

Ніхто ні у Вашингтоні, ні в Лондоні, ні взагалі на Заході не очікував захоплення Росією Криму та початку війни на Донбасі у 2014 році. Це було визнано навіть на офіційному рівні. Повний аналітичний провал стався у західних столицях щодо оцінок розвитку ситуації в Афганістані після виведення звідти американських військ. Можна згадати й давні історії з «даними західних розвідок» про хімічну зброю у Саддама Хусейна, або звинувачення на адресу України про продаж «Кольчуг» на Близький Схід. І та й інша історії не підтвердилися.
 

Тож не будемо сліпо вірити навіть нашим партнерам. Довіряй, але перевіряй! На прикладі Німеччини, і не тільки, ми вже знаємо, що наші закордонні партнери мають свої егоїстичні інтереси, які далеко не завжди збігаються з нашими інтересами (це стосується і «Північних потоків», і членства України в НАТО і ЄС, і цілого ряду інших тем). У зв'язку з цим нам треба чіткіше формулювати свої національні інтереси (і якомога менше грати в їхні вузькопартійні інтерпретації), а також послідовно реалізовувати нашу позицію на практиці. Особливо це необхідно у нинішній ситуації.

Карина Бовсуновська — pravdatutnews.com