Дипломатична діяльність Ізраїлю та Туреччини дає їм поле для маневру. Намагаючись виступати в ролі посередників, вони можуть уникнути чіткого визначення себе на тому чи іншому боці. Про це пише директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос для НВ, передаємо в оригіналі.

І Ізраїль, і Туреччина мають ситуацію, в якій підтримання контактів із Росією є життєво важливим для їхніх власних національних інтересів. Кожна із цих країн має свої «Ахіллесові п’яти», які, як вони вважають, може використати Росія.

Почну з Ізраїлю. Для нього ключовою проблемою є російська присутність в Сирії. Але не сама присутність як така, а те, що росіяни активно постачають зброю — ракетні системи — не лише сирійцям, але й Хезболлі. А з ізраїльської точки зору, найбільшою небезпекою є масований ракетний удар по території Ізраїлю, який вони, незважаючи на «Залізний купол», не зможуть відбити. Бо це не ракети Ізз ад-Діна аль-Кассама (герой арабського народу, який боровся проти сіоністів у 1930-х роках під час Великого арабського повстання, його іменем названі ракети «Кассам»), що вилітають із Сектора Газа, а високоякісна зброя. Ці ракети становлять вже реальну загрозу для Ізраїлю. Цим росіяни тримають Ізраїль на гачку.

Крім цього, другою ключовою проблемою для Ізраїлю залишається Іран. Я б навіть сказав, що вона перша. Бо все інше — це складові цієї ключової проблеми. Тривалий час ізраїльська політика на хибному, як на мене, уявленні про те, що Росія може ефективно вплинути на Тегеран для того, щоб той змінив політику або перестав загрожувати. Й ізраїльський МЗС докладав чималих зусиль для того, щоб забезпечити лояльність Москви у цьому питанні.

Враховуючи те, що ізраїльський МЗС — це явище, що виросло упродовж, як мінімум, останніх 20-ти років ось такої політики, то можна собі уявити, які настрої там панують. І в самому ізраїльському суспільстві панують подібні настрої — переважна більшість населення індиферентна. Вони переймаються переважно своїми проблемами. Ситуація може змінитися тоді, коли США безпосередньо братимуть участь у конфлікті. У цьому разі ізраїльтяни будуть виконувати всі союзницькі зобов’язання перед США. Ну, а позиція — ми посередники — дуже зручна і дозволяє ізраїльтянам послаблювати докори сумління.

Туреччина. Її позиція більш-менш зрозуміла та мало в чому змінилася. Туреччина була однією з перших країн, яка заявила про те, що вони хочуть бути посередниками. У Туреччини також є больові питання, що не дозволяють їм зайняти жорсткішу позицію. Але навіть якби цих питань не було, то я не впевнений, що Туреччина зайняла більш жорстку позицію, тому що це не притаманно їй як політичному організму. Туреччина веде переговори до останнього, вона до останнього буде лавірувати між сторонами. Як ілюстрацію, згадаймо вступ Туреччини в першу світову війну — хто цікавиться, почитайте Вікіпедію. Це само по собі чтиво захоплююче. Це притаманно їхній політичній культурі — торгуватися до останнього при всіх розкладах. Тим більше, що Ердоган це дуже любить. Це Альфа і Омега його політики.

У Туреччини є певні моральні переваги перед Ізраїлем. Бо вона постачає Україні «Байрактари» (хоча наголошує, що це — контакт, якого вони мають дотримуватися, і тут немає ніяких політичних уподобань). А друге — це закриття Босфору. Це важливо, бо заважає росіянам сконцентрувати в Чорному морі достатню кількість резервів, щоб здійснити десантну операцію на узбережжя біля Одеси. Тобто, це стримує поки що їх від активних дій на цьому напрямку.

Так само Туреччина займає доволі активну позицію і доволі вдало критикує Захід — виступає з позиції моральної переваги, і це їй дуже подобається. Цей ляпас, який Росія дала туркам, заявивши, що вони вербуватимуть сирійців для участі у війні в Україні, дуже серйозний дипломатично. Думаю, що це вплине на політичні настрої в Туреччині, хоча не треба переоцінювати цей ляпас. Це — чергова зарубка на майбутнє.

Чим росіяни тримають турків? Сирією також. Створили чітку картинку, що в разі, коли вони дадуть команду наступати в Ідлібі, то це призведе, як мінімум, до двох мільйонів біженців-сирійців, які однозначно спробують перейти на територію Туреччини. Це стовідсотково створить кризу всередині Туреччини. Наближаються вибори, а Ердоган хоче перемогти. Це теж Ахіллесова п’ята, за яку намагаються тримати їх росіяни.

Всі ці описані вище моменти поки що працюють. Там є купа перемінних. Але поки що ці перемінні, на жаль, не дають оптимістичних швидких прогнозів для нас.

Ще є Саудівська Аравія, яка дуже важлива з огляду на економічні процеси. Між американцями й саудитами є проблеми із зрозумілих причин. Мохаммед бін Салман, його політика щодо прав людини викликала серйозну опозицію в США. Відбулося серйозне охолодження у відносинах між країнами. Тепер США треба якимось чином цю ситуацію розрулювати. З іншого боку, ми бачимо, що фактично перервалися переговори з іранцями по ядерній угоді. І невідомо, що станеться. Тому, що росіяни починають їх блокувати, і це об'єктивно очікувалося. І переговори між саудитами і іранцями також заблоковані — скоріше через страту 81 противника режиму в Саудівській Аравії. Серед них було багато шиїтських лідерів.

А Ахіллесова п’ята у Саудівській Аравії така — росіяни погрожують (оскільки ракети все одно постачаються через Саудівську Аравію до Ємену, то припускаю, що така технічна можливість апріорі існує) постачати хуситам нові ракети, що можуть ефективніше бомбити саудівські міста. Тобто такий виклик існує. Зараз ми спостерігаємо за тим, як реагуватиме Саудівська Аравія на нього. США готові (це було ще до війни) виділити чималу суму на ППО в Саудівські Аравії, але так на щось вони погодилися, на щось — ні. Це процес. І от, в залежності від цього, також залежатиме, яку позицію займе Саудівська Аравія.

Карина Бовсуновська — pravdatutnews.com